Постанова № 76515764, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/1858/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Сорочка Є.О.

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Мілевської Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - Відповідач, Ірпінське об'єднане УПФУ) у якому просила:

- визнати дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними;

- скасувати рішення № 2539 від 31.10.2017 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_3;

- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 11.08.2017 зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача та представника відповідача, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.06.1993 року Київською обласною державною адміністрацією видано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, безстрокове посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 - 1993 р. (категорія 4) серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Згідно із довідкою від 06.11.2007 №1547 ОСОБА_3 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, з 01.07.1992 по 31.08.1992. Періоди зазначеної роботи до 01.01.1988 зараховуються до стажу при призначенні пенсії в трьохкратному розмірі, а за період з 01.01.1988 по 01.01.2006 в полуторному розмірі (а.с.97).

З довідки Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 07.11.2007 №880, виданої ОСОБА_3, вбачається, що позивач дійсно постійно з 1987 по 1996 роки проживала, була зареєстрована та працювала у м. Вишгород, територія якого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю (а.с.26). Вказаною довідкою також підтверджується, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) згідно із посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.06.1993.

27.07.2017 позивач звернулась до Ірпінського об'єднаного УПФУ із заявою про призначення пенсії, в якій просила призначити пенсію за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 5 років (а.с.100).

Згідно із розпискою-повідомленням, Ірпінським об'єднаним УПФУ прийнято вищевказану заяву ОСОБА_3 і зареєстровано за №2539, із переліком документів, доданих до заяви, а саме: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про місце проживання (реєстрації) особи; заяву про призначення/перерахунок пенсії; паспорт / посвідка; посвідчення постраждалого від ЧАЕС; свідоцтво про шлюб; трудову книжку або документи про стаж (оригінал трудової книжки); диплом (свідоцтво, атестат) про навчання у кількості 2 шт.; довідку про зміну назви організації №607 від 08.09.2016; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у кількості 2 шт. - б/н від 03.07.2017, №1547 від 06.11.2007; заяву про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк).

При цьому, у вказаній розписці-повідомленні пенсійним органом зазначено перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, а саме: довідки про підтвердження проживання або роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1990 роках, яку необхідно подати до Ірпінського об'єднаного УПФУ у строк до 27.10.2017 (а.с.24).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 07.11.2007 № 880, позивачем було подано витребувану розпискою-повідомленням відповідачем довідку про підтвердження проживання або роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1990 роках, що підтверджується відтиском штемпелю вхідної кореспонденції Ірпінського об'єднаного УПФУ від 23.10.2017 за вх. №557 (а.с.26).

31.10.2017 Ірпінським об'єднаним УПФУ прийнято рішення № 2539 від 31.10.2017 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_3 за заявою № 2539 від 27.07.2017, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (оскаржуване рішення) (а.с.25).

Підставою для відмови, як зазначає відповідач, стало те, що п. 2 ч.1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), згідно з яким на зниження пенсійного віку, мають право особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Також, в оскаржуваному рішенні зазначено, що документом, який засвідчує особливий статус особи при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Крім того, підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що згідно наданих документів, позивач була прописана у м. Вишгород Київської області з 27.02.1990. Таким чином, перебування (проживання) у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС станом на 01.01.1993 складає 2 роки 10 місяців і 5 днів; та на момент аварії на ЧАЕС згідно даних трудової книжки ОСОБА_3 працювала з 28.07.1987 по 04.12.1991 в Міністерстві енергетики та електрифікації «Главатоменергобуд» СРСР «Південатоменергобуд» Управління будівництва Чорнобильської АЕС, яке знаходилось у м. Прип'ять Чорнобильського району Київської області.

Тобто, на думку пенсійного органу, право на призначення пенсії ОСОБА_3 набуде при досягненні 60-річного віку, встановленого абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ.

Не погодившись з оскаржуваним рішенням, позивач звернулася з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача з даним позовом є передчасним, оскільки остання набуде право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років з моменту досягнення 55 років, а саме, з 11 серпня 2019 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Абзацом 1 ч.1 ст. 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі по тексту - Закон № 796-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абз.6 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Суд зазначає, що згідно примітки до слів «2 роки» в абз.6 п.2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-ХІІ зазначено: «початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період».

Тобто, відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на зменшення пенсійного віку із встановленням початкової величини зниження пенсійного віку, у даному випадку - 2 роки, мають особи, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року (справа № 556/1153/17).

Статтею 9 Закону № 796-ХІІ встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Статтею 11 Закону № 796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до ч.3 ст. 15 Закону № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Згідно з приписами ч.3 ст. 65 Закону №796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок №51), передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пп. 5 п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи, а саме: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

У постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06 міститься правовий висновок про те, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 599/564/17 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17.

Як вже зазначалося, 17.06.1993 року Київська обласна державна адміністрація видала ОСОБА_3 безстрокове посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 - 1993 р. (категорія 4) серії НОМЕР_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 по справі №810/1858/18 було витребувано від Київської обласної державної адміністрації копії документів, які подавались для отримання та стали підставою для видачі ОСОБА_3 посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986-1993 роках категорії 4 серія НОМЕР_2

Листом б/н від 10.05.2018 «Про надання документів» Київська обласна державна адміністрація на виконання вищевказаної ухвали суду надала копії витребуваних документів (а.с.72).

Так, довідкою від 14.03.1993 №2863, встановленого зразка (додаток №7 до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 501 від 25.08.1992), виданою Держадміністрацією Вишгородського району громадянці ОСОБА_3, передбачено, що остання постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вона на 1 січня 1993 р. проживала або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років у м. Вишгород працювала з 27 липня 1987 року по 1 лютого 1989 року та проживала з 27 лютого 1990 року по даний час, тобто на дату видачі довідки - 14.03.1993 (а.с.73).

Згідно із вищевказаною довідкою від 14.03.1993 №2863, довідка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, віднесеного до категорії 4, відповідно до п.4 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції від 19 грудня 1991 р., із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 р.) і дає право на користування пільгами, передбаченими цим Законом. Довідка дійсна при пред'явленні документа, що посвідчує особу.

Як вбачається зі Списку громадян, для видачі посвідчень потерпілих четвертої категорії серія «В» по Вишгородському району, погодженого начальником Управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Київської облдержадміністрації 16 червня 1993 року, ОСОБА_3 була передбачена вказаним Списком (а.с.74-75).

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що твердження пенсійного органу про перебування ОСОБА_3 у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії на Чорнобильській АЕС станом на 01.01.1993 терміном 2 роки 10 місяців 5 днів, є помилковим, оскільки позивач станом на 01.01.1993 прожила та відпрацювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років, що підтверджується вищенаведеними доказами, та внаслідок чого отримала відповідне посвідчення як громадянка, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 - 1993 р. (категорія 4).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позиція відповідача про те, що позивач не належить до числа осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії через недостатність терміну проживання на забрудненій території, є помилковою.

Так, відповідно до чинних законодавчих норм, необхідною умовою для отримання права на пенсію із зменшенням пенсійного віку є факт постійного проживання або постійного проживання чи постійної праці або постійної праці у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 з 28 липня 1987 року по 4 грудня 1991 року постійно працювала в Управлінні будівництва Чорнобильської АЕС, яке знаходилось у м. Вишгороді Київської області, та з 27 лютого 1990 року по 24 липня 1996 року проживала за адресою: АДРЕСА_2, яке віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Приватного підприємства фірма «Техбудсервіс» б/н від 03.07.2017, ОСОБА_3 працювала в ПП фірма «Техбудсервіс» з 1 серпня 2006 року по 27 березня 2015 року на посаді бухгалтера. Робоче місце бухгалтера знаходилось в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, що належало до зони посиленого радіоекологічного контролю (а.с.101).

Вищезазначене також підтверджується відомостями про роботу, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_3

Також, відповідно до відомостей про місце проживання, які містяться у паспорті позивача серії НОМЕР_3, виданому Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 7 лютого 1996 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 з 10 липня 2012 року є: АДРЕСА_1 (а.с.6-8).

Так, згідно із постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №106 від 23.07.1991, місто Ірпінь Київської області віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Між тим, під час розгляду справи, належність позивача до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, відповідачем не оскаржувалася, посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, а тому позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 287/39/17-а (номер рішення в ЄДРСР 74768190).

З огляду на наведене, встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що ОСОБА_3 до 01.01.2015 більше 15 років проживала та працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю, що відповідно до абз.6 п. 2 ч.1 ст. 55 Закону №796-ХІІ дає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на 5 років, тобто 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років.

Проте, висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_3 має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, з моменту досягнення 55 років, а саме: з 11.08.2019 року є помилковим, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.07.2017 ОСОБА_3 звернулась до Ірпінського об'єднаного УПФУ із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку з 11.08.2017, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме, з моменту досягнення 53 років.

Так, відповідно до абз. 1-2 ч. 1 ст. 26 Закон № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_3 і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року.

Тобто, станом на момент звернення позивача з заявою до пенсійного органу 27.07.2017 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку з 11.08.2017, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», остання досягла 53 років.

В той же час, відповідно до ст. 26 Закон № 1058-IV, у липні 2017 року базовим пенсійним віком для жінок було 58 років (58 років - 5 років зменшення пенсійного віку = 53 роки), а не 60 років, як помилково зазначено судом першої інстанції.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що ОСОБА_3, станом на момент звернення до відповідача, мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 11.08.2017 року зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне, скасувати рішення № 2539 Ірпінського об'єднаного УПФУ від 31.10.2017 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_3 та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до пп. «б» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_3 було сплачено судовий збір в розмірі - 5286,00 грн., що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_3 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Скасувати рішення № 2539 Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.10.2017 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_3.

Зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 11.08.2017 року зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_3 сплачений при поданні позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі - 5286,00 грн. (п'ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

Є.О. Сорочко