Ухвала суду № 76507360, 17.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"17" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1295/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідачів:

1) Кодимського районного споживчого товариства - Панченко В.Ю.,

2) ОСОБА_3 - не з'явився,

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Кодимського районного споживчого товариства та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кодимського районного споживчого товариства про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення „Універмаг" загальною площею 1355,6 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 24.01.2018 р. між Кодимським районним споживчим товариством та ОСОБА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області Линюк Нелею Анатоліївною.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем - Кодимським районним споживчим товариством було здійснено продаж спірного нежитлового приміщення „Універмаг" загальною площею 1355,6 кв.м без згоди загальних зборів, чим порушені права пайовиків Товариства, до яких відноситься позивач. Наразі позивач вказує, що ним не отримувались повідомлення про проведення загальних зборів з питання щодо продажу спірного приміщення від відповідача, тому заявник вважає, що такі збори взагалі не проводились.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2018 р. позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху, при цьому встановлено 10-денний строк для усунення заявником виявлених судом недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

17.07.2018 р. від ОСОБА_4 до господарського суду надійшла уточнена позовна заява, в якій відповідачами визначено Кодимське районне споживче товариство та ОСОБА_3.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2018 р. уточнену позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху, оскільки позивачем не вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_3, а також вказано невірний адрес реєстрації вказаної особи. Так, вказаною ухвалою суду встановлено 10-денний строк для усунення заявником виявлених судом недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

26.07.2018 р. від ОСОБА_4 до господарського суду надійшов лист про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою, в якій відповідачем значиться ОСОБА_3, місце реєстрації якої значиться за адресою: 26332, Кіровоградська область, Гайворонський район, смт. Салькове, вул. Тургенєва, буд. 2.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.07.2018 р. позов ОСОБА_4 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1295/18 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 16.08.2018 р.

14.08.2018 р. відповідачем - ОСОБА_3 була подана до господарського суду заява про відвід судді Петрова В.С. від розгляду справи № 916/1295/18 (вх. № 2-4148/18), вказуючи про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.08.2018 р. у справі № 916/1295/18 (суддя Петров В.С.) у зв'язку з відсутністю передбачених п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України підстав для відводу судді та необґрунтованістю заяви відповідача про відвід судді Петрова В.С. провадження у справі було зупинено до вирішення питання про відвід судді за вказаною заявою ОСОБА_3 іншим суддею згідно ч. 3 ст. 39 ГПК України.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 414 від 16.08.2018 р. було призначено повторний автоматичний розподіл вказаної заяви ОСОБА_3 (вх.№ 2-4148/18) про відвід судді Петрова В.С. від розгляду справи № 916/1295/18, за наслідками якого вказану заяву було передано на розгляд судді Волкову Р.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2018 р. у справі № 916/1295/18 (суддя Волков Р.В.) заяву ОСОБА_3 про відвід судді Петрова В.С. від розгляду справи № 916/1295/18 залишено без задоволення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2018 р. провадження у справі № 916/1295/18 поновлено, підготовче засідання призначене на 17.09.2018 р.

03.09.2018 р. відповідачем - ОСОБА_3 повторно подана до господарського суду заява про відвід судді Петрова В.С. від розгляду справи № 916/1295/18 (вх. № 2-4455/18), в якій заявник вказує про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді. Зокрема, наявність вказаних обставин заявник пов'язує з тим, що заявлений позов не стосується корпоративних відносин, а тому не відноситься до юрисдикції господарських судів. Таким чином, з огляду на вказане, заявник має враження упередженості та необ'єктивності судді, тому з метою усунення сумнів щодо реалізації права на справедливий судовий розгляд заявником заявлено відвід на підставі п. 3, 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2018 р. у справі № 916/1295/18 вказану заяву ОСОБА_3 про відвід судді Петрова В.С. від розгляду справи № 916/1295/18 залишено без розгляду на підставі ч. 5 ст. 38 ГПК України.

Наразі під час підготовчого провадження судом з'ясовано, що підставою для звернення позивача до господарського суду із заявленими вимогами є порушення, на думку позивача, його корпоративних прав.

Між тим предметну юрисдикцію господарського суду визначено в ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, чинній з 15.12.2017 р.), згідно якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п.п. 3).

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. N 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів", а також правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.01.2018 р. у справі N 925/1321/16, при визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

З огляду на наведені положення статті 167, 55 Господарського кодексу України корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.

З урахуванням наведених ознак до господарських організацій, які могли б вважатися корпораціями у розумінні ст. 167 ГК, входять, зокрема, господарські товариства, якими згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Також до господарських організацій можуть бути віднесені виробничі кооперативи, оскільки за змістом абз. 2 ч. 2 ст. 94 ГК виробничі кооперативи здійснюють підприємницьку діяльність, а відповідно до ст. 19 Закону України "Про кооперацію" кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси, водночас згідно зі ст. 20 зазначеного Закону пайовий фонд кооперативу формується за рахунок паїв членів кооперативу. Крім того, відносяться до господарських організацій підприємства, що засновані на приватній власності двох чи більше осіб, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 62 ГК підприємство має відокремлене майно.

Також слід зазначити, що відповідно до змін, які були внесені до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) Законом України від 10 жовтня 2013 р., "господарські товариства" були замінені на "юридичні особи". Отже, господарським судам стали підсудні справи, що виникають з корпоративних відносин між юридичними особами та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Так, у роз'ясненнях, наведених в п. 1.1 Пленуму ВГСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" (із змін. та доповн.) від 25.02.2016 р. № 4, зазначено, що при визначенні підвідомчості справ цієї категорії судам слід враховувати, що з огляду на системний аналіз положень статті 84 ЦК України, частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про акціонерні товариства", статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб.

Згідно зі ст. 93 ГК України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації.

Відтак, віднесення виробничого кооперативу споживчої кооперації до господарської організації обумовлено положеннями ст. 93 ГК України.

В ч. 3 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що до господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Так, районне споживче товариство, яким є відповідач, до визначеного наведеними нормами переліку господарських організацій не включено.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи об'єднання громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об'єднання), а також функціонування кооперативного руху в Україні визначаються Законом України "Про кооперацію". Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативних організацій цей Закон виділяє споживчі кооперативи як організації споживчої кооперації (частина друга статті 6).

Діяльність споживчої кооперації врегульовано Законом України "Про споживчу кооперацію", який визначає її правові, економічні та соціальні основи. Цим Законом установлено правовий статус організацій споживчої кооперації, а також закріплено їх незалежність і самостійність.

Статтею 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" встановлено, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торговельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародному кооперативному русі).

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 111 Господарського кодексу України споживча кооперація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, самостійною організаційною формою кооперативного руху. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію").

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно.

Як визначено у ч. 4 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами (п. 6 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію").

Як вбачається зі змісту п. 1.1 статуту Кодимського районного споживчого товариства, останнє є добровільним об'єднанням фізичних та юридичних осіб для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, задоволення споживчих потреб його членів шляхом організації торговельного обслуговування, закупівлі сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг. Членами споживчого товариства є фізичні та/або юридичні особи відповідно до Реєстру-переліку членів (асоційованих членів) споживчого товариства, який веде виконавчо-розпорядчий орган споживчого товариства, уповноважений на це відповідно до цього статуту.

Згідно п. 10.3 статуту Кодимського районного споживчого товариства у споживчому товаристві власником майна є споживче товариство як юридична особа. Члену (асоційованому члену) споживчого товариства належить пай (частка) в майні споживчого товариства, який складається з його внесків до пайового капіталу, а також паю в резервному та спеціальному фондах.

Володіння, користування та розпорядження майном споживчого товариства здійснюють його органи управління відповідно до законодавства, нормативних актів Укоопспілки та цього статуту (п. 10.6 статуту Кодимського РСТ).

В п. 9.1 вказаного статуту передбачено, що для забезпечення статутної діяльності споживче товариство формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди в порядку, передбаченому цим статутом та чинним законодавством України:

- пайовий фонд - фонд, що формується із пайових внесків (у т.ч. додаткових пайових внесків) членів та асоційованих членів споживчого товариства при створенні споживчого товариства і є одним із джерел формування майна споживчого товариства;

- неподільний фонд створюється в обов'язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу споживчого товариства. Цей фонд не може бути розподілений між членами споживчого товариства, крім випадків, передбачених законодавством України. Порядок відрахування до неподільного фонду частини доходу визначається рішенням загальних зборів членів споживчого товариства;

- резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу споживчого товариства, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших, не заборонених законодавством надходжень, для покриття можливих втрат (збитків);

- спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів споживчого товариства та інших передбачених законодавством України надходжень для забезпечення статутної діяльності споживчого товариства і використовується за рішенням органів управління споживчого товариства.

З огляду на вищенаведені ознаки корпоративних прав та господарського товариства, у відповідної юридичної особи статутний (складений) капітал має бути поділений на частки між учасниками. Натомість за змістом статуту Кодимського РСТ поділ статутного капіталу на частки між учасниками відсутній.

Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства і статуту Кодимського РСТ та змісту позовних вимог, суд вважає, що у даному випадку позивач як член споживчого товариства не є носієм корпоративних прав в розумінні ст. 167 ГК України, а відносини між позивачем та Кодимським районним споживчим товариством не є корпоративними. Відповідно, спір у даній справі між фізичною особою - членом споживчого товариства та Кодимським районним споживчим товариством не є корпоративним, а тому враховуючи положення статті 20 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Згідно правової позиції Верховного Суду України щодо суб'єктного складу спорів, що випливають з корпоративних відносин, яка викладена в п. 3 постанови Пленуму ВСУ N 13, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа.

Вказані справи підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

До того ж, виходячи з суб'єктного складу сторін (позивачем та одним з відповідачів є фізична особа), даний спір не підлягає розгляду господарським судом, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, за якими господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.

Таким чином, з огляду на викладені обставини та враховуючи наведені положення законодавства, господарський суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі за позовом ОСОБА_4 до Кодимського районного споживчого товариства та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 185, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 916/1295/18 за позовом ОСОБА_4 до Кодимського районного споживчого товариства та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Повний текс ухвали підписано 18.09.2018 р.

Суддя В.С. Петров