Рішення № 76520712, 13.09.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 13.09.2018

Справа № 334/6663/17

Провадження № 2/334/1295/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Лапа М.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ :

До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними частини кредитно-заставного договору, зобов’язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтований тим, що між сторонами укладений кредитно-заставний договір №ZPC0AD40300004 від 17 грудня 2008 року, у відповідності з яким позивачці був наданий кредит в розмірі 43253,95 грн. з кінцевим терміном повернення 16 грудня 2012 року.

Розділом 5 та пунктом 17.1.8 «г» Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов’язаний сплачувати банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5,76% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Позивач вважає, що вказаний споживчий кредит не потребував операції з резервування коштів, отже умови про оплату споживачем винагороди включені до договору безпідставно.

Зазначена послуга банку є нав’язаною, тому кредитно-заставний договір підлягає визнанню недійним в частині розділу 5 та п.17.1.8 «г».

Просить визнати недійним розділ 5 та пункт 17.1.8 «г» кредитно-заставного договору №ZPC0AD40300004 від 17 грудня 2008 року, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитно-заставним договором, зарахувавши в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, сплачену позивачем винагороду за резервування ресурсів за весь час дії договору.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, навели пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача заперечив щодо можливості задоволення позовних вимог. Пояснив, що спірний договір був укладений відповідно до вимог чинного законодавства. Сторони добровільно досягли згоди щодо істотних умов. Винагорода за резервування ресурсів є правомірною, погодженою сторонами. Вказана винагорода не є комісією за обслуговування кредиту. Позивач ставлячи свій підпис під договором погодилася з його умовами. Стосовно вимоги зобов’язати банк зарахувати сплату винагороду в рахунок погашення тіла кредиту не відповідає вимогам закону стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов’язанням.

Окремо зазначив, що на момент звернення позивачки до суду закінчилися строки позовної давності. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувавши строки позовної давності.

Заслухавши думку учасників провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

17 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитно-заставний договір №ZPC0AD40300004. Предметом договору є надання банком позичальнику кредиту у розмірі та на умовах, встановлених у цьому договорі. Загальний розмір кредиту 43253,95 грн. Строк дії договору - 16 грудня 2013 року. Процентна ставка – 20,04% річних.

Розділ 5 вказаного договору визначає порядок резервування ресурсів.

П.5.1 Для виконання зобов’язань за даним договором банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту (Додаток№1) до даного договору і надає позичальнику право користування.

П.5.2 За надане право зазначене у п.5.1договору позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів в розмірах,визначених у п. 17.1.7 «г» Договору.

П.5.3 Нарахування винагороди здійснюється на дату щомісячного платежу за кредитом, при цьому винагорода нараховується на суму зарезервованих ресурсів (Додаток №1 до договору)за фактичну кількість днів резервування ресурсів, виходячи з 360 днів у році. Дата погашення у часовий інтервал нарахування винагороди не включається. Розрахунок винагороди за резервування ресурсів здійснюється щоденно з моменту підписання договору.

П. 5.4 При останньому погашенні винагорода за резервування ресурсів нараховується за весь час резервування (до Дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума вказана у Графіку погашення кредиту (Додаток №1 до договору).

П. 5.5 Винагороди за резервування ресурсів сплачується щомісяця з щомісячним платежем за кредитом від дня нарахування згідно зі ст. 5.1 договору. У випадку повного погашення кредиту винагорода сплачується одночасно з останнім платежем за Кредитом.

П. 5.6 Зарахування коштів для погашення винагороди за резервування ресурсів здійснюється з урахуванням черговості, визначеної у п. 4.7 договору.

Відповідно до п. 17.1.8 «г» винагорода за резервування ресурсів складає 5,76% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

За положеннями ст.ст. 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 №1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання такого положення недійсним.

Оскільки в спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена в процентах від суми зарезервованих ресурсів, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням ч. 5 ст. 11 Закону України.

Крім того, відповідно до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Таким чином, положення договору щодо визначення порядку сплати винагороди за резервування ресурсів є несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз’яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки строк дії договору №ZPC0AD40300004, визначений у п. 15.1 договору, пов'язаний із повним виконанням сторонами зобов’язань за договором, а датою погашення кредиту відповідно до п. 17.1.5 договору є 16 грудня 2013 року, то позовна заява подана 17.10.2017 року із пропущенням строків позовної давності.

Клопотань щодо поновлення пропущених строків позовної давності позивачем не заявлялося.

Пропущення строку позовної давності є підставою для відмови у позові в разі доведеності позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,10,76-81,263-265, 272, 273, 274-279 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 17 вересня 2018 року.

Суддя О.М. Гнатюк