Постанова № 76521215, 18.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 336/6779/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В. провадження № 22-ц/778/2826/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Воробйової І.А.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Литвиненко Олени Леонідівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 19.07.2011р., згідно з якою отримав кредит у розмірі 12 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з невиконанням умов вищезазначеного кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість в загальному розмірі 46 930,00 грн., в тому числі: 21 680,94 грн. - тіло кредиту; 12 593,93 грн. - нараховано відсотків за користуванням кредитом; 9 094,18 грн. - нараховано пені за прострочене зобов'язання; 850,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2 210,95 грн. - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з ОСОБА_4

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне та необ'єктивне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги банк зазначив, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору, частково сплачуючи заборгованість за договором, а отже визнав свої зобов'язання за угодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із ст. 274 ч. 1, п.1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону.

В позовній заяві банк зазначав, що 19.07.2011р. між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем був укладений кредитний договір у формі анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно з якою ОСОБА_4 було відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт у розмірі 12 800 грн., яким користувався останній. Оскільки відповідач неналежним чином виконував умови договору з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними, станом на 12.10.2016р. у нього утворилась заборгованість у розмірі 46 930 грн., яку банк просив стягнути з відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем не доведено факту укладення між ним та відповідачем кредитного договору, оскільки на запит суду не надано оригіналу анкети-заяви відповідача про приєднання до Умова та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а наявну у справі копію суд поставив під сумнів. Відтак, суд вважав недоведеними вимоги банку в цілому.

В апеляційній скарзі банк наголошує на тому, що надані ним у справу при зверненні до суду з позовом докази у своїй сукупності підтверджують заявлені позовні вимоги, а отримання кредитних коштів та користування ними підтверджується випискою по картрахунку відповідача, яку банк долучив до апеляційної скарги.

В ході дослідження матеріалів справи, апеляційним судом встановлено наступне.

При зверненні 14.11.2016р. до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості з відповідача ОСОБА_4 банком були долучені до позовної заяви копії наступних документів: анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій клієнтом зазначено ОСОБА_4 ( а.с. 9), Тарифів за престижними картами Visa ( а.с. 10-11), Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ( а.с. 12-45), паспорту ОСОБА_4 ( а.с. 46), довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України про реєстрацію банку ( а.с. 47), Витяг зі Статуту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ( а.с. 50), а також надано табличні розрахунки заборгованості ( а.с. 5-8).

До позовної заяви також було долучено заяву Приватбанку про проведення розгляду справи за відсутності його представника ( а.с.53).

Отримавши інформацію від адресно-довідкового сектору УДМС України в Запорізь-

кій області про місце реєстрації відповідача ОСОБА_4, суд намагався його викликати судовою повісткою в судові засідання, але повістки з адреси місця реєстрації відповідача повертались без вручення за незапитом ( а.с. 64) та за закінченням терміну зберігання ( а.с. 67).

02 березня 2017р. судом було постановлено заочне рішення про задоволення позову, копія якого направлена відповідачу за адресою місяця реєстрації, але повернулась без вручення за закінченням терміну зберігання ( а.с. 69, 74-75).

22 вересня 2017р. відповідач ОСОБА_4 ознайомився з матеріалами справи та 28.09.2017р. подав заяву про перегляд заочного рішення, в якій зазначив, що не був повідомлений про розгляд справи; визнає, що отримував кредит у Приватбанку 19.07.2011р. з кредитним лімітом 12 800 грн.; користувався карткою та програмою «Сплата частками за товар», але не визнає розмір визначеної банком заборгованості, оскільки кредитний ліміт в більшій сумі йому не встановлювався, а отриману суму він добросовісно сплачував, здійснивши оплату на суму 8000 грн., після чого з 13.10.2015р. у зв»язку зі звільненням з роботи припинив здійснювати платежі ( а.с. 80-82). Також вказував, що у зв»язку з необізнаністю про розгляд справи був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування позовної давності по пені, а також про зменшення розміру неустойки у відповідності до вимог ч. 3 ст. 551 ЦКУ.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017р. заяву ОСОБА_4 задоволено. Скасовано заочне рішення від 02.03.2017р. та справу призначено до розгляду ( а.с. 94).

В ході нового розгляду відповідачем було заявлено клопотання про витребування від банку оригіналу кредитної справи, зокрема, оригіналу анкети-заяви ( а.с. 99).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2017р. задоволено заяву ОСОБА_4 та витребувано від Приватбанку оригінал кредитної справи за укладеним 19.07.2011р. договором, у т.ч. оригінал анкети-заяви. Крім того, суд визнав за потрібне явку Приватбанку до судового засідання 30.11.2017р. для надання особистих пояснень, а також запропонував подати всі докази, якими обґрунтовано позовні вимоги ( а.с. 105).

Копію вказаної ухвали суду було отримано Приватбанком 06.11.2017р., але запит суду про забезпечення доказів не було виконано, а до судового засідання 30 листопада 2017р. явку представника не забезпечено ( а.с. 107, 108).

Судом було повторно направлено банку копію ухвали від 02 листопада 2017р. із повісткою про виклик до судового засідання на 22.12.2017р., яку отримано банком 07.12.2017р. ( а.с. 112-113).

20.12.2017р. Приватбанк спрямував до Шевченківського суду заяву, підписану юрисконсультом Демченко А.М., у якій вказував, що витребувані судом документу будуть надані в одне з наступних судових засідань ( а.с. 114).

Але до судового засідання 22 грудня 2017р. свого представника знову не направив та витребуваних доказів не надав, у зв»язку з чим, враховуючи вищенаведений лист про надання доказів у наступні засідання, суд знову відклав справу на 02.02.2018р. (а.с. 117).

Справа відкладалась ще декілька разів через неявку представника банку, у які позивачем регулярно та завчасно отримувались судові повістки ( а.с. 121, 125, 130).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2018р. повторно витребувано від позивача оригінал анкети-заяви від 19.07.2011р., запропоновано подати всі наявні у позивача докази на обґрунтування позовних вимог, зокрема, виписку по картрахунку відповідача та щодо строку дії картки ( а.с. 135).

Вказану ухвалу було отримано представником банку у день її постановлення разом з

судовою повісткою про виклик в судове засідання на 22.05.2017р. ( а.с. 137).

В судове засідання 22 травня 2017р. з»явився представник Приватбанку, але ухвалу виконано не було.

В цьому судовому засіданні представник Приватбанку Яковенко В.Д. просив відкласти розгляд справи для надання витребуваних судом доказів, але суд відмовив в цьому клопотанні, зважаючи на тривале невиконання вимог суду банком, та ухвалив рішення про

відмову в задоволенні позову банку з підстав його недоведеності ( а.с. 139).

Банк в скарзі вказує, що долученими до позовної заяви у справу доказами підтверджені його позовні вимоги в позовному обсязі.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В своїй апеляційній скарзі банк посилається на те, що наданою до скарги випискою про рух коштів по картрахунку повністю підтверджуються всі обставини, а саме, отримання кредитного ліміту клієнтом, його збільшення, всі нарахування банком та оплати відповідача. Цю виписку банк кваліфікує як первинний бухгалтерський документ згідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Мін»юсту від 12.04.2012р. № 578.

Проте про причини ненадання витребуваних ухвалами суду першої інстанції доказів, а саме, оригіналу кредитної справи, у тому числі оригіналу анкети-заяви відповідача, а також цієї виписки про рух коштів по картрахунку відповідача, в апеляційній скарзі не зазначається.

Між тим, з вищенаведеного аналізу процесуальних дій банку вбачається, що ним недобросовісно виконувались покладені на нього як позивача у цивільній справі, ініційованій за його позовом, цивільно-процесуальним законом обов»язки.

Так, відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до чч. 5, 6 цієї норми, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 7 ст. 81 ЦПК встановлено заборону суду щодо самостійного збирання доказів, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Виключення становлять лише випадки, коли суд має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд витребував оригінали доказів від банку та виписку про рух коштів по картрахунку відповідача, задовольнивши клопотання останнього, та у відповідних ухвалах попередив банк, що у випадку неможливості подання доказів, які вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, останній зобов»язаний повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п»яти днів з дня отримання ухвали ( а.с. 105), а також про те, що у випадку неподання оригіналів доказів, які ставляться під сумнів учасником справи або судом, такий доказ не буде братись до уваги ( а.с. 135).

Таким чином, суд двічі виносив ухвали про витребування доказів, як за вимогам ЦПК

у ред. від 18.03.2004р., так і за положеннями нової редакції ЦПК, яка набула чинності з 15.12.2017р.

При цьому, судом надавалась можливість банку шляхом відкладення розгляду справи декілька разів для надання суду витребуваних доказів, про що банком було обіцяно у заяві від 09.12.2017р., але до останнього засідання у справі перед ухваленням рішення, яке відбулось 22 травня 2018р., витребувані докази надані не були.

Долучаючи до апеляційної скарги із витребуваних доказів судом першої інстанції лише виписку по рахунку відповідача, банк не вказав про причини ненадання цієї виписки на неодноразові запити суду.

Між тим, за положеннями ч. 3 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд може прийняти нові докази лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Вище проаналізовані обставини щодо невиконання банком вимог суду про надання витребуваних доказів або сповіщення про причини неможливості їх надання, зокрема, неподання до суду першої інстанції виписки про рух коштів, свідчать лише про недобросовісність виконання стороною позивача своїх процесуальних обов»язків.

За таких обставин, виписка про рух коштів, надана лише на стадії апеляційного розгляду справи, не може бути прийнята апеляційним судом до уваги.

При цьому, при здійсненні апеляційного розгляду на підставі наявних матеріалів справи з урахування вимог банку та заперечень відповідача проти позову, колегія дійшла висновку, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги копію анкети-заяви від 19.07.2011р., складання та підписання якої не заперечував сам позивач ОСОБА_4

Відповідач у заяві про перегляд заочного рішення у цій справі про задоволення позову банку, зазначав, що визнає факт підписання вказаної заяви, отримання коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі 12 800 грн., користування карткою до 13.10.2015р., але не визнає лише розмір заборгованості, визначеної банком у розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Отже, договір на підставі анкети-заяви ОСОБА_4 від 19.07.2011р. був укладений між останнім та банком на тих умовах, які викладені в Умовах і правилах надання банківських послуг та Тарифах Приватбанку, про що підтвердив відповідач підписанням анкети-заяви та у заяві до суду про перегляд заочного рішення.

Проте, відповідач оспорював саме наданий позивачем розрахунок, посилаючись на те, що кредитний ліміт йому не збільшувався з 12 800 грн., а тому заборгованість за тілом кредиту не може становити 21 680,94 грн. Вказував, що він погасив значну частину кредиту, а тому і інші нарахування на тіло кредиту не можуть становити такого великого розміру.

Саме для перевірки цих обставин суду необхідні були первинні документи з кредитної справи, щодо зміни кредитного ліміту, строку дії картки, а також виписка по картрахунку відповідача про рух коштів, які не були надані банком без поважних причин суду першої інстанції на його неодноразові вимоги протягом півроку розгляду справи з дня витребування цих доказів.

Тому апеляційний суд не приймає виписку по картрахунку про рух коштів на стадії апеляційного розгляду та в такому разі не може перевірити правильність розрахунків банку, оскільки в матеріалах справи не міститься даних про зміну кредитного ліміту з 12800 грн. до 21 680,94 грн. А тому не можна визнати доведеним розрахований банком розмір заборгованості.

Отже, незважаючи на те, що суд не встановлював наявність договірних відносин між сторонами у справі на підставі анкети-заяви від 19.07.2011р., він за наявними матеріалами справи дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог банку, до чого призвели недобросовісні дії самого позивача, яким не виконувались ухвали суду першої інстанції.

До таких висновків колегія апеляційного суду дійшла з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі № 161/16891/15-ц (про- вадження № 61-517св18), у якій зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Верховний Суд дійшов у вказаній справі висновку, що з урахуванням того, що на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.

Зважаючи на вищенаведені обґрунтування з урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду, апеляційний суд визнає апеляційну скаргу банку такою, що не підлягає задоволенню, оскільки ані позовна заява, ані апеляційна скарга, ані зібрані у справі докази не містять обставин щодо зміни кредитного ліміту, у яких йдеться лише про його первісне значення 12 800 грн., в той час як розрахунки, які заперечуються відповідачем і в такому разі підлягають перевірці, містяться збільшені значення тіла у різні періоди дії договору, а тому і відповідні нарахування на нього у вигляді відсотків, пені та штрафів,

В такому разі у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишили без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Литвиненко Олени Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена 18 вересня 2018р.

Головуючий:

Судді: