Постанова № 76503216, 13.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/23311/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/6167/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Пікуль А.А.,

при секретарях - Перевузнику П.М., Слободяник Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Макаренко І.О., по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, уточнивши який зазначив, що з 07 травня 2012 року працював на посаді провідного юрисконсульта претензійно-позовної роботи юридичного департаменту Державного концерну «Укроборонпром», а 16 червня 2014 року його було переведено на посаду начальника відділу судової роботи управління претензійно-позовної роботи юридичного департаменту Концерну.

18 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Державного концерну «Укроборонпром» із заявою про звільнення з роботи з 19 травня 2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з порушенням Концерном законодавства про працю, однак листом №UOP 2.3-4671 від 22 травня 2017 року відповідач відмовив позивачу у розірванні трудового контракту.

Посилаючись на те, що відповідач неправомірно відмовив у задоволенні заяви про звільнення, позивач просив суд розірвати з 19 травня 2017 року трудовий договір, укладений між ним та Державним концерном «Укроборонпром» на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, стягнути з Державного концерну «Укроборонпром» на свою користь кошти не нараховані та не виплачені працівнику внаслідок того, що Концерном не здійснено коригування середньої заробітної плати за період щорічних відпусток, службових відряджень і днів звільнення від роботи у зв'язку з донорством крові із жовтня 2015 року в сумі 20 000 грн., вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 76500 грн., компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в сумі 49 692,03 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 травня 2017 року по 25 липня 2017 року у сумі 55 975,50 грн., а всього 202 167,53 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Державним концерном «Укроборонпром» систематично порушувався принцип рівності трудових прав, що встановлений ст. 2-1 Кодексу законів про працю України, Концерн перешкоджав діяльності профспілкової організації та ухилявся від проведення переговорів щодо укладення колективного договору. Вказував, що Концерном порушено законодавство про оплату праці, оскільки у жовтні 2015 року та в квітні 2016 року в Державному концерні «Укроборонпром» відбулося підвищення посадових окладів працівників і згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, після таких підвищень мала коригуватися заробітна плата, проте після жовтня 2015 року таке коригування заробітної плати при розрахунку відпускних, компенсації за дні звільнення від роботи працівника-донора та службових відряджень не проводилося. (т.1 а.с.1-15, 57-72)

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування заперечень зазначив, що за час роботи в Концерні позивач неодноразово порушував трудову дисципліну, не виконував своєчасно і точно наданих йому доручень керівництва, внаслідок чого позивачу двічі оголошувались дисциплінарні стягнення - догани. Листом від 22 травня 2017 року №UOP 2.3-4671 Концерном надано відповідь про неможливість задоволення заяви позивача про звільнення за ч. 3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з відсутністю порушень законодавства про працю з боку Концерну та не зазначенням позивачем норм законодавства, які були порушені Концерном щодо позивача особисто. Позивач мав стати до роботи 22 травня 2017 року, але на роботі не з'явився і листом від 03 липня 2017 року позивач надав пояснення, що скористався своїм правом на розірвання трудового договору, з 20 травня 2017 року не працює в Концерні, не зобов'язаний відвідувати ДК «Укроборонпром», не підпорядковується будь-яким працівникам ДК «Укроборонпром», будь-яким вимогам керівництва Концерну чи осіб, які себе до нього відносять, не вбачає необхідності відповідати на будь-які листи Концерну чи листи голів будь-яких створених у Концерні комісій. Наказом Концерну від 25 липня 2017 року № 129-ОС «Про звільнення ОСОБА_1» позивача було звільнено за прогул, з виплатою грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку та невикористану додаткову оплачувану відпустку за особливий характер праці, з наказом позивач ознайомився та отримав трудову книжку 02 серпня 2017 року. Оскільки трудовий договір на час відкриття провадження по справі 07 серпня 2017 року є розірваним з ініціативи власника 25 липня 2017 року, відповідач вважав, що між сторонами в цій частині відсутній спір і вимогу, з якою звернувся позивач (розірвати трудовий договір з 19 травня 2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України) виконати неможливо. Відповідач також вказував, що ним не було порушено законодавства про оплату праці. Після підвищення розмірів посадових окладів, зокрема позивачу, у жовтні 2015 та у квітні 2016 року були зроблені відповідні зміни до фінансових планів Концерну за 2015 та 2016 роки, які затверджені Наглядовою Радою Концерну. Оскільки фінансові можливості Концерну не передбачали коригування виплат, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати за проміжок часу до підвищення їх на коефіцієнт підвищення, то змінами до фінансових планів, затверджених Наглядовою Радою Концерну відбулося збільшення витрат Концерну лише на підвищення розмірів посадових окладів без врахування коефіцієнта підвищення заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Так само, відповідач вважав необґрунтованими та безпідставними посилання позивача на наявність у Концерні порушень принципу рівності трудових прав, дискримінації, перешкоджання діяльності ППО «Укроборонпром, ухилення від проведення переговорів щодо укладення колективного договору та інших порушень трудових прав. (т.1 а.с.95-113)

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати відмовлено. (т.2 а.с.160-168)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та винести нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначив, що після відкриття провадження у справі він двічі звертався до суду із заявами про зміну предмета позову, просив змінити вимогу щодо розірвання трудового договору на вимогу щодо визнання незаконним наказу про звільнення з роботи в частині формулювання причин, підстав та дати звільнення, а також змінити формулювання причини, підстав та дату звільнення, проте суд двічі відмовив у зміні предмета позову, чим порушив право позивача на судовий захист та розглянув вимоги, які не підлягали задоволенню. Провадження у даній справі було відкрите до набрання чинності нової редакції ЦПК України і справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, проте протокольною ухвалою від 25 січня 2018 року, суд неправомірно перейшов до розгляду даної справи у спрощеному провадженні, внаслідок чого справу було вирішено неправильно, з порушенням принципу рівності сторін процесу та прав позивача на судовий захист і на справедливий судовий розгляд. Вказував, що у позовній заяві позивачем наведено факти порушень законодавства з боку відповідача і на доведення вказаних фактів, позивач звертався до суду з клопотаннями про виклик свідків та про витребування доказів, проте суд не сприяв в отриманні доказів, не витребував у Концерну документів, що стосувались позовних вимог та не викликав для допиту свідків, котрим відомо про обставини виникнення спору. Показання свідка ОСОБА_3 суд визнав необхідними для повного та всебічного з'ясування обставин справи і даний свідок прибув для допиту в судове засідання, однак суд відмовився його допитувати. Внаслідок наведених порушень судом не з'ясовано та не відображено в рішенні низки обставин справи, які позивач вказував у якості причин звільнення з роботи. Окрім цього, спір в даній справі стосувався стягнення сум, належних працівникові при звільненні і судом не перевірено правильності виплачених позивачеві сум при його звільненні. Також судом не враховано, що Кодекс законів про працю України не містить положень, які б надавали роботодавцеві право відхилити відповідну заяву працівника, тобто Концерн був зобов'язаний задовольнити заяву позивача від 18 травня 2017 року, а в подальшому, у разі незгоди із цією заявою - звертатися до суду для вирішення трудового спору. Неправильно суд застосував і норми матеріального права, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, оскільки пунктом 10 Порядку обчислення заробітної плати передбачено обов'язок роботодавця здійснювати коригування заробітної плати після підвищення посадових окладів, а в Концерні таке коригування протягом тривалого часу не проводилось, Державний концерн «Укроборонпром» не зменшував коефіцієнта коригування заробітної плати, не видавав відповідного рішення та не погоджував його з профспілковою організацією, чим взагалі проігнорував наведені положення законодавства щодо оплати праці. (т.2 а.с.173-180)

Зважаючи наположення пункту8 частини1 РозділуХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІАпеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити, представник відповідача - Божков Т.І. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На обґрунтування заявлених вимог про розірвання трудового договору за частиною 3 ст. 38 КЗпП України, позивач ОСОБА_1 зазначив про порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема: відповідачем систематично порушується принцип рівності трудових прав, а саме у серпні-вересні 2016 року працівниками юридичного департаменту, де працював позивач, повідомлено адміністрацію Концерну про системні зловживання в роботі директора юридичного департаменту, який використовував факсимільний відтиск підпису на документах, проводив відеозйомку дій позивача, погрожував останньому звільненням, ініціював щодо позивача перевірку зверненням до Національного агентства з питань запобігання корупції, 07 квітня 2017 року навмисне вдарив дверима колегу позивача - ОСОБА_5; виконуючий обов'язки Генерального директора Концерну після застосування до позивача дисциплінарного стягнення, примушував позивача до звільнення та застосував інше стягнення; Концерн перешкоджав діяльності профспілкової організації та ухилявся від проведення переговорів щодо укладення колективного договору, при повідомленні про скорочення посади позивача не запропонував іншої роботи та не повідомив про наявність чи відсутність вакантних посад; роботодавець порушував обов'язки щодо забезпечення трудової дисципліни, правил охорони праці, що виразилось у визначенні працівнику ОСОБА_5 робочого місця у кімнаті № 303, приміщення вказаної кімнати не відповідало вимогам законодавства про обладнання робочих місць, проте, позивача, як керівника відділу судової роботи було зобов'язано забезпечити звільнення ОСОБА_5 робочого місця в кабінеті № 505. Концерном допускались порушення законодавства про оплату праці, а саме, у порушення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, у жовтні 2015 року та в квітні 2016 року відбулось підвищення посадових окладів працівників, проте не відкоригувалась заробітна плата позивача, яка враховується при обчисленні відпускних, компенсацій за дні звільнення працівників-донорів крові, компенсацій за службові відрядження. (т.1 а.с. 57-72)

Колегія суддів перевірила та відхилила доводи позивача з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, з 07 травня 2012 року був призначений на посаду провідного юрисконсульта управління претензійно-позовної роботи юридичного департаменту Державного концерну «Укроборонпром», а 16 червня 2014 року позивач був переведений на посаду начальника відділу судової роботи управління претензійно-позовної роботи. (т.1 а.с.114, 115)

Наказом відповідача від 17 травня 2016 року № 65-ОС відповідачу було оголошено догану за недоліки у роботі.(т. 1 а.с. 116)

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним дисциплінарного стягнення.(т. 1 а.с. 117-124)

Наказом відповідача від 25 жовтня 2016 року № 179-ОС відповідачу було оголошено догану за недоліки у роботі.(т. 1 а.с. 125)

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 про визнання незаконним дисциплінарного стягнення залишено без розгляду.(т. 1 а.с. 126-127)

Наказом Державного концерну «Укроборонпром» від 20 квітня 2017 року № 162-В «Про службові відрядження» ОСОБА_1 був відряджений з 21 по 28 квітня 2017 року до м. Костянтинівка Донецької обл. та м. Бахмут Донецької обл. (Апеляційного суду Донецької обл.). (т.1 а.с.128)

Наказом Державного концерну «Укроборонпром» від 04 травня 2017 року № 179 «Щодо створення комісії» було створено комісію для з'ясування обставин невиконання, зокрема ОСОБА_1 технічних завдань та мети відрядження. (т.1 а.с.129)

Листами від 22 травня 2017 року № UOP 2-4658, від 06 червня 2017 року № UOP 2-5109, від 15 червня 2017 року № UOP 2.3-5476, від 20 червня 2017 року № UOP 2.3-5631, від 29 червня 2017 року № UOP 2.3-5948, від 06 липня 2017 року № UOP 2.3-6191 Державний концерн «Укроборонпром» звертався до ОСОБА_1 із пропозиціями пояснити свою відсутність на роботі 21 квітня 2017 року та з 22 квітня 2017 року. (т.1 а.с.130, 132-136)

18 травня 2017 року за вх. № П-76/2/17 Державним концерном «Укроборонпром» зареєстровано повідомлення ОСОБА_1 про його перебування на амбулаторному лікуванні з 24 квітня 2017 року. (т.1 а.с.137)

19 травня 2017 року Державним концерном «Укроборонпром» отримано заяву ОСОБА_1 від 18 травня 2017 року про звільнення з роботи з 19 травня 2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням ДК «Укроборонпром», на думку позивача, законодавства про працю. (т.1 а.с.138-139)

Листом від 22 травня 2017 року № UOP 2.3-4671 Державним концерном «Укроборонпром» надано відповідь про неможливість задоволення заяви позивача про звільнення за ч. 3 ст.38 КЗпП України через відсутність порушень законодавства про працю з боку відповідача та не зазначення позивачем норм законодавства про працю Концерном, які були порушені щодо нього особисто. Зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України ОСОБА_1 має право розірвати трудовий договір, попередивши про це Концерн письмово за два тижні. Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 23 травня 2017 року. (т.1 а.с.140, 141)

24 травня 2017 року Концерном отримано вимогу позивача про розрахунок та листки непрацездатності, на яку Державний концерн «Укроборонпром» листом від 26 травня 2017 року № UOP 2-4887, повідомив ОСОБА_1, що станом на 26 травня 2017 року він не звільнений, а тому розрахунки з ним будуть здійснюватися в порядку та строки, передбачені чинним законодавством України. (т.1 а.с.142-148)

З наданих позивачем листків непрацездатності вбачається наступне:

- листки непрацездатності № 582064 та № 582066 - ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 24 квітня 2017 року по 28 квітня 2017 року, мав стати до роботи 29 квітня 2017 року;

- листок непрацездатності № 025764 - ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 03 травня 2017 року по 05 травня 2017 року, мав стати до роботи 06 травня 2017 року;

- листок непрацездатності № 588902 - ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 10 травня 2017 року по 19 травня 2017 року, мав стати до роботи з 20 травня 2017 року.

Оскільки 20 та 21 травня 2017 року були вихідними днями, то ОСОБА_1 мав стати до роботи в перший день після вихідних - 22 травня 2017 року, проте доказів виходу на роботу позивач не надав.

Листом від 03 липня 2017 року ОСОБА_1 повідомив Державний концерн «Укроборонпром» про те, що скористався своїм правом на розірвання трудового договору, з 20 травня 2017 року не працює в Концерні та не зобов'язаний відвідувати Державний концерн «Укроборонпром», не підпорядковується будь-яким працівникам Державного концерну «Укроборонпром», будь-яким вимогам керівництва Концерну чи осіб, які себе до нього відносять, не вбачає необхідності відповідати на будь-які листи Концерну. (т.1 а.с.150)

Службовою запискою директора юридичного департаменту Клименко А.Р. від 12 липня 2017 року №2/446 генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» було повідомлено про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 22 травня 2017 року. (т.1 а.с.151-152)

Наказом Державного концерну «Укроборонпром» від 25 липня 2017 року № 129-ОС «Про звільнення ОСОБА_1» позивача було звільнено 25 липня 2017 року за прогул, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 22 календарних дні, в тому числі 17 календарних днів за робочий період з 07.05.2016 р. по 06.05.2017 р. та 5 календарних днів за робочий період з 07.05.2017 р. по 25.07.2017 р., а також з виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за особливий характер праці, згідно ст. 8 Закону України «Про відпустки» та пункту 5.8 Колективного договору за 32 календарних дні, в тому числі 6 календарних днів за робочий період з 07.05.2012 р. по 06.05.2013 р., 6 календарних днів за робочий період з 07.05.2013 р. по 06.05.2014 р., 6 календарних днів за робочий період з 07.05.2014 р. по 06.05.2015 р., 7 календарних днів за робочий період з 07.05.2015 р. по 06.05.2016 р. та 7 календарних днів за робочий період з 07.05.2016 р. по 06.05.2017 р. (т.1 а.с.153)

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку. (т.1 а.с.156)

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

За положеннями частини 3 ст. 38 цього Кодексу, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Судом встановлена відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Так, доводи позивача про системні зловживання в роботі директора юридичного департаменту, проведення ним відеозйомки дій позивача, погрози позивачу звільненням не знайшли підтвердження наданими до суду матеріалами перевірок.(т. 1 а.с. 160-166)

Пояснення позивача щодо можливого використання директором юридичного департаменту факсимільного відтиску підпису на документах, не створює для позивача правових підстав для застосування частини 3 ст. 38 КЗпП України

Ініціювання роботодавцем перевірки щодо позивача зверненням до Національного агентства з питань запобігання корупції не свідчить про порушення законодавства про працю.

Законність притягнення позивача ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності була предметом перевірки судом в інших справах і на час розгляду цієї справи судом вищевказані дисциплінарні стягнення не скасовані.

Тому, дії виконуючого обов'язки Генерального директора Концерну не можуть бути кваліфіковані як примушування позивача до звільнення.

Ствердження апелянта про перешкоджання відповідачем діяльності профспілкової організації, ухилення від проведення переговорів щодо укладення колективного договору, заперечувались представником первинної профспілкової організації і спростовуються наявними у справі доказами.(т. 1 а.с. 83-87, 225-230, 251-254)

Позивач не був звільнений за частиною 1 ст. 40 КЗпП України, тому доводи позивача про порушення відповідачем порядку повідомлення про скорочення посади позивача не запропонування іншої роботи та не повідомлення про наявність чи відсутність вакантних посад не мають правового значення для предмету доказування по цій справі.

Доводи позивача про порушення трудових та інших прав працівників ОСОБА_5 і ОСОБА_7 не можуть бути підставою для розірвання з позивачем трудового договору за положеннями частини 3 ст. 38 КЗпП України. При цьому, вказані особи мають право звернутись за захистом своїх прав і законних інтересів, якщо вважатимуть їх порушеними.

При цьому, визначення працівникам посадових обов'язків і робочих місць є компетенцією роботодавця, а доводи апелянта про невідповідність приміщення та робочого місця у кімнаті № 303 вимогам законодавства про працю (у т.ч. санітарним та іншим) спростовуються доказами по справі, у т.ч. довідкою і повідомленням начальника Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області.(т. 1 а.с. 173-221)

Посилання апелянта на порушення відповідачем законодавства про оплату праці не знайшли підтвердження наданими до суду доказами.

Так, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

До суду надані накази відповідача від 15 жовтня 2015 року № 235-ОС та від 18 квітня 2016 року № 47-ОС про встановлення посадових окладів позивача з 01 жовтня 2015 року - 14100 грн., з 01 квітня 2016 року - 25500 грн. та їх коригування з урахуванням фінансових можливостей відповідача, який є госпрозрахунковим підприємством, що відповідає вищезазначеним положенням пункту 10 Порядку. Надані до суду докази нарахування і виплати заробітної плати позивача, компенсації за невикористану основну відпустку (22 дні) в сумі - 17 364.16 грн., компенсації за невикористану додаткову відпустку (32 дні) - 25256.96 грн., компенсації за донорські дні - 1159.09 грн.(т. 1 а.с. 238-250 т. 3 а.с. 1-5)

Вищезазначені обставини не можуть підтверджуватись показаннями свідків, тому колегія суддів визнала неспроможними та відхилила посилання апелянта на необхідність виклику і допиту як свідків, громадян ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9

З огляду на положення частини 6 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила заяви апелянта про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог на стадії апеляційного розгляду, оскільки в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.(т. 2 а.с. 188-196 т. 3 а.с. 7-12)

Вимоги про незаконність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України (прогул) не були предметом розгляду районним судом у цій справі, уточнену позовну заяву ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року було повернуто позивачу, оскільки уточнений позов містив інші підстави і предмет позову. (т. 2 а.с. 115-116)

При цьому, на думку колегії суддів, позивач не позбавлений права звернутись із позовом про визнання незаконним звільнення за прогул і клопотанням про поновлення строку, а поважність причин його пропуску має бути предметом оцінки суду в іншій справі.

Відтак, не встановивши факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало б працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання трудового договору із позивачем за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

З цих підстав не підлягають задоволенню і заявлені позивачем похідні вимоги про вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 76500 грн., середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 травня 2017 року по 25 липня 2017 року у сумі 55 975,50 грн.

Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства та обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апелянта з посиланням на порушення процесуального порядку вирішення справи, а саме розгляд справи районним судом в порядку спрощеного провадження з набранням чинності ЦПК України з 15 грудня 2017 року, не свідчать, що такі дії суду призвели до неправильного вирішення справи по суті спору. При цьому, колегія суддів забезпечила право позивача на перевірку його доводів і особистих пояснень в суді апеляційної інстанції і розглянула справу за участю сторін.

Доводи скарги цих висновків суду не спростовують, а тому, колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 14 вересня 2018 року.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

А.А.Пікуль