Постанова № 76514686, 10.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/2796/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М.,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Ковальчуком В.Д. о 15:14 у м. Луцьку, повний текст складений 19.03.2018 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив :

ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (надалі - ГУ ДФС у Волинській області ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 0220351307, №0220491307, №0220761307 від 23.10.2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0344221307 від 15.12.2017 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0344261307 від 15.12.2017 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року позов задоволений частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення- №0220491307 від 23.10.2017 року в частині нарахування грошових зобов'язань в розмірі 141647,51 грн.; №0220761307 від 23.10.2017 року в частині нарахування грошових зобов'язань в розмірі 120906,25 грн.; №0220351307 від 23.10.2017 року в частині нарахування грошових зобов'язань в розмірі 9067,94 грн.; рішення №0344221307 від 15 грудня 2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині нарахування грошових зобов'язань в розмірі 13969,63 грн.; податкову вимогу №Ф-0344261307 від 15 грудня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 71120,84 грн.

ФОП ОСОБА_1 та ГУ ДФС у Волинській області оскаржили рішення суду першої інстанції. Вважають, що судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи, з'ясовані неповно, висновки суду не відповідають встановленим обставинам та порушені норми матеріального права.

ФОП ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У своїй апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України виїзна перевірка проводиться виключно за місцезнаходженням платника чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Звертає увагу, що вказана та інші норми Податкового кодексу України не пов'язують право контролюючого органу на проведення виїзної перевірки не за місцезнаходженням платника податку. Рішення про проведення документальної невиїзної перевірки відповідачем не приймалося. Таким чином, відсутність прийнятого керівником контролюючого органу рішення про проведення документальної невиїзної перевірки свідчить про те, що фактично документальна перевірка позивача як захід податкового контролю не відбулася. Просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ГУ ДФС у Волинській області не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі покликається на те, що якщо договір транспортного засобу складається за участю фізичної особи, то такий договір має бути нотаріально посвідчений (ст.799 Цивільного кодексу України). Зазначає, що Цивільний кодекс України не встановлює такого суб'єкта права приватної власності, як фізична особа - підприємець. Таким чином, майно, яке належить фізичній особі не можна віднести до основних фондів суб'єкта господарювання. Крім того, витрати на придбання паливно - мастильних матеріалів для експлуатації автомобіля не належать до витрат, пов'язаних з веденням виробництва, продажем продукції, оскільки отримання автомобіля в оренду не підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку. Звертає увагу, що перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного в додатку Ф-4 до податкової декларації за 2015 рік встановлено, що в порушення п.44.1 ст.44, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, ФОП ОСОБА_1 занижено суму чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік. Зазначає, що позивач є платником військового збору. У зв'язку заниженням суми чистого оподатковуваного доходу ФОП ОСОБА_1 порушено вимоги п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в частині ненарахування, неутримання та несплати військового збору за 2015 рік в розмірі 7254,35 грн. Просить скасувати судове рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове, який відмовити в задоволенні позовних вимог.

ФОП ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ГУ ДФС у Волинській області, в якому зазначає, що договір оренди транспортних засобів, укладений між фізичними особами - підприємцями є чинним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки дані суб'єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Оскільки транспортні засоби перебували у користуванні ФОП ОСОБА_1, то ним правомірно віднесено до витрат витрати на придбання пального. Просить апеляційну скаргу ГУ ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

ГУ ДФС у Волинській області подало відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1, в якому покликається на те, що перевірка проведена відповідно до ст.77 Податкового кодексу України, на підставі наказу начальника ГУ ДФС у Волинській області 2164 від 14.08.2017 року та направлення на перевірку 2342 від 28.08.2017 року. За заявою позивача така перевірка проводилась у приміщенні податкового органу. Тому покликання ФОП ОСОБА_1 на те, що документальна перевірка позивача як захід податкового контролю не відбулася не заслуговує на увагу. Зазначає, що договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У випадку недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору, такий є нікчемним. Просить залишити апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої апеляційні скарги з підстав, що у них зазначені та заперечили проти задоволення апеляційної скарги опонента.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС у Волинській області на підставі наказу №2104 від 14.08.2017 року (а.с.94, том 1), наказу №2592 від 11.09.2017 року (а.с.97, том 1), повідомлення №185 від 14.08.2017 року (а.с.95, том 1) та направлення на перевірку №2342 від 28.08.2017 року (а.с.96, том 1) в період з 29.08.2017 року по 18.09.2017 року було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт №10039/13-04/2787018398 від 25.09.2017 року (а.с.12-28, том 1).

В акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем законодавства, зокрема,

- п.44.1, п.44.3 ст.44, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму - 96591,58 грн., в тому числі за 2015 рік - 94431,67 грн. та за 2016 рік - 2159,91грн.;

- п.2 ч.1 ст.7, п.2, 3, 9 ст.9 розділу III Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування", в результаті чого донараховано суму єдиного внеску як самозайнятій особі за 2015 рік - 71120,84 грн. та за 2016 рік - 2639,90 грн.;

- пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на 7434,34 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 7254,35 грн. та за 2016 рік на суму 179,99 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188; п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 (в редакції до 01.07.2015 року) та п.198.5 ст.198, п.199.1 ст.199, п.201.4, п.201.7 ст.201 (в редакції з 01.07.2015 року) ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в розмірі 139089 грн., в т.ч. за лютий 2015 року в розмірі 608 грн., за березень 2015 року в розмірі 17877 грн., за червень 2015 року в розмірі 239 грн., за липень 2015 року в розмірі 72 грн., за серпень 2015 року в розмірі 22 грн., за вересень 2015 року в розмірі 265 грн., жовтень 2015 року в розмірі 62 грн., за листопад 2015 року в розмірі 177 грн., за лютий 2016 року в розмірі 90 грн. та грудень 2016 року в розмірі 119677 грн.;

- п.177.10 ст.177 ПК України та п.6 ст.128 Господарського кодексу України, а саме не ведення книги обліку доходів та витрат за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року;

п.6 ст.128 Господарського кодексу України, яким визначено обов'язковість ведення обліку результатів своєї діяльності відповідно до вимог законодавства;

п.121.1 ст.121 ПК України в частині незабезпечення зберігання частини первинних документів, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань.

На підставі складеного акта перевірки №10039/13-04/2787018398 від 25.09.2017 року ГУ ДФС у Волинській області прийнято оскаржувані рішення.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення №0220491307 від 23.10.2017 року позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі 144887,37 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в розмірі 96591,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 48295,79 грн. (а.с.28, том 1).

Податковим повідомленням-рішенням №0220761307 від 23.10.2017 року контролюючим органом позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 173861,25 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в розмірі 139089,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 34772,25 грн. (а.с.29, том 1).

На підставі податкового повідомлення-рішення №0220351307 від 23.10.2017 року позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені в загальному розмірі 9292,93 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в розмірі 7434,34 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1858,59 грн. (а.с.27, том 1).

Крім того, ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення №0344221307 від 15.12.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 14488,16 грн. (а.с.30, том 1).

Також відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0344261307 від 15.12.2017 року про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 73760,74 грн. (а.с.31, том 1).

ФОП ОСОБА_1 не погодився з оскаржуваними рішеннями та подав скарги до Державної фіскальної служби України від 08 листопада 2017 року та від 29 грудня 2017 року (а.с.32-37, том 1).

Рішенням Державної фіскальної служби України 16512/К/99-99-11-02-02-25 від 11.12.2017 року про результати розгляду скарги зобов'язано ГУ ДФС у Волинській області винести та направити нові вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій (а.с.38-39, том 1). Рішенням Державної фіскальної служби України №262/К/99-99-11-02-01-14 від 10.01.2018 року про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області №0220351307, №0220491307, №0220761307 від 23.10.2017 року залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення (а.с.40-42, том 1).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що договори оренди транспортних засобів укладені між фізичними особами - підприємцями, є правомочними і не потребують додаткового нотаірального посвідчення. Витрати, які позивач поніс у зв'язку із придбанням пального правомірно включено до складу витрат, а тому вони підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що згідно руху коштів по розрахункових рахунках та відомостей з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів, підприємцем отримано дохід в розмірі 3955901,80 грн., що на 11999,50 грн. більше ніж відображено в декларації про майновий стан, чим порушено п.177.2 ст.177 ПК України.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, зазначає наступне.

Приписи п.75.1 ст.75 ПК України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 п.75.1 ст.75 вказаного Кодексу передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Зазначеним підпунктом статті 75 ПК України також передбачено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 78.1 статті 78 ПК України визначено підстави проведення документальної позапланової перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

З матеріалів справи вбачається , що направлення на перевірку від 28 серпня 2017 року №2342 позивач отримав 28.08.2017 року, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 у цьому повідомленні (а.с.96, том 1), при цьому позивач не відмовлявся від проведення такої перевірки.

Покликання апелянта ФОП ОСОБА_1 на те, що виїзна перевірка проводилась у приміщенні податкового органу, а не за місцезнаходженням платника чи місцем розташування об'єкта права власності, а тому слід вважати, що така перевірка як захід податкового контролю не відбулась, не заслуговує на увагу, оскільки у своїй заяві від 29.08.2017 року (а.с.99, том 1) ФОП ОСОБА_1. просив перевірку здійснювати в приміщенні ДФС через те, що у нього немає належних умов для проведення цієї перевірки.

У зв'язку із проведенням згаданої документальної планової виїзної перевірки позивачу було запропоновано надати документи, що підтверджують показники, які відображені ним у податковій звітності. Про необхідність надання таких документів з відповідним переліком у строк до 14:00 01.09.2017 року посадова особа ГУ ДФС у Волинській області вказала у вимозі, яка була отримана позивачем, про що свідчить його підпис (а.с.98, том 1).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не відмовлявся від проведення перевірки та йому запропоновано було надати необхідні документи для підтвердження господарської діяльності за 2015-2016 роки, тому факт проведення виїзної перевірки в приміщенні ГУ ДФС у Волинській області та оформлення за її результатами вищенаведеного акта перевірки не спростовує результатів проведення такої перевірки. При цьому, як свідчить акт перевірки №10039/13-04/2787018398 від 25.09.2017 року позивач надавав під час перевірки відповідачу первинні документи, що підтверджують використання в господарській діяльності вантажного фургона-рефрижератора DAF 75 CF 250 (державний номер НОМЕР_3) та фургона-рефрижератора DAF CF 85.430 (державний номер НОМЕР_1).

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Актом перевірки встановлено заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб в розмірі 96591,58 грн., в тому числі за 2015 рік в розмірі 94431,67 грн. та за 2016 рік - 2159,91 грн.

Пунктом 177.1 статті 177 ПК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно із пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподаткованого доходу, відображеного в додатку Ф-4 до податкової декларації за 2015 рік та в додатку Ф-2 до податкової декларації за 2016 рік встановлено, що ФОП ОСОБА_1 занижено суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 495622,50 грн., в тому числі за 2015 рік в розмірі 483623 грн. та за 2016 в розмірі 11999,50 грн.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про те, що позивач завищив витрати за 2015 рік в розмірі 483623 грн. у зв'язку з тим, що включив у витрати вартість придбаного дизпалива для використання в господарській діяльності (вантажних перевезеннях) вантажного фургона-рефрижератора DAF 75 CF 250 (державний номер НОМЕР_3) та фургона-рефрижератора DAF CF 85.430 (державний номер НОМЕР_1). Згідно пред'явлених товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківських виписок про оплату за дизпаливо (а.с.136-250, том 1, а.с.1-232, том 2) та видаткових накладних (а.с.48-82, том 1). Крім того, позивач надав податковому органу договори позички №1 від 22 грудня 2014 року та №2 від 22 грудня 2014 року згаданих транспортних засобів, які уклав з ОСОБА_2, а також акти №1, №2 прийому-передачі від 01.01.2015 року та акти №1, №2 прийому-передачі (повернення) від 02.09.2015 року (а.с.44-47, том 1). При цьому, жодних зауважень до вказаних первинних документів у податкового органу не було.

Покликання апелянта ГУ ДФС у Волинській області на те, що договори позички №1 від 22 грудня 2014 року та №2 від 22 грудня 2014 року транспортних засобів, зокрема, вантажного фургона-рефрижератора DAF 75 CF 250 (державний номер НОМЕР_3) та фургона-рефрижератора DAF CF 85.430 (державний номер НОМЕР_1) не були нотаріально посвідчені, а тому вони є нікчемними, не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

За змістом ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч.2 ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 4 ст.828 ЦК України передбачено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак, апеляційний суд звертає увагу на те, що договори позички №1 від 22 грудня 2014 року та №2 від 22 грудня 2014 року транспортних засобів, зокрема, вантажного фургона-рефрижератора DAF 75 CF 250 (державний номер НОМЕР_3) та фургона-рефрижератора DAF CF 85.430 (державний номер НОМЕР_1) були укладені між фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто укладені між суб'єктами господарської діяльності, а тому не потребують обов'язкового нотаріального посвідчення.

Відсутність нотаріального посвідчення договору оренди за участю фізичної особи-підприємця не впливає на правомірність формування позивачем валових витрат по господарських операціях з оренди вантажного автомобіля.

Верховний суд України у постанові від 18.12.2012 року у справі №3-66гс12 зазначив, що оскільки договір оренди транспортних засобів укладено між фізичними особами-підприємцями є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки дані суб'єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що витрати, які позивач поніс у зв'язку із придбанням пального з метою використання вищезазначених транспортних засобів у господарській діяльності правомірно включив до складу витрат, а тому вони підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу та нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість, а тому відповідач протиправно нарахував позивачу в податковому повідомленні-рішенні №0220491307 від 23.10.2017 року податок на доходи фізичних осіб в розмірі 141647,51 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в розмірі 94431,67 грн., та 47215,84 грн. - за штрафними санкціями.

Також апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0220761307 від 23.10.2017 року в частині нарахування податку на додану вартість в розмірі 120906,25 грн., в тому числі за основним зобов'язанням в розмірі 96725,00 грн., та 24181,25 грн. - за штрафними санкціями.

З 03 серпня 2014 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України, внесені Законом України від 31 липня 2014 року №1621-VII, якими підрозділ 10 розділу ХХ Податкового кодексу України доповнено пунктом 16-1, відповідно до якого(у редакції, що діяла з 01 січня 2015 року) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Так, відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.4 та 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, а саме, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, тобто, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платники єдиного внеску відповідно до статті 6 Закону №2464-VI зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною третьою статті 7 Закону №2464-VI визначено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Як встановлено пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини одинадцятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Судом встановлено, що позивач правомірно включив до складу витрат за 2015 рік витрати на придбання пального в розмірі 483623,00 грн., тому відповідач помилково, без урахування цієї суми, нарахував позивачу податковим повідомленням-рішенням №0220351307 від 23.10.2017 військовий збір в розмірі 9067,94 грн., в тому числі за основним зобов'язанням в розмірі 7254,35 грн., та 1813,59 грн. - за штрафними санкціями, а тому податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачу протиправно донараховано у вимозі від 15 грудня 2017 року №Ф-0344261307 про сплату боргу (недоїмки) суми в розмірі 71120,84 грн. В результаті чого також є протиправним нарахування позивачу штрафних санкцій в розмірі 13969,63 грн. відповідно до рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 15 грудня 2017 року №0344221307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині нарахування грошових зобов'язань. Відтак, вказана вимога та рішення про застосування штрафних санкцій підставно визнані протиправними та скасовані в цій частині.

Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження діяльності за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, встановлено, що згідно руху коштів по розрахункових рахунках та відомостей з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів, підприємцем отримано дохід в розмірі 3955901,80 грн., що на 11999,50 грн. більше, ніж відображено в декларації про майновий стан, чим порушено п.177.2 ст.177 ПК України. Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні зазначених позовних вимог. Доказів протилежного позивачем не надано, тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, оскільки судове рішення першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі № 803/112/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складене 14.09.2018 року