Постанова № 76507306, 17.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. Справа№ 910/4664/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Петрик М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року

у справі № 910/4664/18 (суддя Плотницька Н. Б.)

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс"

про стягнення 170 812 грн. 80 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" про стягнення 170 812 грн. 80 коп.

Позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо строку поставки товару, у зв'язку з чим відповідачу було нараховано пеню за прострочення поставки товару у розмірі 87 778 грн. 80 коп. та штраф за прострочення поставки товару понад 10 днів у розмірі 83 034 грн 00 коп.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 р. позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" на користь Міністерства оборони України 87 778 грн. 80 коп. пені, 83 034 грн. 00 коп. штрафу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 562 грн. 19 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо встановленого факту неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) №286/3/17/51 від 24.04.2017, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення поставки товару у розмірі 87 778 грн 80 коп. та штрафу за прострочення поставки товару понад 10 днів у розмірі 83 034 грн 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року у справі № 910/4664/18 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, у разі часткового задоволення позову, зменшити розмір штрафних санкцій, що стягуються з Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" на 90%.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що поставка товару відбулась не звини відповідача та у зв'язку з недобросовісними діями позивача, оскільки останній чотири рази визначав нову кінцеву дату подання цінових пропозицій, внаслідок чого термін подання цінових пропозицій був перенесений на 37 днів, порівняно з кінцевим терміном, визначеним в первинній редакції оголошення. Таким чином, зазначені дії позивача, на думку відповідача, потягли за собою перенесення на 37 календарних днів дату підписання договору з переможцем - відповідачем, що в свою чергу призвело до зменшення строку виконання договору. Також апелянт зазначив, що він мав дійсні наміри щодо своєчасної поставки товару за договором, що підтверджується листуванням між сторонами. Також вказав, що суд першої інстанції необґрунтовано не зменшив розмір неустойки з власної ініціативи. Також зазначив, що в матеріалах справи відсутній документ, який підтверджує повноваження Ніколової В.М. на підписання позовної заяви.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року у справі № 910/466418 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Смірнова Л. Г., Кропивна Л. В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2018р. відкрито апеляційне провадження та роз'яснено сторонам, що розгляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не заявлено.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24.04.2017 р. між Міністерством оборони України (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" (постачальник за договором) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/17/51, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2017 році поставити замовнику капелюхи та головні убори (1844) (лот 2. Головні убори 184433009- (панама літня польова з тканини Тип 4, клас 7)) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договорі.

Згідно з пунктом 1.2. договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією, відповідно до якої строк постачання становить - до 15.05.2017 р. (включно), загальна кількість - 15 000, ціна товару з ПДВ складає 1 186 200 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 1.5. договору товар постачається на об'єднані центри забезпечення після приймального контролю (якості) представниками Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України.

Приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений представником замовника. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару за якістю та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою (пункт 3.7. договору).

Згідно з пунктом 3.8. договору належним чином оформлені документи (видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження) є підтвердженням приймання та оприбуткування за обліком товару.

У відповідності до пункту 4.1. договору ціна договору становить: 1 186 200 (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч двісті) грн.. 00 коп., у тому числі ПДВ 197 700 (сто дев'яносто сім тисяч сімсот) грн.. 00 коп. (за загальним фондом).

Згідно з пунктом 6.1. договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо.

Відповідно до пункту 6.3. договору датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Додатком № 1 до договору від 24.04.2017 № 286/3/17/51 підприємству сплановано відвантаження: 1. Головні убори 18443300-9 (панама літня польова з тканини Тип 4, клас 7) - 15 000 шт. до 15.05.2017 р. включно.

13.11.2017 р. між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої абзац перший пункту 11.1. було викладено в наступній редакції:

«Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.»

17.01.2018 р. між сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до договору, якою сторони доповнили пункт 1.2. договору специфікацією за 2018 рік.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф за порушення строків надання послуг.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, що випливають з договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, пунктом 1.2. договору встановлено, що строк постачання товару відповідно до специфікації (Головні убори 18443300-9 (панама літня польова з тканини Тип 4, клас 7 у кількості 15 000 шт) становить до 15.05.2017 р. (включно).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення умов договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/17/51 від 24.04.2017 р. та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, зокрема відповідачем були порушені обумовлені в договорі строки поставки товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами актом приймального контролю якості № 1 від 20.06.2017 р.

Зокрема, з наявної в матеріалах справи видаткової накладної № 41 від 20.06.2017 р. вбачається, що позивачем було отримано товар 22.06.2017 р., про що у вказаній накладній міститься відповідна відмітка з підписом, прізвищем та ініціативами уповноваженої особи, що приймала товар.

Крім того, відповідно до умов договору матеріальні цінності отримані, прийняті на відповідальне зберігання та оприбутковані за бухгалтерським обліком військової частини А 1361 м. Харків, що підтверджується повідомленням-підтвердженням № 135 від 22.06.2017 р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства свій обов'язок щодо поставки товару в погоджені строки не виконав, доказів належного виконання матеріали справи не містять, у зв'язку з чим відповідачем було допущено порушення зобов'язання з своєчасної поставки товару.

Відповідач, заперечуючи позову, вказав, що прострочення поставки товару відбулось з вини позивача, у зв'язку з тим, що останній чотири рази визначав нову кінцеву дату подання цінових пропозицій, внаслідок чого термін подання цінових пропозицій був перенесений на 37 днів, порівняно з кінцевим терміном, визначеним в первинній редакції оголошення. Таким чином, зазначені дії позивача, на думку відповідача, потягли за собою перенесення на 37 календарних днів дату підписання договору з переможцем - відповідачем, що в свою чергу призвело до зменшення строку виконання договору.

Крім того, відповідач зазначає, що процедура закупівлі розпочата 07.02.2017, договір підписано - 24.04.2017, внаслідок чого у відповідача до кінцевого строку поставки, тобто до 15.05.2017, залишилось 13 робочих днів, замість 3 (трьох) календарних місяців як це було заявлено позивачем в оголошенні про проведення закупівлі.

В той же час, вказані доводи були досліджені судами в межах розгляду господарської справи № 910/14628/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" до Міністерства оборони України внесення змін до договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/17/51 від 24.04.2017 року.

При зверненні до суду з позовом у справі № 910/14628/17, в обґрунтування своїх позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" посилалося на неможливість виконання зобов'язань згідно з договором у зв'язку із порушенням строків проведення процедури закупівлі, а тому, на думку останнього, він має право на внесення змін в договір в частині продовження строку виконання зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 р., яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 р. та постановою Верховного суду від 21.02.2018 р., в задоволені позову було відмовлено.

Господарські суди, досліджуючи вказані доводи відповідача та умови договору зазначили, що позивач, підписуючи договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/17/51 від 24.04.2017 року, усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є 15.05.2017 (включно), а отже відповідно повинен був оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе як контрагента по договору у зв'язку з можливістю невиконання його у визначений строк.

Таким чином, оскільки на момент укладання договору відповідачеві були відомі строки виконання зобов'язання, а тому після укладення договору всі ризики щодо постачання товару (несвоєчасне постачання, не постачання), покладаються на відповідача, як суб'єкта господарювання, що здійснює свою господарську діяльність на власний ризик та власними силами.

Посилання апелянта на належне виконання відповідачем додаткової угоди № 2 по даному договору, якою доповнено договір специфікацією за 2018 р., колегією суддів відхиляються, оскільки вказане належне виконання не спростовує порушення відповідачем обов'язку з поставки товару за специфікацією за 2017 р. у строк до 15.05.2017 р.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.3.4. договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості товару.

Відповідно до абз. 3 п. 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. №3-88гс11, від 06.11.2013 р. № 116цс13.

З огляду на встановлений факт неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару за договором, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені та штрафу, погоджується з ним і вважає його вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 87 778 грн. 80 коп. та штраф у розмірі 83 034 грн. 00 коп.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом з власної ініціативи не було зменшено розмір неустойки (пені, штрафу), посилаючись на п. 3 ст. 83 ГПК України.

Однак, згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 р.), господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Господарський процесуальний кодекс України в редакції після 15.12.2017 р. такого положення не містить.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В той же час, заявлені до стягнення розмір пені та штрафу не можна вважати надмірно великим. Інших істотних обставин відповідачем не наведено.

Крім того, клопотання про зменшення розміру неустойки відповідачем до суду першої інстанції подано не було.

Стосовно твердження апелянта, що позивачем не було направлено належним чином оформлену претензію відповідачеві щодо несвоєчасної поставки товару, у зв'язку з чим не було вжито заходів щодо досудового врегулювання спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не залишив позовну заяву без руху на підставі ст.ст. 162, 164, 172 ГПК України у зв'язку з відсутністю документа, підтверджуючого повноваження представника позивача Ніколової В.М. спростовуються наявною в матеріалах справи довіреністю № 220/390/д від 22.11.2017 р. (а.с. 10), якою уповноважено Ніколову В.М. представляти інтереси Міністерства оборони України, зокрема, у судових установа них з усіма правами, наданими законом позивачу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи встановлення факту неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення поставки товару у розмірі 87 778 грн 80 коп. та штрафу за прострочення поставки товару понад 10 днів у розмірі 83 034 грн 00 коп. є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги Міністерства оборони України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року у справі № 910/4664/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року у справі № 910/4664/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року у справі № 910/4664/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/4664/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.09.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Л.Г. Смірнова

Л.В. Кропивна