Рішення № 76516552, 13.09.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа №1640/2462/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вязун К.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Горобця О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2018 №294 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію"; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Шишацького відділення поліції Миргородського відділу поліції з 20.06.2018; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що перебуваючи на посаді начальника Шишацького відділення поліції Миргородського відділу поліції, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я подав 13.06.2018 рапорт про звільнення, у якому просив звільнити з 19.06.2018. Однак, з 16.06.2018по 22.06.2018 позивач перебував на амбулаторному лікуванні, під час якого передумав звільнятися. Разом з тим, 19.06.2018 під час перебування на лікарняному позивача було звільнено зі служби в поліції. ОСОБА_1 вважає протиправним наказ про звільнення з займаної посади, оскільки станом на дату звільнення позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 16.06.2018 по 23.06.2018, став себе почувати краще і передумав звільнятися з поліції.

Ухвалами суду від 18.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, від 21.08.2018 за клопотанням позивача викликано у судове засідання свідків.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що ні Законом України "Про національну поліцію", ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не встановлено обмежень щодо звільнення особи у період тимчасової непрацездатності за її ініціативною (за власним бажанням). На думку відповідача, перебування ОСОБА_1 на лікуванні станом на 19.06.2018 жодним чином не свідчить про протиправність наказу Головного Управління Національної поліції в Полтавській області №294 о/с. Відповідач зауважував, що з моменту подання 13.06.2018 рапорту про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням ОСОБА_1 ні письмово, ні усно не висловлював намір залишитися на службі, відповідних заяв чи рапортів до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області не подавав, під час отримання трудової книжки жодних претензій щодо свого звільнення не висловлював. У день свого звільнення 19.06.2018 о 13:36 ОСОБА_1 прибув до Шишацького ВП і забрав свої особисті речі, 19.06.2018 подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка відповідно до закону подається у день звільнення. Відповідач наполягав, що при виданні наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням Головне Управління Національної поліції в Полтавській області діяло у межах повноважень та у спосіб, встановлені чинним законодавством.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, показання свідка, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді начальника Шишацького відділення поліції Миргородського відділу поліції.

13.06.2018 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням. У рапорті позивач наполягав на звільненні без дотримання двотижневого терміну, в найкоротший строк, а саме 19.06.2018.

Наказом Головного Управління Національної поліції в Полтавській області від 19.06.2018 №294 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника Шишацького відділення поліції Миргородського відділу поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 19.06.2018.

19.06.2018 ОСОБА_1 направлено лист №1115/115/12/02/09-2018 з повідомленням про необхідність прибути до УКЗ ГУНП в Полтавській області для отримання трудової книжки, посвідчення про приписку до призовної дільниці та довідки для постановки на військовий облік. Також, у листі позивача проінформовано про обов'язок у день звільнення подати декларацію за новою формою, за період неохоплений раніше поданими деклараціями.

05.07.2018 позивач отримав трудову книжку, посвідчення про приписку до призовної дільниці та довідку для постановки на військовий облік, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією розписки.

Позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваного наказу, а тому звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним та скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Спірні відносини регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про Національну поліцію" призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Суд зазначає, що системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що особа рядового і начальницького складу має право звільнитися зі служби за власним бажанням, при цьому попередити начальника про своє рішення та подати відповідний рапорт.

Відповідно до частини п'ятої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1235 від 23.11.2016 підставою для видання наказів по особовому складу є рапорт про звільнення зі служби в поліції.

Судом встановлено, що у наказі ГУ Національної поліції в Полтавській області від 19.06.2018 №294 о/с у якості підстави для звільнення позивача зі служби в поліції зазначено: "п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", рапорт ОСОБА_1 від 13.06.2018, у якому також зазначено про звільненні без дотримання двотижневого терміну, в найкоротший строк, а саме 19.06.2018.

При цьому, суд відхиляє посилання ОСОБА_1 як на підставу для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, перебування станом на дату звільнення (19.06.2018) на лікарняному, з огляду на наступне.

Закон України "Про Національну поліцію" та інші нормативно-правові акти, якими урегульований порядок проходження служби в поліції, не містять жодних обмежень щодо звільнення тимчасово непрацездатних осіб, якщо звільнення відбувається з їх ініціативи.

Аналогічні вимоги містить і Кодекс Законів про працю України, статтею 40 якого встановлено, що звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності не допускається лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №815/6606/15 (номер в ЄДРСР 74871069).

Судом враховано показання свідка ОСОБА_4, який повідомив, що ОСОБА_1 перебував у тяжкому психоемоційному стані, тому написав рапорт про звільнення. За показаннями ОСОБА_4, у подальшому ОСОБА_1 оговтався та вирішив забрати рапорт на звільнення після того, як вийде з лікарняного, однак, 19.06.2018 позивач повідомив йому про звільнення та попросив відвезти у смт Шишаки, щоб заповнити декларацію та забрати речі з кабінету.

У судовому засіданні позивач також зазначав про перебування у тяжкому психоемоційному стані станом на дату написання рапорту та про намір забрати рапорт про звільнення після виходу з лікарняного.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд зазначає, що доказів повідомлення відповідача про намір забрати (відкликати) рапорт позивачем суду не надано, а, відтак, суд вважає наміри позивача такими, що не вплинули на спірні правовідносини.

Отже, виконуючи обов'язок щодо звільнення ОСОБА_5 зі служби з невідкладно з 19.06.2018 (як зазначено позивачем у рапорті) відповідач не міг знати про намір позивача у подальшому відкликати рапорт про звільнення.

Тому, враховуючи що позивачем самостійно подано рапорт із зазначенням причини звільнення зі служби за власним бажанням, відповідачем прав позивача не порушено.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до зазначених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та довів правомірності винесеного оскаржуваного наказу, натомість позивач таких доказів на підтвердження своєї правової позиції не надав.

Зважаючи на те, що в ході судового розгляду суд дійшов до висновку про правомірність спірного наказу про звільнення позивача з посади, інші позовні вимоги про поновлення на посаді, стягнення суми коштів за час вимушеного прогулу, як похідні, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підпунктом 15 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, рнокпп НОМЕР_1) до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 вересня 2018 року.

Суддя К.І. Клочко