Постанова № 76517851, 11.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1396/18

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

11 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мирошниченко С.О.,

позивача: ОСОБА_2;

представника відповідача: Лукова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про скасування наказу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

в квітні 2018 позивач - ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про скасування наказу та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції яка перешкоджає подальшому провадженні у справі, та направити справу для продовження розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що 08.06.2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Хмельницькій області прийнято наказ №766/04к відповідно до якого ОСОБА_2, начальнику Летичівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, за неналежне виконання службових обов'язків оголошено догану.

30.06.2016 року ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького міськрайонного суду з адміністративний позовом до Головного територіального управлінням юстиції у Хмельницькій області про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 20.07.2016 року провадження у вищевказаній справі закрито та роз'яснено позивачу право на звернення в порядку і на підставах, визначених Кодексом адміністративного судочинства України до відповідного адміністративного суду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку, проте ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 06.09.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 20.07.2016 року залишено без змін.

27.09.2016 року ОСОБА_2 звернулась Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом з тими ж позовними вимогами, однак ухвалою суду від 30.09.2016 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду в зв'язку з пропуском місячного строку на звернення до суду встановленого КАС України.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу в якій просила скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 20.07.2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06.09.2016 року.

06.02.2018 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 20.07.2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06.09.2016 року без змін.

Визначаючись щодо законності та обґрунтованості ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За приписами ч. 5 вказаної статті встановлює місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення.

Враховуючи, що позовні вимоги пов`язані з проходженням позивачем (публічної) служби, а саме, оскарження наказу про дисциплінарне стягнення, то суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин має застосовуватися місячний строк звернення до суду, з дня, коли позивач дізналась про порушене право.

Так, підставою для залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду стало порушення вимог ч. 5 ст. 122 КАС України, якою встановлений місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, який позивачкою без поважних причин пропущено.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства 30.06.2016 року ОСОБА_2 звернулась із позовною заявою до Хмельницького міськрайонного суду, ухвалою якого від 20.07.2016 року провадження по справі було закрито.

Разом з тим, дана ухвала суду, ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 06.09.2016 залишена без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення, а отже саме з даного часу позивачу стало відомо про підсудність даної справи, та відповідно початку перебігу строку звернення до суду.

27.09.2016 року позивачка звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою, яку 30.09.2016 року залишено без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.

Водночас колегія суду звертає увагу на те, що вищевказана ухвала суду позивачкою не оскаржувалась та на день розгляду справи є чинною.

Оскаржуючи ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року позивачка посилається на те, що після звільнення з органів юстиції 09.02.2018 року, маючи проблеми зі здоров'ям, з 17.02.2018 до 07.03.2018 року перебувала у м. Києві у свого сина. Водночас, доказів на підтвердження перебування у м. Києві чи перебування на лікуванні, позивачем суду не надано.

Щодо твердження позивачки про те, що постанову Верховного Суду вона отримала пізніше ніж відповідач, що є підставою для поновлення строку, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки, зі змісту листа Верховного Суду адресованого відповідачу, щодо інформації про направлення та дату отримання сторонами по справі №822/1396/18 Постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що згідно рекомендованого відправлення №0104333897725 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №3150003791141, зазначену постанову отримано ОСОБА_2 12.02.2018 року.

Натомість, не заперечуючи факт отримання вищевказаної постанови Верховного Суду від 06.02.2018 року, жодних доказів про отримання Постанови Верховного Суду пізніше зазначеної дати, чи отримання даного листа іншою особою, позивачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що позивачу було відомо про початок перебігу строку звернення до суду з адміністративним позовом, строк позивачем було пропущено, а доказів на поважність причин такого порушення не надано.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо наявності підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_2 без розгляду, оскільки останньою пропущено строк звернення до суду з позовною заявою без поважних причин.

Частиною 1 ст.17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" визначено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 № 475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Зважаючи на вищевказане, а також приймаючи до уваги наведену практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що неналежне використання наданих процесуальних прав не може визнаватись судом як поважна причина пропуску процесуального строку.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 14 вересня 2018 року.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Ватаманюк Р.В. Матохнюк Д.Б.