Постанова № 76507329, 12.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/174/18м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Одеського апеляційного господарського суду №1

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання – Селиверстова М.В.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_2, за довіреністю;

від відповідача за первісним позовом: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна”

на рішення Господарського суду Одеської області

від 15 червня 2018 року (повний текст складено 25.06.2018р.)

по справі № 916/174/18

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Євробанк”

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна”

про стягнення заборгованості у розмірі 8800000,00 грн.

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна”

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Євробанк”

про визнання частково недійсними договорів, -

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_4

час та місце прийняття рішення: 15.06.2018р., м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 12.09.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк “ЄВРОБАНК” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна” про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року (із змінами та доповненнями) у складі:

- штрафу у розмірі 120 00,00 дол. США, що в еквіваленті складає 3 368 066,76 грн.;

- пені за несвоєчасне погашення процентів, тіла кредиту та комісії (з 02.07.2017 року по 31.12.2017 року) у сумі 3 828 982,20 грн.;

- комісії в сумі 54 790,21 грн.;

- суму прострочених процентів у розмірі 55 159,03 дол. США, що в еквіваленті складає 1 548 160,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням ТОВ “РТС Україна” своїх зобов’язань за договором кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року, що призвело до прострочення заборгованості за кредитом, заборгованості за нарахованими процентами, заборгованості за простроченими процентами, прострочення сплати комісії, прострочення сплати пені за несвоєчасне погашення процентів, тіла та комісії по кредиту, прострочення сплату штрафу у розмірі 10 % за порушення умов п. 11.2 договору.

Також, у квітні 2018 року ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна” звернулося до Господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ЄВРОБАНК”, в якій просить визнати частково недійсними: договір кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року, а саме п. 1.1; договір кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 28.05.2014 року, а саме п. 1.2, 7.1, 11.1, 11.2.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ “РТС Україна” посилається на те, що договір кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року не містить положень та умов перерахунку долара США до гривні, у зв’язку із чим відповідач вважає частково недійсним положення п. 1.1 договору.

ТОВ “РТС Україна” зазначає, що оплата ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” пені в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Так як ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” не отримало у встановленому законодавством порядку індивідуальну ліценцію, ТОВ “РТС Україна” вважає недійсним п. 11.1 договору кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що положення п. 7.1 та п. 11.2 договору кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року є несправедливими, дискримінаційними та протизаконними.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. по справі №916/174/18 (суддя Петренко Н.Д.) у повному обсязі задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ЄВРОБАНК», у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується наявна заборгованість ТОВ “РТС Україна” перед ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” за договором кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року.

Зустрічні позовні вимоги залишені місцевим господарським судом без задоволення, так як судом не встановлено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання п.п. 1.1, 1.2, 7.1, 11.1, 11.2 договору недійсними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «РТС Україна» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. по справі №916/174/18, якою просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. по справі №916/174/18 скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ТОВ «РТС Україна» до ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» задовольнити частково: визнати частково недійсним договір кредитної лінії №№ЮЛ-131/2011-КЛ від 28.05.2014р., а саме: п.1.2, п.7.1, п.11.1 та п.11.2; стягнути з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, прийнято без всебічного належного розгляду матеріалів справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що у договорі кредитної лінії № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року зобов’язання визначено у іноземній валюті, а не в еквіваленті до гривні, яка є законним платіжним засобом на території України, що є порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, скаржник вказує, що положення п.п.7.1 та 11.2 договору є несправедливими, дискримінаційними та протизаконними.

Також, апелянт зазначає про неможливість одночасного застосування штрафу і пені, так як вони є одним видом цивільно-правової відповідальності.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна” на рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. у справі №916/174/18, встановлено позивачу за первісним позовом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2018р. справу №916/174/18 призначено до розгляду на 12.09.2018р.

Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання не з’явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.08.2018р.

У судовому засіданні 12.09.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна”, заслухавши представника позивача за первісним позовом, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна” не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, з огляду на що колегія суддів вважає за необхідне переглянути рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частині 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановленого місцевим господарським судом та перевірено апеляційною інстанцією, 19.07.2011р. між ПАТ КБ "Євробанк" (кредитодавець) та ТОВ “РТС Україна” (позичальник) було укладено договір кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ, за п.1.1 якого кредитодавець зобов’язується відкрити відновлювальну відзивну кредитну лінію шляхом надання позичальнику грошових коштів у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання з лімітом кредитування 750 000,00 дол. США строком до 18 липня 2012 року, сплатою 12,0% (дванадцять цілих нуль десятих) процентів річних.

Відповідно до п.1.2 договору (у редакції від 28.05.2014р.) визначено, що ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) становить 1200000,00 дол. США.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог щодо недійсності п. 1.1 договору кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року та п. 1.2 договору кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року (у редакції від 28.05.2014 року) ТОВ “РТС Україна” посилається на те, що договір не містить положень та умов перерахунку долара США до гривні, а саме зобов’язання визначено саме в іноземній валюті, а не в еквіваленті до гривні.

За положеннями ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Вказана норма кореспондується із приписами статті 524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Відтак, сторони правомірно встановили ліміт кредитної лінії саме в іноземній валюті, а тому умови п. 1.1 договору кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року ТОВ “РТС Україна” та п. 1.2 договору кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року (у редакції від 28.05.2014 року) узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог щодо недійсності п. 11.1 договору кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року (у редакції від 28.05.2014 року) ТОВ “РТС Україна” посилається на відсутність у ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” індивідуальної ліценції.

Проаналізувавши чинне законодавство в цій частині, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надання ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” та отримання ТОВ “РТС Україна” кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору, з огляду на наступне.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт “г” пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України “Про Національний банк України” в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків” генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Аналогічні положення викладені в п.11. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2012р. № 5 “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”.

Також, у зустрічній позовній заяві ТОВ “РТС Україна” посилається на те, що п. 7.1 та п. 11.2 договору кредитної лінії за № ЮЛ-131/2011-КЛ від 19.07.2011 року (у редакції від 28.05.2014 року) є несправедливими, дискримінаційними та протизаконними.

Обґрунтовуючи таке твердження ТОВ “РТС Україна” посилається на ст. 31 Господарського кодексу України, відповідно до якої дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

- заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

- надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

- обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

- встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

Серед іншого, ТОВ “РТС Україна” зазначає, що умови договору не містять жодної відповідальності у разі невиконання ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” умов договору, тоді як на ТОВ “РТС Україна” покладено жорсткі умови відповідальності.

У даному випадку, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що в ст. 31 Господарського кодексу України мова йде про дискримінацію суб'єктів господарювання саме органами влади, тоді як ПАТ КБ “ЄВРОБАНК” у даній справі не є органом влади, а відтак ця норма права не може бути застосована до спору у даній справі.

Більш того, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження сторонами всіх умов, які містяться в такому договорі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вказує, що ТОВ “РТС Україна” не надано до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір в частині пунктів 1.1, 1.2, 7.1, 11.1, 11.2 суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; позивачем за зустрічним позовом не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочином.

Таким чином, приймаючи до уваги відсутність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання п.п. 1.1, 1.2, 7.1, 11.1, 11.2 договору недійсними, зустрічні позовні вимоги ТОВ “РТС Україна” задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладені висновки, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції було проголошено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Таким чином, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. у справі №916/174/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “РТС Україна” – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. у справі №916/174/18 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений і підписаний 17.09.2018р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Діброва Г.І.