Постанова № 76514510, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19866/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви про часткову відмову від позову), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-625-17 від 05.07.2016р.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті позовних вимог, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-625-17 від 05.07.2016р., Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачу висунуто вимогу про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 1786,33 грн. та 2423,85грн.

Не погоджуючись із такою вимогою податкового органу, вважаючи її такою, що суперечить вимогам податкового законодавства, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Абзацом 1 ч. 8 ст. 9 Закону визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За змістом абз.1 ч.10 ст.9 Закону днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Згідно ч. 11 ст. 9 Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Ухвалою від 09.02.2018 суд витребовував від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві розрахунок сум нарахованих позивачу за кожною підставою нарахування (рішення або декларація) сум з зазначенням: підстави нарахування (рішення або декларація), номер та дата документа; суми нарахування; граничної дати сплати нарахованої суми за кожною підставою; дати фактичної сплати (зарахування коштів на сплату); номер та дату документа, яким проведено (зараховано) оплату зобов'язання; кількість днів прострочення зобов'язання; суму нарахованої пені (штрафних санкцій); номер та дату рішення про застосування штрафних санкцій.

Однак, контролюючим органом проігноровані вимоги суду, витребуванні докази надані не були.

Колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції, що матеріали справи не містять жодних доказів правомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати суми єдиного внеску.

Оскаржуване рішення не містить жодних посилань на те, що до позивача висунуто вимоги про сплату штрафних санкцій, будь - якого визначення періоду прострочення, розрахунку такого прострочення, а матеріали справи не містять жодного визначення того, яким саме документом позивачу визначено штрафні санкції.

До апеляційної скарги податковим органом також не долучено жодних документів, які б дали змогу провести розрахунок застосованих до позивача штрафних санкцій.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на те, що квитанції №601 від 16.10.2013 на суму 1692,80 та квитанції 600 від 16.10.2013 на суму 165,60 кошти за вересень 2013 надійшли на інший Р/р, а саме на 37199204002655, замість 37192201002655, з огляду на наступне.

По-перше, наведеними посиланнями податковий орган підтверджує факт сплати позивачем податкових зобов'язань, однак за невірними реквізитами.

По-друге, здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений законом, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.2 ч.10 ст.25 Закону.

Підставою застосування даного виду санкцій є винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством.

Отже, оскільки позивачем фактично було здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, то помилкове зазначення рахунку на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несвоєчасну сплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ураховуючи, що допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку, застосування до позивача штрафу, на переконання колегії суддів, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховним судом України від 16 червня 2015 року у справі № 21-377а15.

Крім того, на думку судової колегії, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п.57.1 ст.57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі п.126.1 ст.126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства та норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Всупереч вищезазначеним нормам, відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на момент перерахування позивачем грошових коштів, а отже висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованим.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року - без змін.

Повний текст постанови складено « 17» вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

В.В. Файдюк