Постанова № 76534115, 13.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №638/10169/18 (категорія: інші)

Провадження №22-ц/790/4940/18

13 вересня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Бровченка І.О.,

- Бурлаки І.В.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року (суддя - Штих Т.В.)

у цивільній справі №638/10169/18) за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова, третя особа: Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, -

встановив:

ОСОБА_3 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з зазначеним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загальногомісячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

За час чинності вказаної норми, яка була визнана неконституційною, загальний розмір утриманих податків з нарахованого їй довічного грошового утримання становить - 80784 грн.92 коп., в тому числі: ПДФО - 74750 грн.62 коп., військовий збір - 6034 грн. 30 коп.

З огляду на викладене, ОСОБА_3, посилаючись на ч. 3 ст. 152 Конституції України, яка встановлює, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, просить стягнути з держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова на її користь матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 80784 грн.92 коп. (вісімдесят тисяч сімсот вісімдесят чотири грн. 92 коп.) за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаною позовною заявою.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і направити справу для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовною заявою.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилається на те, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, суперечить нормам процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що її позовна заява не містить вимоги вирішити публічно-правовий спір, вона не мала на меті оскаржувати дії суб'єкта владних повноважень - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з приводу обчислення мого довічного грошового утримання, оскільки вважає, що третя особа в період з липня 2014 року по лютий 2018 року діяла в межах закону, який в подальшому був визнаним неконституційним. Апелянт вважає, що позовні вимоги цілком узгоджуються із положеннями ЦК України, нею не заявлені вимоги про визнання незаконними дій або рішень суб'єкта владних повноважень, вимоги стосуються відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у зв'язку з цим спір відноситься до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідачем Управлінням Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.07.2018 року залишити без змін.

13 вересня 2018 року представник Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова відзив підтримав і також просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на викладені у відзиві доводи.

Позивач в судове засідання не з'явилася.

Зважуючи на викладене неї в апеляційній скарзі прохання розглядати справу за її відсутності, а також на відсутність заяви про відмову від апеляційної скарги чи відкладення розгляду справи, апеляційний суд розглядає справу за відсутності учасників, що не з'явилися, відповідно до вимог, передбачених ст.ст. 371, 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого відповідачем судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_3, суд першої інстанції, пославшись на п.1 ч.1 ст.19 КАС України, дійшов висновку, що позовні вимоги фактично стосуються виплати пенсії, а відносини з приводу призначення, обчислення, перерахунку та виплати пенсії віднесено до публічно-правових відносин, та спори з приводу зобов'язання вчинення будь-яких із зазначених дій віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів не може погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими з огляду на таке.

Відповідно до принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (стаття 49 цього Кодексу ).

Позивач, керуючись ст. ст. 13, 49 ЦПК України звернувся за захистом прав, які він вважає порушеними, що виникли з цивільних відносин, та пов'язаних з відшкодуванням матеріальної шкоди, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо порядку визначення юрисдикції суду, виходячи з принципу диспозитивності, зроблено у постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 року у справі 755/4941/16-ц.

При цьому також необхідно відзначити, що відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З огляду на положення статей 2 та 19 ЦПК України, статті 2 КАС України не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування як суб'єктом публічного права та фізичною особою як суб'єктом приватного права, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом не публічного, а цивільного права, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у ньому бере участь суб'єкт публічного права.

Оскільки, як зазначає ОСОБА_3, прийняттям закону (норми), яка в подальшому була визнана неконституційною, їй завдано матеріальної шкоди, тобто порушено її цивільне право, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо розмежування предметної юрисдикції цивільних та адміністративних спорів наведено в постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 року (справа №377/232/16-ц), 10.07.2017 року (справа №377/293/16-ц), 12.07.2017 року (справа №377/294/16-ц), 16.08.2017 року (справа №377/215/16-ц), 23.08.2017 року (справи №377/287/16-ц та 377/295/16-ц).

При цьому, хоча 15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким ЦПК України та КАС України викладено у нових редакціях, проте, норми щодо визначення юрисдикції цивільних та адміністративних спорів у відповідній частині змін не зазнали.

Крім того, у постанові від 14 березня 2018 року по справі №522/3454/16-ц Великою Палатою Верховного Суду надане визначення критеріїв розмежування предметної юрисдикції цивільних та адміністративних спорів. Зокрема зазначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Аналізуючи норми ЦПК України та КАС України, Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію про те, що під час визначення того, у якому порядку необхідно розглядати конкретний спір, необхідно встановити предмет спору, характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників справи. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є: 1)наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, як передбачено частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частиною першою статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року), тобто встановлення змісту позовних вимог, визначення яких належить виключно позивачу; 2) суб'єктний склад такого спору, тобто склад учасників справи та зміст і характер спірних правовідносин.

У разі оскарження позивачем дій чи бездіяльності суб'єкта в ладних повноважень, позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина друга статті 21 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частина п'ята статті 21 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_3, вона не оскаржує дії суб'єкта владних повноважень - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з приводу обчислення її довічного грошового утримання, оскільки вважає, що третя особа в період з липня 2014 року по лютий 2018 року діяла в межах закону, який в подальшому був визнаним неконституційним.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_3 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим, адже зроблений без урахуванням предмету спору, підстави позову та характеру спірних правовідносин, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч.1 статті 374, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повне судове рішення складено 14 вересня 2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.О. Бровченко

І.В. Бурлака