Рішення № 76516799, 17.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 вересня 2018 р. № 2040/6426/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_1) до Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Пушкіна, буд. 26,м. Валки,Валківський район, Харківська область,63002, код ЄДРПОУ40387023) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) з 1 грудня 2016 року.

- визнати протиправними дії Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) за весь минулий час з моменту припинення виплати, а саме з 1 грудня 2016 року по 1 жовтня 2017 року.

- зобов'язати Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) належної йому пенсії з моменту припинення її виплати, тобто з 1 грудня 2016 року по 1 жовтня 2017 року.

В обгрунтування позову посилався на неправомірне припинення виплат пенсії відповідачем та несплати пенсії за період незаконного припинення пенсії.

Відповідач надав до суду відзив, в якому проти позову заперечував посилдаючись на законність підстав припинення пенсії позивачу.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України отримує пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення.

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Валківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи

З 01.07.2018 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу на підставі рішення від 04.06.2018 року з підстав відсутності за місцем фактичного проживання.

З матеріалів справи судом встановлено також, що позивачу вже неодноразово було припинено виплату пенсії з вказаних підстав, виплата якої пізніше поновлялась за рішенням органу ПФУ. Також, рішенням від 25.04.2018 року орган ПФУ прийняв рішення про здійснення понвернення сум недоотриманих соціальних виплат (пенсії) за минулий період відповідно до законодавства позивачу.

На підставі вказаного рішення відповідачем було проведено перерахунок та напраховано позивачу недоотримані пенсійні виплати за період з 01.12.2016 року по 01.01.2018 року.

Проте вказані нараховані виплати за період з 01.12.2016 по 01.10.2017 року виплачені позивачу не були.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ст. 2 КАС України, суд зазначає, що основні правовідносини з приводу дотримання валютного законодавства врегульовані Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком № 365 затвердженого Постановою КМУ "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та іншими нормативно-правовими актами.

Суд також бере до уваги Рішення Конституційного Суду України та рішення Європейського Суду з прав людини, а також положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року)

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 20 березня 1952 року)

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року

У рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 вказаного закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ст. 7)

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії встановлені ст. 49 Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV)

Відповідно до норм вказаної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року}.

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

У справі що розглядається, відповідачем винесено рішення про припинення виплати пенсії на підставі п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Проте пункт 5 вказаної статті передбачає право органу Пенсійного фонду України припинити виплати у інших випадках, визначених Законом.

В той же час зі змісту рішення органу ПФУ про припинення виплати пенсії встановлено, що реальною підставою для припинення стало не підтвердження фактичного місця проживання позивача, а також зазначено в якості нормативного ата що визначає вказану підставу п. 13 Порядку № 365 затвердженого Постановою КМУ "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування".

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії. Вказана підстава передбачена підзаконним нормативно-правовим актом, а саме Постановою КМУ № 365, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відтак відповідач незаконно вказав у рішенні в якості підстави п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки фактично припинив виплату позивачу пенсій не з підстав встановлених законом.

Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту суд вважає безпідставними, оскільки, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як вбачається з ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що для поновлення виплати пенсії, незалежно від її виду застосовується порядок, визначений ч. 3 ст. 35 Закону.

Частиною 3 статті 35 встановлено, що у разі, якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущений з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом, виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом.

Оскільки ст. 49 Закону прямо відсилає саме до порядку, встановленого для відновлення пенсійних виплат інвалідам, до яких позивач не відноситься, суд застосовує зазначену норму в частині власне порядку, а саме строків та принципів відновлення відповідної пенсії позивача. Відтак, як вбачається з абзацу першого ч. 3 ст. 35 Закону, виплата пенсії відновлюється з дня, з якого припинено виплату, але не більше як за три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсію позивачу припинено з 01.07.2018 року, а також не виплачено суми пенсії за період з 01.12.2016 року по 01.10.2017 року, не зважаючи на наявність рішення органу ПФУ про повернення вказаних виплат. Зазначений термін не перевищує трьох років, а, відтак, пенсія позивачу має бути відновлена, а також виплачена недоплачена сума пенсії за спірний період, з 01.12.2016 року.

Щодо визнання протиправними дій Валківського ОУПФУ щодо припинення пенсійних виплат з 01.12.2016 року суд зазначає, що станом на дату подання позову, відповідачем було поновлено виплату пенсії, яку було припинено з 01.12.2016 року та нараховано суми належної пенсії позивачу. Проте рішенням від 04.09.2017 року позивачу знову припинено виплату пенсії з 01.07.2018 року.

Відтак суд не вважає належним способом захисту позивача визнання дій відповідача протиправними щодо припинення виплат з 01.12.2016 року а також зобов'язанння відповідача здійснити нарахування виплат за вказаний період, оскільки відповідачем вже було поновлено виплату пенсію позивачу, після припинення її з 01.12.2016 року, а також нараховано суми несплаченої пенсії.

Проте належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій позивача щодо припинення пенсії позивача з 01.07.2018 року, скасування рішення про припинення виплати такої пенсії, та зобов'язання відповідача виплатити нараховану але несплачену суму пенсії з 01.12.2016 року по 01.10.2017 року, а також нарахувати та виплатити пенсію за період з 01.07.2018 року по теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень

Таким чином, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача, та прийняти рішення з урахуванням вказаних вище обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, суд вважає, що відповідач не довів законність дій та прийнятого рішення, а відтак позов підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають відшкодуванню відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 257, 258, 262, 263, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 04.06.2018 року щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.07.2018 року (РНОКПП: НОМЕР_1).

Визнати протиправними дії Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) за весь минулий час, а саме з 1 грудня 2016 року по 1 жовтня 2017 року.

Зобов'язати Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) належної йому пенсії з моменту припинення її виплати, тобто з 1 липня 2018 року по теперішній час.

Стягнути з Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (63002, Харківська область, м. Валки, вул. Пушкіна, 26, код ЄДРПОУ: 40387023) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК Основ'ян/мХар Основ'янсь/22030101 , код за ЄДРПОУ: 37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 528, 60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар М.Д.