Рішення № 76510985, 18.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 р. Справа№0540/6707/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (код ЄДРПОУ 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Г. Батюка, 40)

про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у відновленні допомоги при народженні дитини з дня припинення, скасування рішення від 21 червня 2018 року № 03-41/1536 про призначення/відмови допомоги, зобов'язання відповідача відновити виплату допомоги при народженні дитини, починаючи з березня 2015 року.

21 серпня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії рішення комісії Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради щодо припинення допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 з 1 березня 2015 року, витяг з особової справи позивача відповідно спірних правовідносин, зокрема, всі протоколи, рішення стосовно позивача, заяви, повідомлення тощо.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та супровідним листом щодо направлення позивачу копії ухвали від 11 липня 2018 року на електрону адресу представника позивача.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у 4 березня 2013 року вона народила у м. Чистякове (м. Торез) Донецької області третю дитину - ОСОБА_2 та відповідно до Порядку призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, який затверджений постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1751 позивачу була призначена допомога при народженні дитини у розмірі 1485 грн., яка повинна сплачуватись протягом 72 місяців і яку отримувала до вересня 2014 року. У зв'язку з військовим конфліктом на сході України позивач разом зі своїми дітьми у жовтні 2014 року переїхала до м. Павлоград Дніпропетровської області та встала на облік в УСЗН як внутрішньо переміщена особа де була подовжена допомога при народженні на третю дитину та виплачувалась по лютий 2015 року. В березні 2015 року була припинена виплата допомоги у зв'язку з тим, що в довідці про взяття на облік ВПО була відсутня відмітка територіального підрозділу ДМС. Позивач звернулась до управління та просила відновити виплати, але було повідомлено. В січні 2016 року позивач переїхала разом з дітьми до м. Слов'янська та встала на облік в УСЗН як внутрішньо переміщена особа та звернулась із заявою про продовження виплати при народженні третьої дитини за новим місцем проживання. Але було теж відмовлено з невідомих причин, жодного повідомлення про відмову від відповідача не отримувала. Усно було роз'яснено, що заява знаходиться на розгляді. У зв'язку зі зміною проживання у травні 2018 року позивач знов звернулась до відповідача із заявою про продовження виплати допомоги при народженні дитини і знов було відмовлено з підстав пункту 12 Постанови КМУ від 27 грудня 2001 року № 1751- оскільки дванадцятимісячний строк для звернення до управління для поновлення та призначення допомоги при народженні дитини сплинув, тому відсутні підстави для поновлення та призначення зазначеної. Не погодившись з діями відповідача, позивач скористалась своїм правом та звернулась зі скаргою для перегляду подовження мені соціальної допомоги до Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, та отримала відповідь, в якій вказано, що подовжено виплату допомоги при народженні дитини з 1 травня 2018 року по 31 березня 2019 року у розмірі 1485 грн. Але за період з дня припинення виплати, а саме з 1 березня 2015 року по день подовження виплати - 1 травня 2018 року, було відмовлено у нарахуванні та виплаті посилаючись на пункт 54 Порядку 1751 якою встановлено, що у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивач 2 лютого 2016 року взята на облік як внутрішньо переміщена особа у м. Слов'янську та відповідна інформація внесена до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб України. Позивач звернулася до Управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини 23 лютого 2016 року. Управлінням 23 березня 2016 року прийнято рішення про відмову у призначені допомоги при народженні дитини, у зв'язку з тим, що відповідно до пункту 7.1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 1 жовтня 2014 року відсутня відмітка територіального підрозділу ДМС. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою. При цьому, ані Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», ані Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 призначення і виплати державної допомоги при народженні дитини сім'ям з дітьми, які регулюють спірні правовідносини, визначено обов'язкову умову призначення спірних видів державної допомоги, а саме: звернення за їх призначенням не пізніше ніж дванадцять календарних місяців відповідно після народження дитини. Зазначені строки є присічними, тобто можливість їх поновлення законом чи іншим актом не передбачена. Значення такого строку полягає у тому, щоб припинити дію за певних обставин. Присічні строки - це не звичайні строки здійснення суб'єктивних прав, а особливі строки, зі спливом яких присікається існування суб'єктивного права. Отже, закінчення присічного строку призводить до припинення суб'єктивних прав і обов'язків. Постановою Кабінетів Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, а саме до пункту 15 - суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_7, виданого 22 березня 2018 року Слов'янським МВ ГУДМС України в Донецькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17 травня 2018 року № 0000538144.

Судом встановлено, що у позивача є малолітня дитина (донька) - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_6, актовий запис № 112, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Торезького міського управління юстиції у Донецькій області 19 березня 2013 року.

З жовтня 2014 року позивач перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Павлоградської міської ради, як отримувач допомоги при народженні на третю дитину. Так, з жовтня 2014 року по лютий 2015 року позивачу було призначено та виплачено допомогу в розмірі 1484 грн. щомісячно. Зазначений факт знайшов своє відображення у листі Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради від 18 липня 2018 року № 278/07. Крім того, у листі зазначено, що враховуючи, що позивач прибула до м. Павлоград з території проведення антитерористичної операції, обов'язковою умовою продовження отримання будь - яких соціальних виплат, була реєстрація фактичного місця проживання на території підконтрольній Україні та отримання відповідної довідки. Зважаючи, що станом на березень 2015 року зазначена реєстрація (перереєстрація) позивачем не була пройдена, підстави для продовження виплат допомоги при народженні дитини, в Управління відсутні. Однак, в березні 2016 року на адресу Управління надійшов запит електронної справи з повідомленням, що позивач тепер будете отримувати допомогу за місцем проживання, в УСЗН Слов'янської міської ради. З огляду на викладене, справу направлено до вищезазначеного управління за вихідним № 136 від 19 квітня 2016 року.

Суд також встановив, що позивач звернулась до Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації з питань допомоги при народженні дитини. 2 серпня 2018 року за вихідним № Н-0662-17-1.1-124 Департамент надав відповідь позивачу, в якій зазначив, що за інформацією управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради у лютому 2016 року позивача разом з донькою - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, взято на облік, як внутрішньо переміщених осіб (довідка від 02.02.2016 за № НОМЕР_3).

Також у лютому 2016 року (23.02.2016) позивач звернулась до вищевказаного управління із заявою про подовження виплати допомоги при народженні третьої дитини (на доньку ОСОБА_2) за новим місцем проживання. Управлінням соціального захисту населення Слов'янської міської ради надіслано запит особової справи отримувача допомоги до управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області /за попереднім місцем отримання допомоги/. Згідно з особовою справою позивача та довідкою-атестатом, отриманих від управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, позивач перебувала на обліку у вищевказаному управлінні, як отримувач допомоги при народженні дитини, з 1 жовтня 2015 року по 29 лютого 2016 року. У зв'язку з тим, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не відповідала вимогам Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, відсутня відмітка територіального підрозділу Державної міграційної служби, позивачу відмовлено у подовженні виплати допомоги при народженні дитини. У зв'язку із зміною фактичного місця проживання в травні 2018 року (17.05.2018), згідно з наданими заявами, позивачу та дитині видано нові довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (№ НОМЕР_4, № НОМЕР_5). Також, у травні 2018 року (29.05.2018) позивач звернулася із заявою про подовження виплати допомоги при народженні дитини. Позивачу було відмовлено у подовженні виплати допомоги при народженні дитини на підставі пункту 13 Порядку № 1751 (повідомлення від 21 червня 2018 року № 03-41/1536). При розгляді звернення від 11 липня 2018 року управлінням соціального захисту населення Слов'янської міської ради уважно переглянуто особову справу позивача. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Слов'янської міської ради, з урахуванням акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, прийнято рішення про призначення позивачу соціальних виплат. Позивачу подовжено виплату допомоги при народженні третьої дитини (доньки ОСОБА_2) з 1 травня 2018 року по 31 березня 2019 року у розмірі 1485 грн. По виплатним відомостям додаткового періоду серпня 2018 року сума допомоги складає 5940 грн. (по 1485,00 грн. за 4 місяця/ з травня по серпень 2018 року/).

Отже, як вбачається з наявних в матеріалах справи документах, управлінням праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області була виплачена позивачу допомога при народженні дитини по 28 лютого 2015 року, про що свідчить атестат управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року. З 1 березня 2015 по 1 жовтня 2015 року виплату допомоги не було здійснено. Відповідно до довідки-атестату від 19 квітня 2016 року управлінням праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області у період з 1 жовтня 2015 року по 29 лютого 2016 року позивачу виплачувалась допомога по народженню дитини. Потім з 1 березня 2016 року по 1 травня 2018 року виплата допомоги не здійснювалась. Фактично 1 травня 2018 року виплата допомоги відповідачем було поновлено, але без сплати заборгованості, яка виникла з 1 березня 2015 року.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати допомоги при народжені дитини позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (надалі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року). Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частинами 7, 9 статті 11 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на соціальне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

З аналізу норм статті 11 Закону № 2811-XII вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати допомоги при народженні дитини є вичерпними. Суд зауважує, що для припинення виплати допомоги при народженні дитини повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи відповідача щодо відмови у поновлення виплати допомоги при народженні дитини у зв'язку з відсутністю відмітки територіального підрозділу ДМС, необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги Закону № 2811-XII. Крім того, суд зазначає, що доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення для поновлення виплати допомоги при народженні є безпідставним, оскільки зазначене порушення було здійснено внаслідок неправомірного припинення виплати допомоги уповноваженими державними органами.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд доходить висновку, що рішення відповідача про відмову в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у відновленні допомоги при народженні дитини з дня припинення, тобто з 1 березня 2015 року, проте, як вже було встановлено судом вище, у цей період позивач перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, тому підстав для задоволення позову в цій частині у суду відсутні.

Крім того, позивач просив суд скасувати рішення відповідача від 21 червня 2018 року № 03-41/1536 про відмову у відновлення допомоги при народженні дитини. Проте, як суд встановив вище, позивачу з 1 травня 2018 року вже було поновлено виплату допомоги, тому суд не вбачає підстав для скасування зазначеного рішення, оскільки його скасування жодним чином не захистить порушене право позивача. Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що в матеріалах справи міститься повідомлення відповідача від 21 червня 2018 року № 03-41/1536, а не рішення.

Також позивач просив суд зобов'язати відповідача відновити виплати допомоги при народженні дитини, починаючи з березня 2015 року. Проте, суд вже зазначав, що відповідачем з 1 травня 2018 року виплата допомоги була відновлена, проте без сплати заборгованості, яка виникла з 1 березня 2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по допомозі при народження дитини, яка виникла з 1 березня 2015 року.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по допомозі при народженні дитини позивачу з 1 березня 2015 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати допомоги при народженні дитини позивачу саме з 1 березня 2015 року, позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 3 статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір у сумі 704 грн.80 коп. відповідно до квитанції від 8 серпня 2018 року.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (код ЄДРПОУ 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Г. Батюка, 40) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по допомозі при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка виникла з 1 березня 2015 року.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 650 грн.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 18 вересня 2018 року. Повне судове рішення складено 18 вересня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.