Постанова № 76515969, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/776/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Мєзєнцева Є.І.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи «Менська виправна колонія (№91)» про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Менська виправна колонія (№91)» про скасування рішення, прийнятого методично-виховною радою відповідача від 19.10.2017 щодо недоцільності застосування до позивача заходу заохочення за підсумками ІІІ кварталу 2017 року та зобов'язання відповідних працівників Менської ВК-91 застосувати відносно позивача один з визначених 11 (одинадцяти) видів заходів заохочення за підсумками ІІІ кварталу 2017 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває в місцях позбавлення волі та відбуває покарання у ДУ «Менська виправна колонія (№ 91)».

Згідно з протоколом № 22 від 19.10.2017 засідання методично-виховної ради установи прийнято рішення щодо недоцільності застосування заходу заохочення до засудженого ОСОБА_2 за підсумками ІІІ кварталу 2017 року (а.с.48-51).

Підставою для винесення вказаного вище протоколу є наявний в матеріалах справи опитувальний лист щодо оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку УВП, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці у відповідності до вимог ст. 131 КВК України за результатами відбування покарання ІІІ квартал 2017 року.

Вважаючи такий висновок неправомірним, а рішення протиправним та таким, що порушує права позивача, останні звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи зауваження щодо поведінки позивача, рішення методично-виховної ради щодо недоцільності застосування до засудженого ОСОБА_2 заходів заохочення прийнято у відповідності до вимог кримінально-виконавчого кодексу України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 8 статті 131 кримінально-виконавчого кодексу України (далі по тексту КВК України) встановлено, що адміністрація колонії зобов'язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, під підпис.

В статті 118 КВК України зазначено про залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Статтею 131 КВК України визначено порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі.

Згідно приписів ч. 1 ст. 131 КВК України, застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об'єктивної оцінки додержання ними правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КВК України при заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з протоколом засідання методично-виховної ради від 19.10.2017 № 22 прийнято рішення щодо недоцільності застосування заходу заохочення до засудженого ОСОБА_2 за підсумками ІІІ кварталу 2017 року.

Підставою для винесення вказаного вище протоколу є наявний в матеріалах справи опитувальний лист щодо оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку УВП, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці у відповідності до вимог ст. 131 КВК України за результатами відбування покарання ІІІ квартал 2017 року.

В даному опитувальному листі вказано, що відносно засудженого ОСОБА_2 взята до уваги думка начальника сектору максимального рівня безпеки ОСОБА_3, щодо недоцільності у застосуванні заохочення, на основі якої керівниками служб ДУ «МВК № 91», які одноголосно в кількості 6 осіб, проголосували про незадоволення застосування до засудженого заходу заохочення за підсумками третього кварталу, з яким позивач ознайомлений та копія якого отримав.

Також згідно запису в щоденнику індивідуальної роботи із засудженим ОСОБА_2 28.08.2017 проведено бесіду з приводу зробленого зауваження під час якої роз'яснено розділ 9 п. 3 ПВР УВП, а саме: завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також розпорядок дня установи. Скарг та заяв від позивача не надходило.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач 06.12.2016 звернувся до відповідача з заявою щодо офіційного працевлаштування на оплачувану працю в умовах засудження та відбування покарання позивача (а.с.18), на яку відповідачем 27.12.2016 надана відповідь та зазначено, що керівництво підприємства МВК № 91 не має на даний час можливості працевлаштувати позивача згідно поданої ним заяви. Даний засуджений відбуває покарання за посиленим режимом утримання (Максимальний РБ). Облаштувати робоче місце камерного типу за місцем перебування позивача підприємство не може, оскільки приміщення, де утримується ОСОБА_2 перебуває на балансі установи, а не підприємства.

Також 28.04.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо надання змоги на офіційне працевлаштування на оплачувану працю в умовах засудження та відбування покарання позивача.

Згідно відповіді ДУ «МВК № 91» від 05.05.2017 № 1310 повідомлено позивача, що за бажанням засуджені мають право працювати за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором). Колонія може укладати трудові договори із засудженим тільки за наявними вакантними посадами згідно штатного розпису, який складений та затверджений в межах бюджетного фінансування або на засадах самоокупності. На даний час відповідні штатні розписи знаходяться на погодженні в Центральному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України. В секторі максимального рівня безпеки установи відсутні вільні приміщення для облаштування виробничої майстерні.

Крім того, як вбачається з пояснень свідка, позивачу було запропоновано залучитися до суспільно корисної праці по благоустрою сектору максимального рівня безпеки ДУ «МВК № 91», на що позивач відмовився.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність рішення методично-виховної ради щодо недоцільності застосування до засудженого ОСОБА_2 заходів заохочення, а отже підстави для його скасування відсутні.

Положеннями ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року - без змін.

Повний текст постанови складено « 17» вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Є.І. Мєзєнцев