Постанова № 76518178, 17.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1183/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 року (повний текст складено 10.05.2018 року, м.Полтава, головуючий суддя І інстанції Костенко Г.В.) по справі № 816/1183/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України , третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся з позовною заявою до Міністерства оборони України ,третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат, в якій просив: (а.с.3-10)

- визнати протиправним та скасувати пункт 436 протоколу №36 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 20.05.2016 щодо відмови в розгляді документів про призначення ОСОБА_2,одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 "Про затвердження порядку "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та повернення їх на доопрацювання;

- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, як інваліду з 04.08.2014, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, що пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, з врахуванням того, що відповідно до п. "б" статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що ним при зверненні до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги були подані усі необхідні документи, передбачені пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, які підтверджують причинний зв'язок отриманих ним поранень із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Не зважаючи на це, Міністерство оборони України безпідставно не призначило та не виплатило ОСОБА_2 таку одноразову грошову допомогу і повернуло подані документи на доопрацювання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 року адміністративний позов задоволено (а.с 45-52).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю або залишити позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду (а.с.57-60).

В обгрунтування апеляційної скарги заявником вказано про те, що позивачем разом із заявою про призначення одноразової грошової допомоги надано неповний пакет документів, а саме: не надано жодного документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), та про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. При цьому, апелянт стверджує, що постанова відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання є окремим документом, який визначений окремим положенням Порядку № 975 і не може бути документом на підтвердження обставин отримання відповідного ушкодження здоров'я.

Відзиви на апеляційну скаргу як позивачем, так і третьою особою не надані, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з листопада 1985 року до травня 1987 року проходив строкову військову службу в Демократичній Республіці Афганістан, де велись бойові дії, що підтверджується копією військового квитка серія НОМЕР_1( а.с.21-23).

У 1986 році позивач отримав осколкові поранення голови, правої руки, контузію пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час виконання інтернаціонального обов'язку при перебуванні у країні (ДРА), де велись бойові дії.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства Оборони України від 14.04.2014 року № 1069 встановлено, що отриманні ОСОБА_2 захворювання та поранення, пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.15).

Згідно з Довідкою до акта огляду МСЕК від 12.08.2014 року серія 10 ААА № 172888 ОСОБА_2 з 04.08.2014 року первинно встановлено 2 групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на строк до 01.09.2016 року (а.с.13).

Довідкою до акта огляду МСЕК від 06.10.2017 року серія АВ № 0554509 ОСОБА_2 з 01.09.2016 року повторно встановлено 2 групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на строк до 01.09.2019 року (а.с.14).

В подальшому, позивач звернувся до Гадяцького РВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

В результаті направлення Полтавським ОВК документів ОСОБА_2 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для вирішення питання щодо отримання останнім одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби вказані документи були повернуті на доопрацювання у зв'язку з відсутністю документів, які свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (витяг з протоколу засідання комісії від 20.05.2016 №36).

Листом Полтавського ОВК від 31.05.2016 р. № 10/378/436 позивач повідомлений, що відповідно до рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (протокол від 20.05.2018 №36) заява ОСОБА_2 та документи щодо виплати одноразової грошової допомоги повернуті Департаментом фінансів Міністерства оборони України на доопрацювання, для повторного розгляду документів ОСОБА_2 та прийняття рішення необхідно додатково надати до Полтавського ОВК документ військової частини, що засвідчує факт отримання та причину і обставину його поранення (контузії, травми, каліцтва).

При цьому, доказів направлення та вручення позивачу вказаного листа матеріали справи не містять.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження незалежно від часу настання інвалідності.

При цьому, суд першої інстанції відмітив, що дія Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975) поширюється на позивача, оскільки ІІ групу інвалідності він отримав 04.08.2014 року та повторно 01.09.2016 року, а постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року, якою затверджено Порядок № 975, набрала чинності з 24.01.2014 року, і одноразову грошову допомогу позивач не отримував.

Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України № 1069 від 14.04.2014 року та довідка МСЕК є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Також, суд вказав, що комісія Міністерства оборони України за результатом розгляду документів заявника повернула документи до Полтавського обласного військового комісаріату на доопрацювання, а отже, фактично відповідне рішення комісією прийнято не було.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 45 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (стаття 41).

Відповідно до статті 1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Отже, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, яке мало місце в період її проходження

Згідно з частиною дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання статей 16-2 та 16-3 Закону № 2011-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975),за змістом пункту 3 якого днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Посилання апелянта, що позивачем не було неповний пакет документів про призначення одноразової грошової допомоги, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Як вбачається з витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства Оборони України від 14.04.2014 року № 1069, встановлено причинний зв'язок між групою інвалідності позивача і отриманими ним пораненням, ЗЧМТ - контузія головного мозку і захворюваннями, пов'язаними із виконанням обов'язків військової служби під час проходження строкової військової служби у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) у Демократичній Республіці Афганістан.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства Оборони України від 14.04.2014 року № 1069 засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17 та від 21.08.2018 року у справі №642/5757/17.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з аналізу норм Порядку, в межах компетенції Міністерства оборони України є прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Однак, із матеріалів справи вбачається, що відповідач таке рішення не прийняв, а лише відмовив у розгляді документів та повернув їх доопрацювання.

Таким чином, спосіб, у який відповідач розглянув заяву та документи про призначення позивачу одноразової грошової допомоги чинним законодавством не передбачений.

Також, колегія суддів відмічає, що зобов'язання судом Міністерство оборони України розглянути питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги не є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволенння апеляційної скарги відповідача та скасування судового рішення - відсутні..

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 року по справі № 816/1183/18 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях Судді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко М.І. Старосуд