Рішення № 76504337, 10.09.2018, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 383/960/17

Номер провадження 2/383/96/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Адаменко І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання – Одінцової Н.Г.,

учасників справи:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідачів - адвоката ОСОБА_4,

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в приміщенні Бобринецького районного суду Кіровоградської області, справу № 383/960/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3, про визнання угоди дійсної та визнання права власності на житловий будинок,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати дійсною угоду, укладену 28.07.2003 року між нею та ОСОБА_6 про продаж житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по вул. Кірова, 62, у м. Бобринець Кіровоградської області, та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.

В обгрунтування позову вказала, що у липні 2003 року між нею та ОСОБА_6 була досягнута домовленість про продаж їй житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по вул. Кірова, 62, у м. Бобринець Кіровоградської області. Зазначений будинок належав відповідачу на підставі договору дарування, зареєстрованого 27.09.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №3592. Також між ними було досягнуто згоди щодо ціни продажу будинку, яку домовилися вказати в нотаріуса 5300 грн., а у дійсності позивач повинна була передати продавцеві 8300 грн. за винятком завдатку, до середини вересня 2003 року. 28.07.2003 року позивач уклала з ОСОБА_6 угоду про передачу нею ОСОБА_6 завдатку в сумі 1300 грн. у рахунок належних з неї 5300 грн. за договором купівлі-продажу вказаного житлового будинку, яка була посвідчена державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 і завдаток в сумі 1300 грн. був преданий позивачем продавцеві в присутності нотаріуса. Позивач повністю виконала умови договору, сплативши ОСОБА_5 у присутності свідків 2000 грн. в рахунок оплати купівлі будинку, що підтверджується розпискою останнього. 12.09.2003 року позивач передала ОСОБА_6 5300 грн., повністю розрахувавшись за будинок. Зазначений факт підтверджується розпискою ОСОБА_6 від 12.09.2003 року, у якій також зазначено, що він передає позивачці всі документи на домоволодіння й зобов’язується до 12.10.2003 року оформити договір у нотаріальній конторі. Після одержання коштів за будинок ОСОБА_5 постійно обіцяв позивачці оформити договір купівлі-продажу в нотаріуса, але свою обіцянку не виконав. Наприкінці вересня 2003 року ОСОБА_6 повністю звільнив будинок і передав ключі та всі документи на будинок позивачці, а згодом зареєстрував позивачку та її дітей у спірному домоволодінні та знявся сам з реєстраційного обліку. З жовтня 2003 року позивачка володіла та розпоряджалася спірним домоволодінням, виплачувала всі необхідні платежі, зробила ремонт і проживала у будинку зі своєю родиною до червня 2017 року, і ніхто не пред’являв до неї будь-яких претензій та не заперечував її право власності на спірне домоволодіння. Влітку 2017 року до позивачки звернулися відповідачі з вимогою виселитися з будинку, повідомивши, що є спадкоємцями власника будинку ОСОБА_6, який помер. Вважає, що спірне домоволодіння не може бути спадковим майном, оскільки воно вийшло з володіння власника у 2003 році, а тому зверулася до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою суду від 07.12.2017 року відкрито провадження у даній справі (а.с.28).

Ухвалою суду від 19.03.2018 року призначено у справі посмертну почеркознавчу експертизу на час проведення якої зупинено провадження у справі (а.с.127-129).

Ухвалою суду від 30.05.2018 року поновлено провадження у справі (а.с.150).

Ухвалою суду від 21.08.2018 року витребувано письмові докази (а.с.176-177).

Ухвалою суду від 10.09.2018 року вжито заходів забезпечення позову (а.с.214-216).

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали з підстав, наведених в ньому, та просили його задовольнити. Позивачка додатково заначила, що після отримання коштів за будинок ОСОБА_5 постійно обіцяв їй оформити нотаріально договір купівлі-продажу, але свою обіцянку не виконав, а згодом виїхав з м.Бобринець у невідомому напрямку. У квітні 2004 року ОСОБА_5 приїхав у м. Бобринець та вона зустрілася з ним з метою нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, однак останній повідомив, що загубив паспорт без якого оформити договір неможливо. 09.04.2004 року ОСОБА_6 зареєстрував її та сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у спірному житловому будинку, а 25.02.2005 року був зареєстрований її син ОСОБА_10, 01.07.2004 року нароження. 25.02.2005 року ОСОБА_6 знявся з реєстраційного обліку по вул. Кірова, 62 у м. Бобринець та виїхав з міста у невідомому напрямку. Про смерть ОСОБА_6 вона дізналася від його родичів. Вказує, що сторони угоду виконали, та у день укладення договору дійшли з ОСОБА_5 згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу. ОСОБА_6 після отримання коштів за будинок передав їй ключі від нього та згодом і документи на будинок і вона з жовтня 2003 року вселилася та безперервно проживала у спірному будинку до теперішнього часу.

08.02.2018 року представник позивача подала відповідь на відзив (а.с.77-79).

Представник відповідачів ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву (а.с.64-68), за змістом якого вказує, що оскільки станом на 28.07.2013 року договір купівлі-продажу будинку в установленому законом порядку (в письмовій формі з нотаріальним посвідченням та реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів) між сторонами укладено не було, то передані позивачкою ОСОБА_6 за вказаною угодою від 28.07.2003 року кошти в сумі 1300 грн. є авансом, а надана позивачем угода від 28.07.2013 року не може підтверджувати укладення договору купівлі-продажу будинку, а навпаки спростовує факт його укладення, адже передбачає для ОСОБА_6 наслідк відмови останнього від укладення купівлі-продажу будинку у виді сплати на користь ОСОБА_1 2600 грн. Посилання позивача на ст.47 ЦК України вважає безпідставним, адже передбачає можливість визнання угоди дійсною у разі якщо сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, та не передбачає такої можливості у разі не укладення такої угоди. Саме по собі отримання власником будинку коштів за розписками та складення власником будинку розписки про зобов’язання передати документи на будинок та переоформити в майбутньому в нотаріальному порядку будинок на іншу особу, не є достатньою підставою для визнання права власності на житловий будинок за особою, на користь якої складена така розписки, адже не підтвердужє дотримання сторонами вимог ст.153 ЦК 1963 року щодо укладення договору тобто досягнення між сторонами згоди по всіх істотних умовах в потрібній у належних випадках формі. Крім того, вважає, що надані позивачкою розписки, написані не ОСОБА_6, а іншою особою. Окрім того, згідно вимог ст.226 ЦК України 1963 року не може бути предметом договору купівлі-продажу неприданий для проживання жилий будинок (або його частина), що також свідчить про неможливітсь укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку. Посилаючись на вказані обставини вважає позовні вимоги недоведеними, необгрунтованими, а тому просить відмовити в їх задоволенні.

22.02.2018 року представник відповідачів подала заперечення на відповідь на відзив (а.с.89-92).

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що спадщину після смерті батька ОСОБА_5 не приймала, а тому є неналежним відповідачем за позовом. Додатково вказала, що ОСОБА_5 лікувався від алкогольної залежності.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази в їх сукупності прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в м. Бобринець по вул. Кірова, під номером 62, належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 27.09.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №3592, що підтверджується договором (а.с.97) та архівною довідкою №169 від 20.11.2017 року ОКП «Кіровоградське ООБТІ» (а.с.13).

28.07.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено угоду завдатку, посвідчену державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 за реєстровим №1172, відповідно до якої ОСОБА_1 видала ОСОБА_6 завдаток у сумі 1300 грн., у рахунок належних з неї 5300 грн., за договором купівлі-продажу будинку, що знаходиться в м. Бобринець на вул. Кірова, 62, належного ОСОБА_6 на праві власності. При цьому ОСОБА_6 зобов’язувався у випадку невиконання договору (відмови від укладання договору купівлі-продажу жилого будинку) сплатити ОСОБА_1 2600 грн. (подвійну суму завдатку). Також угодою передбачено, що у разі невиконання договору з вини покупця ОСОБА_1 завдаток в сумі 1300 грн. залишається у ОСОБА_6 (а.с.96).

Спірні правовідносини між сторонами виникли до 01.01.2004 року, тому для вирішення даного спору підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР 1963 року цивільні права та обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 154 ЦК УРСР 1963 року коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.227 ЦК УРСР 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, тобто не підлягав державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.45, ст.47 ЦК УРСР 1963 року недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Частина друга ст.47 ЦК УРСР 1963 року застосовується до правовідносин у разі, коли сторони уклали правочин, зміст якого відповідав волі сторін, і лише форма його укладання не відповідала встановленим законом вимогам.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка підлягає застосуванню до вирішення спірних правовідносин, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Зміст умов угоди завдатку та фактичні дії сторін свідчать про те, що вказана угода завдатку від 28.07.2003 року була укладена на виконання дійсного договору купівлі-продажу нерухомого майна, що укладався з дотриманням чинного на час виникнення правовідносин законодавства, адже зі змісту умов вказаної угоди вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 домовились саме про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, де досягли згоди щодо предмету договору, яким є житловий будинок, розташований в м. Бобринець по вул. Кірова, 62, та його вартості (ціни).

Крім того, доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується повне виконання позивачкою ОСОБА_1 своїх зобов’язань, зафіксованих в угоді завдатку від 28.07.2003 року, а саме - на підтвердження сплати ОСОБА_6 повної суми за договором купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою вул. Кірова, 62, м. Бобринець Кіровоградської області.

Так, в матеріалах справи є розписка ОСОБА_6, в якій зазначено, що останній отримав завдаток за будинок у ОСОБА_1 в сумі 1000 грн. в присутності свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 (а.с.76).

Крім того, є розписка ОСОБА_6 від 25.08.2003 року, в якій зазначено, що останній отримав 2600 грн. за проданий будинок від ОСОБА_1, претензій не має (а.с.74).

Також, згідно розписки ОСОБА_6 від 12.09.2003 року, останній у присутності свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11 12.09.2003 року отримав від ОСОБА_1 виплату за будинок по вул. Кірова, 62 в сумі 5300 грн. та віддав позивачкі документи на будинок. При цьому, згідно розписки ОСОБА_6 зобов’язувався до 12.10.2003 року переоформити в нотаріальному порядку будинок на ОСОБА_1, вказавши, що всю суму вартості будинку отримав і претензій до покупця не має (а.с.75).

Факт написання вказаних розписок ОСОБА_6 підтверджується висновоком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 23.05.2018 року №1517/1518/18-27 (а.с.140-148).

Ці докази в сукупності підтверджують факт виконання договору купівлі-продажу і самим ОСОБА_6

Таким чином, судом встановлено, що за вказаним договором купівлі-продажу житлового будинку позивач виконала свій обов’язок сплативши за нього обговорену грошову суму та свідчить про здійснення покупцем повного розрахунку з продавцем, тобто виконання покупцем договору.

Продавець ОСОБА_6 після отримання обумовленої суми вартості будинку, передав покупцю ОСОБА_1 ключі від нього, зареєстрував в спірному будинку позивачку та її дітей та добровільно знявся з реєстраційного обліку за цією адресою, виконавши таким чином свою частину договору. Вказані обставини підтверджуються копією домової книги (а.с.8) та копією довідки Бобринецької міської ради №7220 від 20.11.2017 року (а.с.14). Одразу після цього, позивачка, вважаючи, що договір купівлі-продажу відбувся, вселилася та безперервно проживала у спірному житловому будинку, провела у ньому ремонт, сплачувала всі комунальні платежі. При цьому, на неодноразові звернення позивачки, продавець ОСОБА_6, ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу з посиланням на втрату паспорта, а в 2005 році виїхав з м. Бобринець в невідомому позивачці напрямку. Окрім того, з пояснень відповідачів встановлено, що ОСОБА_6 зловживав алкогольними напоями, що також розцінюється судом як спосіб ухилення від нотаріального посвідчення договору.

14.09.2012 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ОЛ №157817, виданого 17.09.2012 року (а.с.193).

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

У відповідності до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його сметі.

Після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_15 заведено спадкову справу №26/2018, у відповідності до якої ОСОБА_5 прийняв спадщину як спадкоємець за законом (а.с.193), інші особи із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися, заповіти від імені ОСОБА_6 не посвідчувалися, тобто відповідач ОСОБА_5 є єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_6.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що 28.07.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого сторони домовились щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, при цьому продавець ухилився від нотаріального посвідчення даного правочину, через що це обмежує право позивача щодо розпорядження майном.

Згідно зі ч.1 ст.195 ЦК УРСР 1963 року завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Таким чином, як вбачається із змісту вказаної норми, завдаток передається стороні за договором на виконання вже укладеного договору в рахунок належних за цим договором платежів у забезпечення виконання вже укладеного договору.

Отже, уклавши з позивачкою угоду завдатку у письмовій, нотаріально посвідченій формі, ОСОБА_6 тим самим підтвердив наявність фактично укладеного з позивачкою договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, а тому доводи представника відповідачів про те, що передані позивачкою ОСОБА_6 кошти в сумі 1300 грн. за угодою від 28.07.2003 року є авансом, суд вважає безпідставними та відхиляє.

Відповідно до норм ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні за винятком визначених законом випадків.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналізуючи викладене, суд вважає за можливе визнати договір купівлі продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по вул. Каштанова (Кірова), 62 у м. Бобринець Кіровоградської області, укладений 28.07.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 дійсним та визнати за позивачкою право власності на вказаний житловий будинок.

Що стосується позовних вимог до відповідача ОСОБА_3, то в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки остання спадщину після смерті батька ОСОБА_6, померлого 14.09.2012 року не прийняла, та за спірним правочином у неї не виникло будь-яких прав та обов’язків перед позивачем, а тому позивачкою подано позов до неналежного відповідача.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 4, 45, 47, 153, 154, 195, 224, 227 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 392, 1218, 1220 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок - задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по вул. Каштанова (Кірова), 62 у місті Бобринець Кіровоградської області, укладеного 28 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 дійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по вулиці Каштанова (Кірова), 62 в місті Бобринець Кіровоградської області.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в загальній сумі 1632,40 грн.

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Кіровоградської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Бобринецький районний суд Кіровоградської області).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, поштовий індекс 27200.

Представник позивача – ОСОБА_2, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 5/36 від 02.12.2003.

Відповідач 1: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, паспорт серія ЕВ № 261638 виданий Бобринецьким РВ УМВС в Кіровоградській області від 29.06.2010 року,зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, поштовий індекс 27200.

Відповідач 2: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7, п.і. 27200.

Представник відповідачів: - ОСОБА_4, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія КР № 16 від 22.08.2013.

Повне судове рішення складено 17.09.2018 року.

Суддя І.М. Адаменко