Постанова № 76507526, 13.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2018 р. Справа № 920/929/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. №1618 С/1-7 на ухвалу господарського суду Сумської області від 17.07.2018 року, повний текст якої підписано 18.07.2018 року у приміщені вказаного суду суддею Заець С.В. у справі

за позовом Керівника Шосткинської місцевої прокуратури, м. Шостка,

в інтересах держави в особі позивачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми,

2) Шосткинської районної державної адміністрації, м. Шостка Сумської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції”, с. Пирогівка

про повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор у своїй позовній заяві просив суд зобов’язати відповідача повернути на користь Головного управління Держгеокадастру у Сумській області за актом приймання-передачі три земельні ділянки загальною площею 239,3575 га, нормативна грошова оцінка яких в цілому станом на 01.01.2015 року становить 2397340,25 грн., а саме: земельну ділянку площею 134,7983 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0095, нормативна грошова оцінка якої станом на 01.01.2015 року становить 1350108,46 грн.; земельну ділянку площею 60,4874 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0096, нормативна грошова оцінка якої станом на 01.01.2015 року становить 605819,49 грн.; земельну ділянку площею 44,0718 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0097, нормативна грошова оцінка якої не проводилась, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.02.2017 року у даній справі позов задоволено та зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції» повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області за актом приймання-передачі три земельні ділянки загальною площею 239,3575 га ріллі, нормативна грошова оцінка яких в цілому станом на 01.01.2015 року становить 2397340,25 грн., а саме: земельну ділянку площею 134,7983 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0095, нормативна грошова оцінка якої станом на 01.01.2015 року становить 1350108,46 грн.; земельну ділянку площею 60,4874 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0096, нормативна грошова оцінка якої станом на 01.01.2015 року становить 605819,49 грн.; земельну ділянку площею 44,0718 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0097, нормативна грошова оцінка якої не проводилась.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року у справі № 920/929/16 рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2017 року у даній справі залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 22.03.2018 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції» задоволено частково. Рішення господарського суду Сумської області від 21.02.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 у справі № 920/929/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Матеріали справи № 920/929/16 повернуті на адресу господарського суду Сумської області 17.05.2018.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.07.2018 року провадження у справі закрито.

В обґрунтування зазначеної ухвали місцевий господарський суд зазначив про те, що письмовими матеріалами справи, а саме Актом державного виконавця про повернення Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області земельних ділянок загальною площею 239,3575 від 25.10.2017, підтверджується факт передання відповідачем позивачу земельної ділянки площею 239,3575, що є предметом розгляду у даній справі.

За викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідач із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, просить цю ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Прокурор у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представники позивача та відповідачів своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Переший позивач у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, оскаржуваною ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.07.2018 року провадження у справі закрито.

В обґрунтування зазначеної ухвали місцевий господарський суд зазначив про те, що письмовими матеріалами справи, а саме Актом державного виконавця про повернення Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області земельних ділянок загальною площею 239,3575 від 25.10.2017, підтверджується факт передання відповідачем позивачу земельної ділянки площею 239,3575, що є предметом розгляду у даній справі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевим господарським судом було проігноровано клопотання відповідача про розгляд клопотання прокурора про закриття провадження в судовому засідання за обов'язкової участі представника відповідача; місцевий господарський при закритті провадження не звернув уваги на вказівки Верховного Суду з приводу відсутності предмету спору ще на час звернення прокурора із позовною заявою; судом не розглянуто клопотання відповідача щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що 17.07.2018 позивачем – Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області подано до місцевого господарського суду клопотання, в якому останній зазначає, що 25 жовтня 2017 року, згідно Акту державного виконавця про повернення Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області земельних ділянок загальною площею 239,3575, відповідачем повернуто позивачу спірну земельну ділянку.

На підтвердження вищевказаних обставин до матеріалів справи надано акт державного виконавця про повернення Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області земельних ділянок загальною площею 239,3575 від 25.10.2017, підтверджується факт передання відповідачем позивачу земельної ділянки площею 239,3575, що є предметом розгляду у даній справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За викладених обставин, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для закриття є вірним.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Вищевикладена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 404/251/17.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позов у даній справі на думку відповідача є необґрунтованим, що виключає можливість закриття провадження у справі та викликає необхідність розгляду справи по суті - відхиляються колегією суддів.

Щодо доводів апеляційної скарги про питання розподілу судових витрат у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

З правового аналізу вказаної норми матеріального права вбачається, що повернення судом сум судового збору здійснюється після закриття провадження у справі за окремим клопотанням сторони.

Як вбачається з матеріалів справи апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю “Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції” до суду із клопотанням про повернення судового збору не звертався, а в заяві від 09.07.2018 року наданої на адресу суду лише просив здійснити розподіл судових витрат.

Слід зазначити, що апелянт не позбавлений права звернутись до місцевого господарського суду з відповідним клопотанням, оскільки Закон України «Про судовий збір» не містить присічних строків для звернення із клопотанням про повернення судового збору.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та відсутність фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 17.07.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18.09.18

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.