Рішення № 76514351, 07.09.2018, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Справа № 222/966/18

Провадження № 2/222/344/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року смт. Нікольське

Володарський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновської О.Є.,

за участю секретаря Гранкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що з 04.10.2017 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді економіста зі збуту електроенергії у Розівському районі електричних мереж. 11.05.2018 року наказом №1947-к від 10.05.2018 року була звільнена за власним бажанням. Просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 46 775,22 гривень, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 930,54 гривень.

Ухвалою судді Володарського районного суду Донецької області від 27.06.2018 року по вищевказаній цивільній справі відкрито провадження та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Крім цього, відповідачу визначено п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копія зазначеної ухвали була надіслана сторонам.

24.07.2018 року представником відповідача ОСОБА_2О, який діє на підставі довіреності, надано відзив на позовну заяву, в якому останній просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, у зв’язку з тим, що затримка розрахунку з ОСОБА_1 відбулася не з вини відповідача. Вказує на те, що на підприємстві склалася складна економічна ситуація, що ускладнило виконання зі свого боку зобов’язань, в тому числі з виплати заробітної плати працівникам. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. При цьому до відзиву додав довідку про невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 за період з 10.2017 по 05.2018 р. в сумі 46 785,50 гривень.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, надала заяву в якій просила розглядати справу за її відсутності, позов підтримала.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Фіксування судового засідання не здійснювалося відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.4, 12, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Так, з положень статті ст.43 Конституції України, вбачається, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України (ст.47 КЗпП України).

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст.233 КЗпП України).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 прийнята на роботу до ПАТ «Запоріжжяобленерго» (наказ № 3053-к від 04.10.2017 року) на посаду економіста зі збуту електроенергії до Розівського району електричних мереж, що підтверджується копією трудової книжки позивачки БТ-ІІ № 6016198.

11.05.2018 року позивачку звільнено за власним бажанням, у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, за ч.3ст.38 КЗпП України, на підставі наказу №1947-к від 10.05.2018 року (запис за №24 у трудовій книжці).

Як вбачається з наданого позивачкою повідомлення ПАТ «Запоріжжяобленерго» про нараховану суму, належну працівникові при звільненні за вих. №447 від 11.05.2018 року, розмір заробітної плати, що належить позивачці при звільненні, становить 46 775,22 гривні.

При цьому, з довідки про невиплачену заробітну плату, долученої до відзиву відповідачем, вбачається що розмір нарахованої але невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року становить 46 785,50 гривень.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушено трудові права позивачки і вони підлягають захисту шляхом стягнення на її користь заборгованості з заробітної плати.

Вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, за наявності розбіжностей, суд виходить з того, що розмір невиплаченої заробітної плати в сумі 46 785,50 гривень підтверджений довідкою та визнаний відповідачем, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих відомостей і добровільності їх визнання у суду не має, а тому ці обставини в силу положень ст.82 ЦПК не підлягають доказуванню. Розмір заборгованості з нарахованої але невиплаченої заробітної плати, зазначений в позовній заяві, є помилковим, оскільки ґрунтується на неточних відомостях, що містяться у повідомленні про нараховану суму, належну працівнику.

Отже, суд вважає встановленим розмір невиплаченої при звільненні ОСОБА_1 заробітної плати в сумі 46 785,50 гривень.

При цьому, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

З огляду на наведене, доводи представника відповідача про скрутне фінансове становище та залежність виплати заробітної плати від стану виконання зобов’язань споживачами послуг товариства, як підстава для відмови у задоволенні позову, є неспроможними.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 46 785,50 гривень.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв’язку із звільненням у розмірі 5930,54 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року №13 (Постанова), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд, на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до п.21 цієї Постанови, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до п.32 Постанови пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, середній заробіток для виплати працівникові за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат в усіх випадках збереження середнього заробітку провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові при розгляді справи № 6-1093цс15 від 23.12.2015 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом №1947-к від 10.05.2018 року звільнена з займаної посади 11.05.2018 року за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв’язку із порушенням законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

В день звільнення виплата всіх сум, що належать ОСОБА_1 відповідачем проведена не була і судом не встановлено наявності між сторонами спору про їх розмір.

Таким чином, період затримки, за який позивачці підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку становить: з 14.05.2018 року по 07.09.2018 року включно, тобто по день ухвалення рішення, оскільки виплата належних їй сум не проведена до цього часу.

Середньоденний заробіток позивачки складає: 4763,46грн+5 506,63грн/18+19=277,57 грн, де 4 763,46 грн – заробітна палата за березень, 5 506,53 грн – заробітна плата за квітень, 18 – відпрацьовані дні у березні, 19 – відпрацьовані відпрацюванні дні у квітні.

Кількість днів затримки розрахунку з 14.05.2018 року по 07.09.2018 року становить 83 дні, а отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.05.2018 року по 07.09.208 року становить 23 038,31 гривень (277,57х83=23 038,31) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, без урахування податків та зборів, що є обов’язком роботодавця.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача нарахованої але невиплаченої заробітної плати в сумі 46 785,50 гривень, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 038,31 гривень гуртуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення на її користь з відповідача.

На підставі п.1.ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст.141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 гривні.

Окрім цього, відповідно до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268,273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926, місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, 14, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, Донецька область, Нікольський район, село Новокраснівка, вулиця Миру, 60-8, нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 46 785, 50 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 038,31 гривень, а разом 69 823 (шістдесят дев’ять тисяч вісімсот двадцять три) гривні 81 копійку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926, місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, 14, на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Повний текст рішення складено 17.09.2018 року.

Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Володарський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.Є. Вайновська