Постанова № 76517348, 10.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" вересня 2018 р. м. Дніпро справа № 808/1356/18 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 р. (суддя Бойченко Ю.П., м. Запоріжжя) у справі №808/1356/18

за позовом ОСОБА_1

до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недоплати позивачу пенсії з березня 2017 року;

- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії та виплатити заборгованість починаючи з березня 2017 р.;

- витребувати у відповідача відомості про щомісячну сплату пенсії у 2017-2018 роках, а також про причини та підстави несплати позивачу пенсії з березня 2017 року, копію рішення тощо.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 р. позов повернуто позивачу. Ухвала суду мотивована тим, що позивач не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви, що визначені в ухвалі від 18.04.2018 року про залишення позовної заяви без руху.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення норм процесуального права. Зазначає, що судом не враховано положення ст. 77 КАС України.

Вирішуючи спір у цій справі суд першої інстанції виходив з того, що позов було позивачем подано після закінчення встановленого ст. 99 КАС України шестимісячного строку, без поважних причин пропуску цього строку, що, на думку суду першої інстанції, є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду відповідно до вимог ст. 100 КАС України.

Позивачу призначено та виплачується пенсія за віком, що підтверджується пенсійним посвідчення та не заперечується відповідачем.

Відповідно до довідки позивач набув статус внутрішньо переміщеної особи, доказів скасування цієї довідки відповідачем у справі не надано.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки, зокрема не врахував, що пенсія позивачу призначена довічно, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) у пенсійного органу підстав для її ненарахування та невиплати не було.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що спір у цій справі пов'язаний з невиплатою пенсійним органом сум пенсійного забезпечення, які є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Цей довід випливає з положень законодавства і строк звернення до адміністративного суду за відновленням порушених пенсійних прав може обмежуватися лише спеціальною нормою Закону № 1058-IV, що не суперечить положенням частини першої статті 99 КАС України, яка не виключає можливості розгляду спорів у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час поза межами шестимісячного строку.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Пенсія позивачу нарахована відповідно до розпорядження відповідача, розмір цієї пенсії не є спірним, а мова йде тільки про її виплату.

З врахуванням вказаних норм Закону, без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Таким чином, у суду першої інстанції не було об'єктивної можливості встановити та дійти висновку про те, чи є вина відповідача у не нарахуванні чи у невиплаті позивачу в період з жовтня 2016 року сум пенсії і чи такі дії органу ПФУ та їх наслідки, з урахуванням вимог Закону № 1058-ІV, є порушенням відповідачем законодавства про пенсійне забезпечення. Суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в судовому захисті права позивача на пенсію та для залишення позовної заяви без розгляду.

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 р. позовну заяву позивача залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме зобов'язано надати:

- письмові докази існування між позивачем та відповідачем правовідносин щодо виплати позивачу пенсії, такі як: докази нарахування та виплати відповідачем позивачу пенсії у періоди до березня 2017 року, листування із відповідачем щодо припинення виплати пенсії позивачу та будь-який інший доказ існування саме у відповідача обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу пенсії тощо;

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформлену відповідно до ст. 167 КАС України.

Копію ухвали суду від 18.04.2018 р. позивач отримав 15.05.2018 року.

29.05.2018 року до суду першої інстанції надійшла зава позивача від 20.05.2018 року, в якій він зазначає, що:

- пенсія позивачу призначена довічно і визначених ст. 49 Закону № 1058-ІV у пенсійного органу підстав для її ненарахування та невиплати не було. Спір у цій справі пов'язаний з невиплатою пенсійним органом сум пенсійного забезпечення, які є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Цей довід випливає з положень законодавства і строк звернення до адміністративного суду за відновленням порушених пенсійних прав може обмежуватися лише спеціальною нормою Закону № 1058-ІV, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 99 КАС України, яка не виключає можливості розгляду спорів у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час поза межами шестимісячного строку. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Розмір цієї пенсії не є спірним, а мова йде тільки про її виплату. Порушення права позивача відповідачем є тривалими у часі та на даний час продовжуються порушуватися, про що зазначалося у позовній заяві;

- щодо доказів звернення до відповідача із заявою про нарахування та виплату пенсії, заявами про встановлення підстав зупинення виплати позивачу пенсії, позивач зазначив, що не звертався, оскільки не вважав це за потрібне, оскільки це не передбачено законом. Якщо відбулося порушення права з боку суб'єкта владних повноважень, то особа не зобов'язана звертатися безпосередньо до суб'єкта, якщо це прямо не передбачено законом. Це здійснюється за його вибором. Це право звернення, а не обов'язок. Крім того, відповідно до ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2018 р. позов повернуто позивачу відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України та п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України. Ухвала суду мотивована тим, що позивач не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви, що визначені в ухвалі від 18 квітня 2018 року, а саме:

- позивачем не надано доказів на обґрунтування викладених в позові обставин, а саме: докази нарахування та виплати відповідачем позивачу пенсії у періоди до березня 2017 року, листування із відповідачем щодо припинення виплати пенсії позивачу або будь-який інший доказ існування саме у відповідача обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу пенсії, доказів припинення виплати пенсії з грудня 2017 року, тощо;

- подане клопотання про витребування доказів не оформлене відповідно до ст.ст. 80, 166, 167 КАС України;

- будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом (ст.122 КАС України) строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що його діями чи бездіяльністю порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знав, а тому в разі не згоди, мав право звернутися до суду. Про порушення своїх прав позивач дізнався в березні 2017 року, а за їх захистом до суду звернулася у квітні 2018 року (більш ніж через рік).

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд першої інстанції в обґрунтування ухвали від 30 травня 2018 р. посилається на положення ч. 4 ст. 161, ч. 2 ст. 123, п. 1 та п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 1 ст. 169 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Також п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позову було долучено копію пенсійного посвідчення та копію довідки про взяття на облік особи, перемішеної з тимчасово окупованої території.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Отже, позивачем було надано суду докази того, що він є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, тобто йому вже було призначено пенсію та він має право на отримання відповідних виплат за місцем проживання.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Таким чином, обов'язок спростувати наведені позивачем доводи покладено саме на відповідача, як і надання відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень.

Колегія суддів зазначає, що чинним процесуальним законом не передбачено обов'язку позивача здійснювати попереднє листування із суб'єктом владних повноважень та подання будь-якого іншого доказу порушення його права.

Так, відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 77 КАС України суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

В ухвалі від 18.04.2018 року таких підстав для залишення позову без руху, як ненадання доказів припинення виплати пенсії з грудня 2017 року та невідповідність клопотання про витребування доказів статтям 80, 166, 167 КАС України, судом першої інстанції вказано не було. Проте, в обґрунтування ухвали 30.05.2018 р. суд першої інстанції посилається на вказані обставини.

В постанові Верховного Суду від 03.04.2018 по справі № 489/2361/17 зазначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Про порушення своїх прав, яке є триваючим, позивач дізнався в березні 2017 року, а за їх захистом до суду звернувся у квітні 2018 року. Заяву про поновлення строку звернення до суду позивач не подавав.

Отже, в будь-якому випадку позовні вимоги позивача мали бути розглянуті судом першої інстанції в межах шестимісячного строку, що передує часу звернення до суду, та надати оцінку доводам позивача щодо пропуску строку під час розгляду справи, оскільки він обґрунтовує це нормами матеріального права.

Таким чином, ухвалу від 30 травня 2018 р. судом першої інстанції було постановлено з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку із порушенням норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 320, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 р. у справі №808/1356/18 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: В.Є. Чередниченко