Постанова № 76507028, 10.09.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року Справа № 924/1241/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В.

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 26.04.2018 р. у справі №924/1241/17 (суддя Муха М.Є., повний текст рішення складено 05.05.2018 р.)

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Пімліко"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1,

2) ОСОБА_2,

3) ОСОБА_3

про витребування земельних ділянок із незаконного володіння

За участю представників:

прокуратури Хмельницької області - Коломий О.Є.,

прокуратури Рівненської області - Лис Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_6,

представника відповідача - ОСОБА_7,

третіх осіб - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26.04.2018 р. у справі №924/1241/17 у позові заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Пімліко", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування з незаконного володіння ТОВ "Пімліко" земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, що розташовані по АДРЕСА_1 в м.Хмельницькому, відмовлено.

Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції, із посиланням на статті 13, 41 Конституції України, статті 316-317, 321, 328, 387-388 Цивільного кодексу України, статті 6, 9, 17 Земельного кодексу України, вказав, що прокурором та позивачем не доведено, що Хмельницька міська рада є власником спірних земельних ділянок на даний час або на момент їх вибуття - 1997 рік, а тому її право у спірних правовідносинах не порушено. Саме лише перебування таких земельних ділянок з 2011 року в межах міста Хмельницького не може свідчити про перебування таких ділянок у власності територіальної громади м.Хмельницького, оскільки не спростованим в даній справі залишається факт відчуження земельних ділянок компетентним органом у 1997 році шляхом передання їх у власність громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які скористались правом, передбаченим Земельним кодексом України. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для витребування спірних земельних ділянок від товариства з обмеженою відповідальністю "Пімліко".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позови про витребування земельних ділянок задоволити.

Апелянт, зокрема, вказує, що станом на 1997 рік, яким датовані державні акти на право власності на земельні ділянки виписані на ім'я третіх осіб, вже існувала та була встановлена межа міста Хмельницького відповідно до постанови Верховної Ради України №12/95-ВР від 19.01.1995 р. "Про зміну меж міста Хмельницького", до якої входили спірні ділянки. Вважає, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував приналежність спірних земельних ділянок до Олешинської сільської ради станом на 1997 рік, та правомочності щодо розпорядження цією радою земельним масивом, на якому розташовані такі спірні земельні ділянки.

Крім того, скаржник звертає увагу, що рішення сесії Олешинської сільської ради народних депутатів від 03.02.1997 р. №7 без наявності обов'язкових реквізитів, без підписів посадових осіб та відтиску гербової печатки не має юридичної сили документа прийнятого колегіальним органом та не може розцінюватись як офіційний правовстановлюючий документ відповідно до ДСТУ 2732-94 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" та Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влад, Раді міністрів АР Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.10.1997 р. №1153.

Також апелянт зазначає, що судом залишено поза увагою той факт, що з наданих відповідачем та третіми особами документів жодним чином не вбачається, в якій частині земель територіальної громади Олешинської сільської ради знаходяться земельні ділянки третіх осіб. З огляду на вказане можна дійти висновку, що на момент виготовлення приватним підприємством "Діоріт Плюс 1" технічної документації по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не існувало жодного документу, у тому числі проекту відведення (розробку якого вимагало чинне станом 1997 рік та 2015 рік законодавство), який би визначав місце знаходження земельних ділянок, нібито наданих на підставі державних актів на право приватної власності 1997 року, чи який би містив хоч якусь прив'язку до землі.

Апелянт вказує на необґрунтованість посилання суду на ухвали суду Хмельницької області по цивільних справах №686/23186/16-ц, №686/23164/16-ц, №686/23251/16-ц про визнання незаконної та скасування державної реєстрації права власності третіх осіб, як преюдиціальних, оскільки останні оскаржені в касаційному порядку заступником прокурора області та є неостаточними.

Скаржник зазначає, що даний спір є віндикаційним за своєю природою, тому позивачем і прокурором надано необхідний об'єм первинних доказів, які підтверджують приналежність спірних земель до міста Хмельницького з моменту включення їх до територій міста з 1995 року. Такі докази повністю спростовують припущення, викладені в зазначених рішеннях по цивільних справах, які не базуються на дослідженні доказів, зокрема, щодо межі міста Хмельницького станом на 1997 рік, як наслідок, мали бути оцінені судом першої інстанції під час розгляду даної справи.

Хмельницька міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Хмельницької області задоволити в повному обсязі. Враховуючи ст. 22 Земельного кодексу України та положення Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 р. №28, позивач вказує, що станом на 1997 рік вже існувала та була встановлена межа міста Хмельницького відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.01.1995 р. "Про зміну меж міста Хмельницького", згідно якої включено в межу міста Хмельницького із земель с.Олешин 105 га, на яких розміщені спірні земельні ділянки. З огляду на вказане, спірні земельні ділянки вибули із комунальної власності територіальної громади міста Хмельницького поза її волею.

15.06.2018 р. на поштову адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача та третіх осіб, у якому останні вказують на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги та просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене із додержанням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування заперечення, посилаючись на ст.387 ЦК України, ст.13 ГК України, зазначають, що ні позивачем, ні прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що спірні земельні ділянки в 1995 році увійшли до складу земель міста Хмельницького та на момент вибуття із земель комунальної власності Олешинської сільської ради дійсно входили до земель Хмельницької міської ради. Водночас, постановою Верховної Ради України від 19.01.1995 р. №12/95-ВР, на яку посилається прокурор, лише включено в межі міста Хмельницького землі Хмельницького району загальною площею 3064 га, але не встановлено межі.

Вважають вірним висновок суду першої інстанції, що Олешинська сільська рада станом на 1997 рік була наділена повноваженнями передавати у приватну власність фізичним особам земельні ділянки для ведення підсобного господарства в межах компетенції. Зауважують, що встановлення факту "попереднього неправомірного використання неналежним чином оформлених рішень Олешинської сільської ради", визнання державних актів "підробленими та не зареєстрованими у встановленому законом порядку" не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки належить до юрисдикції кримінального судочинства.

Також вказують на дотримання судом першої інстанції принципу правової певності та застосування преюдиціальності, оскільки рішення цивільного суду у справах №686/23186/16-ц, №686/23164/16-ц, №686/23251/16-ц, що надані відповідачем, не можуть бути поставлені під сумнів, а обставини, встановлені в цих рішеннях, не потребують доказування.

Звертають увагу, що технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) виготовлені у відповідності до вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій", Розділу ІІ Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №376 від 18.05.2010 р., а тому є безпідставним твердження прокурора щодо незаконності розроблення документації із землеустрою ПП "Діоріт Плюс 1".

У додаткових поясненнях від відповідача та третіх осіб, які надані суду 05.09.2018 р., звертається увага суду, що Хмельницька міська рада своїми листами повідомляла прокурора про те, що достеменно не вважає себе власником спірних земельних ділянок станом на 1997 рік, зокрема, листом Управління земельних ресурсів та земельної реформи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради №4166/02-01-11 від 20.11.2015 р., листами виконавчого комітету Хмельницької міської ради №12-0085-02-10 від 18.01.2016 р. та №12-85-02-10 від 08.02.2016 р. Разом з тим, наголошують на порушенні принципу рівності сторін через отримання прокурором матеріалів кримінального провадження. Також зауважують, що постановою Верховної Ради України від 19.01.1995 р. межі міста Хмельницького змінені не були, такі межі були змінені і встановлені лише постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 р. № 3349-VI.

Треті особи не забезпечили участь повноважних представників у судовому засіданні та про причини неявки не повідомили.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що треті особи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників третіх осіб.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням 6-ї сесії Олешинської сільської ради народних депутатів "Про приватизацію земельних ділянок" №7 від 03.02.1997 р. вирішено згідно з ст.17 Земельного кодексу України передати у приватну власність безкоштовно земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства згідно поданих заяв 28 громадянам площею 22,35 га згідно додатку №1 (т.2, а .с.71).

У відповідності до додатку №1 громадянам надано земельні ділянки по 0,80 га кожному для ведення особистого підсобного господарства, в тому числі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.2, а.с.72-73).

На підставі рішення №7 Олешинської сільської ради 03.02.1997 р. передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,80 га для ведення підсобного господарства, громадянам, зокрема:

- ОСОБА_1, видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ НОМЕР_4 від 08.12.1997 р. площею 0,80 га, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01625, підписано головою Олешинської сільської ради народних депутатів ОСОБА_8, опис зовнішніх меж земельної ділянки підписано ОСОБА_9 (т.1, а.с.22).;

- ОСОБА_2, видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ НОМЕР_5 від 08.12.1997 р. площею 0,80 га, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01626, підписано головою Олешинської сільської ради народних депутатів ОСОБА_8, опис зовнішніх меж земельної ділянки підписано ОСОБА_9 (т.1, а.с.115-116).;

- ОСОБА_3, видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ НОМЕР_6 від 08.12.1997 р. площею 0,80 га, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01615 підписано головою Олешинської сільської ради народних депутатів ОСОБА_8, опис зовнішніх меж земельної ділянки підписано ОСОБА_9 (т.1, а.с.206).

Витяг з Книги реєстрації державних актів на право власності на землю Олешинської сільської ради за 2007 рік, наданий прокурором, записів від 08.12.1997 р. не містить. При цьому, оригінали Книги реєстрації державних актів на право власності на землю Олешинської сільської ради за 1996-1998 роки вилучені ГУ Національної поліції України в Хмельницькій області, що підтверджено листом відділу у Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №31-22-0.33-5/315-18 від 19.03.2018 р. (т.3, а.с.136).

Листом №327/1 від 12.08.2015 р. Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області звернулася до Державного архіву Хмельницької області з проханням затвердити додатковий опис справ постійного зберігання за 1997 рік, куди внесена одна справа № 230 "Протокол 6-ої сесії ХХІІ скликання сільської ради та рішення № 1-№ 7" від 03.02.1997 р. у зв'язку з тим, що така справа загубилась.

Приватним підприємством "Діоріт Плюс 1" 07.10.2015 р. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в м.Хмельницькому, а саме:

- на земельну ділянку ОСОБА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: м.Хмельницький, вул. Кооперативна, 68 (т.2, а.с.92-111);

- на земельну ділянку ОСОБА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: м.Хмельницький, вул. Кооперативна, 66 (т.2, а.с.112-131);

- на земельну ділянку ОСОБА_3, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: м.Хмельницький, вул. Кооперативна, 50 (т.2, а.с.132-151).

В технічній документації наявні, зокрема, листи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради №3608/03-01-14 від 28.09.2015 р., №3607/03-01-14 від 28.09.2015 р., №3586/03-01-14 від 28.09.2015 р. про присвоєння земельним ділянкам для ведення особистого селянського господарства площею 0,80 га (державні акти на право приватної власності на землю серії серії ІІІ-ХМ НОМЕР_5 від 08.12.1997 р., серії ІІІ-ХМ НОМЕР_4 від 08.12.1997 р., серії ІІІ-ХМ НОМЕР_6 від 08.12.1997 р., що були передані у власність на території Олешинської сільської ради, може бути присвоєна адреса: вул. Кооперативна, 68; вул. Кооперативна, 66; вул. Кооперативна, 50 відповідно (т.2, а.с.100, 120, 140).

Як вбачається із Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.12.2017 року, земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 площею 0,80 га кожна за адресами: вул. Кооперативна, 68; вул. Кооперативна, 66; вул. Кооперативна, 50 у м. Хмельницькому належать на праві приватної власності ТОВ "Пімліко".

08.12.2015 року приватним нотаріусом на підставі державних актів на право приватної власності на землю, серія ІІІ-ХМ, НОМЕР_5 від 08.12.1997 р., серія ІІІ-ХМ НОМЕР_4 від 08.12.1997 р., серія ІІІ-ХМ НОМЕР_6 від 08.12.1997 р., виданих Олешинською сільською радою народних депутатів зареєстровано на праві приватної власності земельні ділянки за адресами:

- м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 68, кадастровий номер НОМЕР_2 за громадянином ОСОБА_2;

- м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 66, кадастровий номер НОМЕР_1 за громадянином ОСОБА_1;

- м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 50, кадастровий номер НОМЕР_3 за громадянином ОСОБА_3

08.12.2015 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Патріот 2014" укладено договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок з ОСОБА_2 (т.2, а.с.152-154), ОСОБА_1 (т.2, а.с.155-157), ОСОБА_3 (т.2, а.с.158-160).

В подальшому земельні ділянки (кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3) відчужено позивачу товариству з обмеженою відповідальністю "Пімліко" згідно договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2016 р. (т.2, а.с.162-167).

Враховуючи викладене, заступник прокурора Хмельницької області, посилаючись на порушення публічних інтересів, пов'язаних із незаконним вибуттям земель із комунальної власності, та в порядку ст.387 ГПК України, звернувся із позовами до ТОВ „Пімліко" про витребування із чужого незаконного володіння на користь територіальної громади м.Хмельницького в особі Хмельницької міської ради земельні ділянки площею по 0,80 га кожна, а саме: кадастровий номер НОМЕР_2, м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 68; кадастровий номер НОМЕР_1, м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 66; кадастровий номер НОМЕР_3, м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 50 (об'єднані в одне провадження зі справою №924/1241/17 ухвалами господарського суду Хмельницької області від 04.01.2018 р. у справі №924/1259/17, від 04.01.2018 р. у справі № 924/1267/17).

Проаналізувавши спірні правовідносини та надаючи їм правову кваліфікацію, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на вказане, до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу спірних земельних ділянок на праві власності за законом чи договором.

Відповідно до ст.63 Земельного кодексу Української РСР (в редакції станом на 19.01.1995 р.), до земель міста належать усі землі в межах міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України. Повноваження міської ради на розпорядження землями розповсюджуються лише на земельні ділянки, які знаходяться на території міст та відносяться до земель комунальної власності, як це визначено статтею 12 Земельного кодексу України.

Статтею 173 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття рішення №7 від 03.02.1997 р. Олешинською сільською радою) визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи аналіз вказаних норм, апеляційний суд дійшов висновку, що межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені в іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.

Постановою Верховної Ради України від 19.01.1995 р. "Про зміну межі міста Хмельницького" включено в межу міста Хмельницького землі Хмельницького району загальною площею 3064 га.

Посилаючись на вказану постанову, прокурор намагається довести, що законодавець включив в межу міста Хмельницького землі Хмельницького району, в тому числі спірні земельні ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, листом №04-14/17-50 від 27.12.2016 р. Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України підтверджено, що у вищезазначеній постанові не йдеться про вилучення земель із суміжних населених пунктів та затвердження зовнішніх меж міста Хмельницький (т.2, а.с.85-86).

Натомість Управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області у листі № 31-28-99.2-11196/0/15-16 від 27.12.2016 р. повідомило про відсутність затверджених та погоджених карт міста Хмельницького із межами станом на 1993-1994 роки, на 1995-1998 роки (т.2, а.с.82-83).

У листі №18/02-01-14 від 05.01.2017 р. Департамент архітектури, містобудування та земельних ресурсів Управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради вказує, що витребовувані в даній справі земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 за наявними в управлінні даними перебували упродовж 1992-1994 років поза межами міста Хмельницького (т.2, а.с.81).

Згідно з постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 р. "Про зміну і встановлення меж міста Хмельницький та Хмельницького району Хмельницької області" змінено межі міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області, збільшивши територію міста на 681,0 гектара земель, в тому числі, за рахунок 130,0 гектара земель, що знаходяться у віданні Грузевицької сільської ради, 34,0 гектара земель - Давидковецької сільської ради, 474,0 гектара земель - Копистинської сільської ради, 10,0 гектара земель - Олешинської сільської ради, 6,0 гектара земель - Розсошанської сільської ради та 27,0 гектара земель - Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району, та затвердила територію міста Хмельницький загальною площею 9305,0 гектара і територію Хмельницького району загальною площею 122011,98 гектара. Постановлено встановити межі міста Хмельницький Хмельницької області згідно з доданим додатком.

Поряд з цим, у відповідь на лист-запит заступника прокурора області №05/1/1-1462вих-15 від 19.11.2015 р. Департамент архітектури, містобудування та земельних ресурсів Управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради повідомив листом № 4166/02-01-11 від 20.11.2015 р. про те, що 12.05.2011 р. Верховною Радою України прийнято постанову "Про зміну і встановлення меж міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області". Згідно з даною постановою змінено межі міста Хмельницького, зокрема, збільшено територію міста Хмельницького на 681, 0 га земель, в тому числі, за рахунок земель, що знаходилися у віданні Грузевицької, Давидковецької, Копистинської, Олешинської, Розсошанської та Стуфчинецької сільських рад Хмельницького району, та затверджено територію міста Хмельницького загальною площею 9305,0 га. Зазначена постанова прийнята на підставі проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж м. Хмельницького, згідно з яким земельні ділянки, в тому числі, з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, входять в межі м. Хмельницького (т.1, а.с.29).

Виконавчий комітет Хмельницької міської ради у листі №12-0085-02-10 від 18.01.2016 р. повідомив прокуратуру, що земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, входять в межі міста Хмельницького відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.05.2011 р.; Хмельницькою міською радою рішення щодо надання в оренду або у власність вказаних земельних ділянок не приймалось; земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_2 має адресу: вул. Кооперативна, 68; із кадастровим номером НОМЕР_1 має адресу вул. Кооперативна, 66; із кадастровим номером НОМЕР_3 має адресу вул. Кооперативна, 50; інформація щодо належності вказаних земельних ділянок до меж м. Хмельницького до 2011 року вивчається (т.1, а.с.36-37).

Управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області листом №10-28-99.10-2947/15-15 від 10.11.2015 р. у відповідь на лист заступника прокурора Хмельницької області № 05/1/1-1424вих-15 від 06.11.2015 р. про надання завірених копій землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок, в тому числі, з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 повідомило про відсутність документації з землеустрою на вказані земельні ділянки, у зв'язку із її не переданням ПП "Діоріт Плюс 1" до місцевого фонду документації із землеустрою. При цьому, місце перебування вказаних земельних ділянок з 1995 р. визначити неможливо, у зв'язку із відсутністю проектів зміни меж міста Хмельницького в Управлінні Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області (т.1, а.с.26).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що віднесення земельних ділянок до меж міста Хмельницького станом на 1997 рік на підставі технічного звіту чи каталогу координат, які не були затверджені уповноваженим органом влади, не можуть бути належними, допустимими та достатніми доказами у даній справі, такий проект не несе жодних юридичних наслідків. Межі міста Хмельницького змінено і встановлено лише постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 р. № 3349-VI. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що під час розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції учасники справи не оспорювали, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 увійшли до меж міста Хмельницького на виконання цієї постанови.

Таким чином, оскільки матеріалами справи встановлено, що відсутні необхідні документи щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень - проекти землеустрою, які мали б розроблятись відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів відповідно до вищенаведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором і позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами в порядку ст.ст.74, 76, 77 ГПК України належність земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 до меж міста Хмельницького на час одержання права власності на них громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, тоді як включення земельних ділянок у 2011 році в межі міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення віндикаційного позову на користь Хмельницької міської ради. Саме лише перебування таких земельних ділянок з 2011 року в межах міста Хмельницького не може свідчити про перебування таких ділянок у власності територіальної громади м. Хмельницького, оскільки не спростованим в даній справі залишається факт відчуження їх компетентним органом у 1997 році. Аналогічна правова позиція викладена у справах №686/23186/16-ц, №686/23164/16-ц та №686/23251/16-ц.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.07.2017р. (т.2, а.с.169-184) та ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27.09.2017 р. (т.2, а.с.185-194) у цивільній справі №686/23186/16-ц, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.07.2017 р. (т.2, а.с.195-201) та ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 09.08.2017 р. (т.2, а.с.202-209) у цивільній справі №686/23164/16-ц, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.05.2017 р. (т.2, а.с.210-217) та ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10.07.2017 р. (т.2, а.с.218-226) у цивільній справі №686/23251/16-ц за позовами заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Пімліко», третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що факту порушення права позивача на спірні земельні ділянки в ході судового розгляду встановлено не було, а спірні земельні ділянки розташовувалася на території сільської ради, яка в межах своєї компетенції 8 грудня 1997 року прийняла рішення про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, зареєструвала та видала останнім державні акти на право приватної власності на землю. Також встановлено, що Хмельницька міська рада не є власником земельної ділянки, а тому її право у спірних правовідносинах не порушено.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, судові рішення у справах №686/23186/16-ц, №686/23164/16-ц та №686/23251/16-ц не можуть бути поставлені під сумнів, оскільки набрали законної сили, а прийняте рішення не може їм суперечити, обставини, встановлені у цих рішеннях, не потребують доказування.

Щодо доводів прокурора про неналежне оформлення та ознаки підробки державних актів та рішення сесії сільської ради, апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.6 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 13.03.1992 р., чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.17 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 13.03.1992 р., чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок у власність провадиться місцевими радами народних депутатів на території яких розташовані земельні ділянки. Відповідна рада розглядає подані громадянами заяви і матеріали та приймає відповідне рішення.

Нормами ч.1 ст.22, ч.1 ст.23 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету по земельним ресурсам від 15.04.1993р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.04.1993 р. за №31, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, державні акти на право приватної власності на землю видаються і реєструються тією сільською радою, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність. Державні акти на право приватної власності на землю реєструються у Книзі записів (реєстрацій) державних актів за формою згідно з додатком №2.

Державна реєстрація права є обов'язковою. Інформація про право на нерухоме майно і їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація, записи до державного реєстру прав вносяться на підставі, зокрема, державних актів на право власності на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Відповідно до наведених норм право власності на нерухоме майно/земельні ділянки набувається особами в порядку, визначеному законом, який був чинний на час такого набуття, а не виникає у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації права, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 13.06.2012 р. у справі № 6-54цс12 і має враховуватись іншими судами.

На час виникнення спірних правовідносин порядок набуття громадянами права власності на земельні ділянки визначався Земельним кодексом України в редакції закону від 13.03.1992 р. За змістом норм цього кодексу право власності на земельні ділянки виникає у громадян після того, як орган місцевого самоврядування на підставі рішення про передачу земельних ділянок у власність видав громадянам державні акти та зареєстрував їх у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видані державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, і визнання цих рішень чи державних актів недійсними в судовому порядку свідчить про неправомірне набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Матеріалами справи встановлено, що Олешинська сільська рада Хмельницького району в межах своєї компетенції прийняла рішення про передачу земельних ділянок у власність третім особам ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на підставі їх заяв, зареєструвала їх та видала державні акти про право власності на землю. Саме тоді, 08.12.1997 р., ці громадяни набули права власності на відповідні земельні ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання прокурора на підробку державних актів на землю (невідповідність підписів та відбитку печатки ради на актах згідно висновків експертизи), а також на відсутність їх реєстрації у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за 2007 рік, не може спростовувати факт передачі та отримання громадянами земельних ділянок у приватну власність, а можливе їхнє підроблення та відсутність державної реєстрації не спростовує існування рішення ради про надання вказаним громадянам земельних ділянок.

Апеляційним судом констатовано, що ні рішення Олешинської сільської ради Хмельницького району, ні державні акти не оскаржені в судовому порядку і є чинними, тоді як доводи прокурора про ознаки виконання підписів на актах іншою особою та про виконання (нанесення) печатки Олешинської сільської ради іншого зразка, ніж вилученого в ході проведення обшуку 31.03.2016 р. в Олешинській сільській раді, потребують дослідження судом в межах такого предмету позову (про визнання недійсними актів) з іншим колом учасників (зокрема - відповідачів), а не у даній справі.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що у постанові від 17.02.2015 р. у справі №21-551а14 Верховний Суду України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такого ж висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 року (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14) від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21 -493а14).

Апеляційний суд не може прийняти до уваги, подані прокурором, в якості доказу висновок почеркознавчої експертизи №278 від 21.04.2017 р. та висновок експерта від 04.08.2016 р. №110Т, які отримані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201624000000037, оскільки останні не можуть бути джерелом доказів в розумінні ст. 101 ГПК України, а факт підробки документа має бути встановлений вироком суду.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обовязки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

При цьому, ст.41 ГПК України не включає прокурора до числа учасників господарської справи. Положеннями ст.53 ГПК України лише передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Колегією суддів встановлено, що ані позивачем, ані відповідачем та третіми особами не надано у матеріали справи висновок експерта, складений на їх замовлення.

Доводи прокурора про не оскарження рішення Олешинської сільської ради № 7 від 03.02.1997 р. через його відсутність є безпідставними, спростовуються іншими матеріалами справи, зокрема, протоколом сесії та листом №327/1 від 12.08.2015 р. Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, яким рада звернулася до Державного архіву Хмельницької області з проханням затвердити додатковий опис справ постійного зберігання за 1997 рік, куди внесена одна справа № 230 "Протокол 6-ої сесії ХХІІ скликання сільської ради та рішення № 1-№ 7" від 03.02.1997 р. у зв'язку з тим, що така справа загубилась.

Колегія суддів звертає увагу, що державні акти на спірні земельні ділянки за формою і змістом відповідають нормам Земельного кодексу і Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди). Сама по собі можлива відсутність з невстановлених причин записів про реєстрацію державного акту на землю у Книзі записів державних актів на право приватної власності не може свідчити про те, що такої реєстрації не відбулось.

Треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 в процесі розгляду справи подали до суду відповіді на запитання заступника прокурора Хмельницької області (т.3, а.с.194-198), у яких вказали, що звертались до Олешинської сільської ради із заявою про виділення земельних ділянок, державна реєстрація земельної ділянки у 1997 році була здійснена посадовими особами Олешинської сільської ради, що підтверджується відповідними відмітками на державних актах.

Колегія суддів звертає увагу, що відмітка про реєстрацію державних актів вчинена на самих актах. Отже, можливе неналежне виконання посадовою особою сільської ради, яка виконувала реєстрацію державних актів, відповідних записів у Книзі записів державних актів на право приватної власності, не може ставити під сумнів належність набуття права третіми особами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" та від 01.06.2006 у справі "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та зазначив, зокрема, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Враховуючи викладене, прокурором не доведено належними та допустимими доказами те, що у 1997 році спірними земельними ділянками не розпорядився компетентний на те орган шляхом передання їх у власність громадянам - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які скористались правом, передбаченим Земельним Кодексом України.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р. Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 26.04.2018 р. у справі №924/1241/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Хмельницької області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "18" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.