Постанова № 76528238, 12.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №585/2208/18

Номер провадження 22-ц/788/1590/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 липня 2018 року в складі судді Машини І.М., ухвалене у м. Ромни,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 17 145 грн. 37 коп. по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що між позивачем та страхувальником ОСОБА_3 18 жовтня 2016 року укладено договір № 28-2801-16-00265 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті. 20 листопада 2016 року в м. Києві відбулась ДТП за участю транспортного засобу «Хонда», д/н № НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «ЗАЗ Ланос», д/н № НОМЕР_2 під керуванням відповідача у справі ОСОБА_1 Згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року вищевказана ДТП відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. До позивача звернувся страхувальник із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, у зв'язку з чим, позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 в розмірі 17 145 грн. 37 коп. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу винної сторони «ЗАЗ Ланос», державний номерний знак № НОМЕР_2, була застрахована у Страховій компанії «Скайд». 21 липня 2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію за № 0463/2499-УСГ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП та жодної відповіді від відповідача отримано не було. Після виплати страхового відшкодування позивач отримав право вимоги до винуватця ДТП, тому і вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Роменського міськрайоннного суду Сумської області від 17 липня 2018 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» по відшкодуванню шкоди в порядку регресу суму у розмірі 17 145 грн. 37 коп. та судовий збір у розмірі 1762 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що оскільки позивач є господарюючим суб'єктом у галузі страхування, здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку та на власний ризик, він не є потерпілою особою у правовідносинах, які склалися, а тому і не має абсолютного права на відшкодування шкоди в порядку регресу.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

За приписами частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та страхувальником ОСОБА_3 18 жовтня 2016 року укладено договір № 28-2801-16-00265 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті (а.с. 5-6).

20 листопада 2016 року в м. Києві відбулась ДТП за участю транспортного засобу «Хонда», д/н № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «ЗАЗ Ланос», д/н № НОМЕР_2 під керуванням відповідача у справі ОСОБА_1.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року вбачається, що вищевказана ДТП відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с. 14).

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2016 року страхувальник ОСОБА_3 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, надавши усі необхідні документи (а.с. 10).

07 грудня 2016 року позивачем на підставі заяви ОСОБА_3, доданих до неї документів, пояснень постраждалої особи та результатів огляду транспортного засобу, було складено страховий акт № ДККА-53946 та розрахунок суми страхового відшкодування до нього (а.с. 20-21).

На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 в розмірі 17 145 грн. 37 коп., що підтверджується видатковим касовим ордером № 755 від 14 грудня 2016 року (а.с. 22).

21 липня 2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію за вих. № 0463/2499-УСГ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, однак відповідачем залишено її поза увагою (а.с. 23).

Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог мотивоване тим, що оскільки Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» після виплати ОСОБА_3 страхового відшкодування в розмірі 17 145 грн. 37 коп. отримало право вимоги до ОСОБА_1, то вказана сума підлягає до стягнення з відповідача в порядку регресу.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможна.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 р. № 1961-IV.

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (ст. ст. 9, 22-31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП майну третьої особи. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП, слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Оскільки позивач є господарюючим суб'єктом у галузі страхування, здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку та на власний ризик, він не є потерпілою особою у правовідносинах, які склалися, а відтак і не має абсолютного права на відшкодування шкоди в порядку регресу.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 9.1. ст. 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався з заявою до страхової компанії відповідача, тобто до АТ «Страхова компанія «Скайд» про виплату стахового відшкодування в межах ліміту відповідальності за полісом АЕ/7858195, діючий на момент ДТП, а саме 20 листопада 2016 року.

Розмір страхового відшкодування, який просить стягнути позивач не перевищує ліміту відповідальності страховика.

Проте, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» не надано до суду доказів того, що АТ «Страхова компанія «Скайд» відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правовової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у маежах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд в своїй постанові від 04.07.2018 року справа № 755/18006/15-ц.

З огляду на вищевикладене, позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред'явив вимогу до відповідача.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Українська страхова група».

Щодо вирішення питання про відшкодування відповідачу витрат на правничу допомогу, необхідно виходити з наступного.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У пп. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Із матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_2 за дорученням Адвокатського бюро «ОСОБА_2 та партнери» представляв інтереси відповідача ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги № 6 від 09 липня 2018 року (а.с. 52) та ордеру серія КС № 444155 від 09 липня 2018 року (а.с. 54).

Витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. підтверджується рахунком-фактурою № 4 від 09 липня 2018 року (а.с. 60).

Відповідно до розрахунку судових витрат (наданих послуг) (а.с. 94-96) у перерахунку наданої правової допомоги адвокатом ОСОБА_2 зазначений такий вид наданих послуг як участь в судових засіданнях, проте, як вбачається з матеріалів справи, ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції адвокат не брав участь у судових засіданнях, а тому колегія суддів вважає, що витрати за надання правничої допомоги підлягають частковому задоволенню, а тому необхідно стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 2000 грн. витрат на правничу допомогу та судовий збір в сумі 2643 грн. за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга представника ОСОБА_1- адвоката ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П ОС Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 липня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. на користь ОСОБА_1.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2643 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В.І. Криворотенко

Судді: С.Г. Хвостик

О.І. Собина