Рішення № 76515401, 17.09.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 вересня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/237/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій щодо невиплати пенсії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1.) до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Марківське ОУПФУ) про визнання дій щодо невиплати пенсії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому після уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати з 17.02.2017 року бездіяльність та рішення Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії позивачу протиправними та дискримінаційними;

- зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії довічно та виплатити з 01.08.2014 року виниклу заборгованість з пенсійних виплат позивачу.

Також просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком.

В серпні 2014 року за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 було припинено виплату пенсій, внаслідок неможливості доставки грошей на тимчасово окуповану територію. 16.02.2017 року позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа в с. Бондарівка Марківського району Луганської області та 17.02.2017 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області із заявою про виплату пенсії, на підставі чого пенсійна справа була поставлена на облік та розпочата виплата пенсії шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок.

Зазначив, що свій картковий рахунок в АТ «Ощадбанк», на який повинна надходити пенсія, позивач фактично використовує як накопичувальний, оскільки він знаходиться на утриманні рідних.

09.08.2017 у зв'язку з тим, що склалось вкрай скрутне матеріальне становище, з метою зняття накопичених коштів на пенсійному картковому рахунку, позивач вирішив з'ясувати залишок коштів на ньому та зателефонував на гарячу лінію АТ "Ощадбанк". В розмові з оператором стало відомо, що зарахування щомісячних пенсійних виплат на картковий рахунок так і не розпочалося в лютому-березні 2017 року. Однак, причину не зарахування на рахунок пенсійних виплат оператор пояснити не зміг та запропонував звернутись з цього приводу до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України.

19.08.2017 з метою з'ясування підстав не виплати пенсії позивачем поштою до Управління ПФУ була направлена заява про надання інформації.

28.10.2018 отримано лист Управління ПФУ від 01.09.2017, в якому відповідач повідомляє, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку в Управлінні ПФУ. Також відповідач у своєму листі повідомляє, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.03.2016 у зв'язку з необхідністю перевірки наявності підстав подальшої виплати пенсії на території, підконтрольній українській владі.

Вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії.

Посилаючись на ст. ст. 1, 3, 24 Конституції України, вважає, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме: отримання пенсії.

Крім того, позивач вважає, що не відновлення виплати відповідачем пенсії у зв'язку із тим, що позивач є тимчасово переміщеною особою, без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав для такої відмови у виплати пенсії - є дискримінацією позивача за ознакою його місця проживання.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк.спр. 110-112).

Перший раз позивач звернувся до Марківського ОУПФУ Луганської області 19.07.2016 та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2016 за № №925024698, видану управлінням соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації, згідно якої позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. У довідці була зазначена адреса фактичного місця проживання позивача: 92410, Марківський район, Красне Поле, с. Гераськівське, вул. Садова, буд.9. Довідка стала підставою для взяття ОСОБА_1 на облік в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. Пенсія позивачу була нарахована за період з 01.04.2014 по 31.10.2016 в розмірі 41848,87 грн., але виплата проведена не була, оскільки рішенням №3 від 28.07.2016 комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було вирішено відмовити в призначенні пенсії позивачу.

Другого разу позивач звернувся до управління 17.02.2017 та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.02.2017 за № 0000116306, видану управлінням соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації, згідно якої він взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. У довідці була зазначена адреса фактичного місця проживання: 92443, Марківський район, с. Бондарівка, вул. Калашникова, буд.35. Довідка стала підставою для зміни адреси позивача в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області з адреси, вказаної у попередній довідці, на адресу, вказану у новій довідці. Але виплата попередньо нарахованої заборгованості знову не відбулася, оскільки рішенням №27 від 23.02.2017 комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до порядку № 365 було вирішено відмовити в призначенні пенсії ОСОБА_1

Відповідач зазначає, що безпосередньо Марківським ОУПФУ Луганської області рішення щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 управлінням не виносилося.

Тобто, як зазначає відповідач, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.02.2017 за №0000116306, яка долучена позивачем до позовної заяви, на даний час не є дійсною.

Скасування довідки від 16.02.2017 за №0000116306 року позивач у встановленому порядку не оскаржував.

Відповідач стверджує, що на даний час ОСОБА_1 взагалі відсутній в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.

Аналізуючи норми Закону № 1706 та порядку № 365, управління вважає, що своє право на пенсійне забезпечення позивач може реалізувати шляхом одержання у встановленому порядку довідки про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи. Вказаним Законом передбачено процедуру одержання довідки.

Марківське ОУПФУ Луганської області зазначає, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, особистого звернення до управління з наданням реквізитів для перерахування пенсії через ПАТ «Державний ощадний банк України» Луганської області.

Відповідач вважає, що позивач з відповідним позовом звернувся передчасно, оскільки пенсія позивачу взагалі жодного разу не виплачувалася, а тому й не припинялася виплата.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 після усунення її недоліків справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вважає не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-3).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 зупинене провадження по справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк. спр. 89-90).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року провадження у справі поновлено.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 27.06.2013 серія НОМЕР_3 видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 14).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.02.2017 № 0000116306, виданої управлінням соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_2 (арк. спр. 15).

За інформацією Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області ОСОБА_1 знятий з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України на районів проведення антитерористичної операції, 01.06.2017 (арк. спр. 115).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.

Позивачем до управління Пенсійного фонду надані: копія паспорту (арк. спр. 96-97), довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 96), пенсійне посвідчення (арк. спр. 98), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2016 (арк. спр. 100), заява позивача про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/0162 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" (арк. спр. 99).

19.07.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії (арк. спр. 95).

Відповідно до довідки Марківського ОУПФУ позивач перебуває на обліку в Марківському відділі Марківського ОУПФУ та отримує пенсію за віком при повному стажі. Заборгованість за період з 01.07.2014 по 31.10.2016 в розмірі 41848,87 грн. позивачу нарахована, але не виплачена по причині не підтвердження фактичного місця проживання (арк. спр. 102).

Згідно витягу з протоколу №3 від 28.07.2016 комісією з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було вирішено відмовити в призначенні пенсії позивачу (арк. спр. 108).

Згідно витягу з протоколу № 27 від 23.02.2017 комісією з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було вирішено відмовити в призначенні пенсії позивачу (арк. спр. 105).

Будь-яке рішення Марківським ОУПФУ про припинення виплати позивачу пенсії за віком відповідачем не надано.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування сама по собі є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII. Однак при цьому відповідачем не зазначено частини вказаної статті, оскільки вона має десять частин. Аналіз вказаної статті не дає підстав для підтвердження зробленого відповідачем висновку, оскільки жодна частина не має таких умов. Навпаки, частина 1 ст. 7 Закону № 1706-VII визначає умови того, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Як свідчить зміст цієї частини, законодавець розділив окремо поняття «права на пенсійне забезпечення» та «права на отримання соціальних послуг». У зв'язку з чим така позиція відповідача є помилковою. Судом досліджується дотримання відповідачем законодавчо встановлених гарантій реалізації позивачем саме права на пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 знятий з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України на районів проведення антитерористичної операції 01.06.2017.

Згідно витягу з протоколу №3 від 28.07.2016 комісією з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було вирішено відмовити в призначенні пенсії позивачу та згідно витягу з протоколу № 27 від 23.02.2017 комісією з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було вирішено відмовити в призначенні пенсії позивачу.

Саме у зв'язку із цим виплату пенсії позивачу припинено. Самого рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.

Після цього відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Відповідачем в якості підстави припинення виплати пенсії зазначена обставина того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.

Однак такої підстави припинення виплати пенсії не передбачено як загальним Законом № 1058, так не передбачено й Законом № 1706-VІІ або іншими законами.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.08.2014 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.08.2014.

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01.08.2014 виплата пенсії без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена виключно протиправна бездіяльність.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату пенсії довічно, то суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Проте, вимога позивача про зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу пенсію довічно не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов'язки позивача на майбутнє. Відтак, у задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити.

Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Що стосується позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача дискримінаційною з приводу припинення виплати пенсії позивачу, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" визначено, що дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Як встановлено судом, відповідач припинив виплату пенсії позивачу з підстав не підтвердження фактичного проживання (перебування) тимчасово переміщеної особи за адресою, зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи, оскільки вважав, що позивачем порушені положення ст. 7 Закону № 1706-VII як законодавчо визначена обов'язкова умова отримання пенсії. Тобто, відповідач в силу неправильного тлумачення норми закону помилково вважав, що законодавчо введені обмеження щодо виплати пенсії в залежності від місця реєстрації внутрішньо переміщеної особи. Така позиція відповідає критеріям випадку, коли на законодавчому рівні можуть вводитися обмеження в цілях правомірної та об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними в рамках проведення антитерористичної операції.

Тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність відносно позивача не в силу віднесення його за певною ознакою, а внаслідок помилкового розуміння випадків, коли обмеження застосовуються правомірно для досягнення об'єктивно обґрунтованої мети.

Крім того, позивачем зовсім не зазначено та не надано, а судом при розгляді справи не виявлено та не встановлено доказів наявності як прямої, так і непрямої дискримінації. Також судом не виявлено та не встановлено випадків утиску, коли відносно позивача мала місце поведінка, метою або наслідком якої є приниження його людської гідності за певними ознаками або створення стосовно нього напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Навпаки, судом встановлено, що позивач тривалий час не цікавився відносно себе щодо наявності статусу внутрішньо переміщеної особи та не встановлював наявність пенсійного органу на підконтрольній українській владі території за місцем своєї реєстрації для реалізації права на отримання призначеної пенсії, що вказує на безпідставність заявлених вимог про визнання бездіяльності дискримінаційною.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 21 лютого 2018 року про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

У зв'язку із задоволенням позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01.08.2014, судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути з Марківського ОУПФУ.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1 505,99 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій щодо невиплати пенсії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01серпня 2014 року.

Зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247405, місцезнаходження: 92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, будинок 20) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3) виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 серпня 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1 505,99 грн (одна тисяча п'ятсот п'ять гривень 99 коп.).

Стягнути з Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247405, місцезнаходження: 92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, будинок 20) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця