Рішення № 76515574, 17.09.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/3383/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними та зобов'язати вчинити дії.

Обставини справи.

ОСОБА_1, звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Самбірський відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 3 Управління застосування пенсійного законодавства) від 17.07.2018 № 8 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та скасувати дане рішення.

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та обчислити пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ) з 01.04.2018, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що трудовий стаж станом на 01.04.2018 становить 20 років, в який включається стаж роботи на посадах прокурора 17 років 7 місяців та половину строку навчання на слідчо-прокурорському факультеті національної юридичної академії ім. Я. Мудрого (денна форма) з 01.09.1995 по 30.06.2000 року, тобто (2 роки 4 місяці). 18.06.2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугою 20 років відповідно Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ. Проте, листом від 24.07.2018 року №2059/02.05-11 позивача повідомлено, що відповідачем прийнято рішення № 8 від 17.07.2018 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», оскільки Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ втратив чинність. Вважає таку відмову протиправною, та зазначає, що при призначені позивачу пенсії слід керуватися вимогами ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ).

Ухвалою суду від 17.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 06.09.2018 вх. № 28024 у якому зазначає, що положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII. Враховуючи, що позивач реалізував своє право на звернення за призначенням пенсії 18.06.2018 щодо наявності у нього права на пенсійне забезпечення, як працівника прокуратури, має вирішуватись відповідно до положення чинної на даний час, зокрема ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII. На час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, вислуга років позивача складала 22 роки 7 місяців 10 днів. Окрім цього, п. 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148 - VIIІ установлено, що норми статті 86 Закону України "Про прокуратуру" щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вважає, що підстав щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 відсутні.

Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов та відзив, а також поданих сторонами доказів.

Встановив:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.08.1995 року зарахована студентом першого курсу прокурорсько-слідчого факультету Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого, згідно витягу з наказу №186-С від 31.07.1995р. (а.с.27). 30.06.2000 року закінчила навчання, згідно диплому НОМЕР_1 та архівною довідкою від 02.02.2018 року (а.с.25-26, 28).

З 01.09.2000 року по теперішній час безперервно працює в органах прокуратури Львівської області, згідно трудової книжки НОМЕР_2 (а.с.15-21).

На даний час працює на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Львівської області, відповідно до довідки від 25.05.2018 року №11-552 (а.с.23)

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою від 18.06.2018 про призначення пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17.07.2018 року № 8 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, про що повідомлено позивача листом від 24.07.2018 року № 2059/02.05-11. Відмова мотивована тим, що Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ втратив чинність. Згідно чинного, на час звернення позивача, Закону України «Про прокуратуру» від 14.12.2014 року № 1697-ХVІІІ, зокрема статті 86, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше : з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року- 23 роки 6 місяців у тому числі стажу роботу на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців. Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VІІ « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» установлено, що норми статті 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деякихінших осіб». Тому, оскільки стаж позивача становить 22 роки 7 місяців 10 днів, в тому числі на посадах прокурорів становить 06 років 00 місяців 01 день, відсутні підстави в призначенні пенсії за вислугу років. (а.с.12).

Вважаючи рішення відповідача від протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Так, судом встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії набрав чинності Закон України від 14.10.2014 року «Про прокуратуру» №1697-VII.

У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки, 6 місяців у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Одночасно, пунктом 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" установлено, що норми статті 86 Закону України "Про прокуратуру" щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно записів трудової книжки позивача стаж роботи за вислугу років становить 22 роки 7 місяців 10 днів, в тому числі на посадах прокурорів становить 06 років 00 місяці 01 день.

Таким чином, стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років.

Виходячи із зазначеного немає законних підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-XVIII.

В той же час, за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Asundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 20 лютого 2018 року справа №372/2909/17, від 21.02.2018 справа №211/3177/17, від 06 березня 2018 року справа №173/1413/17, від 22.03.2018 справа №310/7656/16-а, від 02 квітня 2018 року справа №750/11192/16-а, від 12 квітня 2018 року справа №522/20949/16-а, від 31 липня 2018 року справа №362/2108/17.

Таким чином, оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 1, 2, 5, 19, 20, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст складений 17.09.2018р.

Суддя Коморний О.І.