Рішення № 76499400, 10.09.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2018 Справа №607/4561/18

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Стрілкової М. С.

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягнення відповідної грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягнення відповідної грошової компенсації.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому на праві власності належить ? частина квартири №23 на Майдані Перемоги, 2 у м. Тернополі. У зв’язку з фізичною неможливістю він у даній квартирі не проживає і у законний спосіб належною йому часткою нерухомого майна не користується. Порядок користування між співвласниками не встановлений ні за домовленістю між сторонами, ні судовим рішенням. Питання про виділ частки в натурі не ставилося. Оскільки квартира є однокімнатною, позивач просить суд припинити його право на ? частини квартири №23 на Майдані Перемоги, 2 у м. Тернополі, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, із стягненням відповідної грошової компенсації з ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ОСОБА_5 користь.

25 липня представник відповідача ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_2, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали відзив на позову заяву, в якому зазначили, що даний позов не може бути задоволений, оскільки після розлучення між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було досягнуто домовленості про те, що він залишає свою спільну сумісну власність у квартирі ОСОБА_4 як сину в рахунок сплати аліментів, даний факт підтверджується тим, що він неодноразово це вказував коли до нього зверталися працівники поліції з приводу порушення кримінальної справи, де він пояснював, що свою частину квартири передав дітям в рахунок сплати аліментів. Крім того ОСОБА_7 не приймав ніякої участі в утриманні спільної сумісної квартири, а також не надав документів про вартість квартири, не вказав яку саме суму він бажає отримати. Відповідачі не мають ані бажання, ані коштів на виплату грошової компенсації позивачу, а тому вибраним ним спосіб захисту своїх інтересів не відповідає вимогам закону, тому просять відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.

Представник відпов1ідача ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, відповідачів, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 березня 1997 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, квартира, яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, майдан Перемоги, 2, квартира 23, належить за правом спільної сумісної власності ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Свідоцтво видано згідно з розпорядженням (наказом) №24270 від 03 березня 1997 року.

Із довідки №3505 від 30 листопада 2016 року, виданої директором ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», слідує, що станом на 29 грудня 2012 року ОСОБА_5 згідно обліку технічної інвентаризації в м. Тернополі – власник ? частини квартири за адресою: майдан ПеремогиАДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності і зареєстрована за ним на підставі розпорядження органу приватизації №24270 від 03 березня 1997 року.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_6 В 1999 році вони розірвали шлюб.

Від шлюбу у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є двоє спільних дітей ОСОБА_3, 1990 року, народження, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які проживають з матір’ю ОСОБА_6

В 1999 році ОСОБА_6 звернулася в суд з метою стягнення аліментів із свого колишнього чоловіка ОСОБА_5, та згідно рішення суду останній зобов'язаний сплачувати 1/3 частину всіх доходів заробітку, щомісячно, починаючи з 22 вересня 1999 року і до повноліття дітей.

Дільничним інспектором Тернопільського РВ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_9 було розглянуто матеріали за фактом несплати аліментів ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6, за результатами чого 18 травня 2008 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Із даної постанови слідує, що згідно акту нарахування заборгованості по аліментах, заборгованість ОСОБА_5 складає 36 місяців, що в грошовому відношенні на 01 травня 2008 року сума боргу становить 10625,88 грн., але з поданими останнього квитанціями про оплату у відділ ДВС Тернопільського районного управління юстиції ОСОБА_5 в період з 01 травня 2005 року по 01 травня 2008 рік частково сплачував щомісяця по 72 грн., що за 36 місяців своєї заборгованості в загальному вийшло 1872 грн., а тому 01 травня 2008 року його сума заборгованості становить 8763,88 грн. В своєму поясненні ОСОБА_5 стверджує, що він ніде не працює, сума в 72 грн., яку він сплачує для утримання дітей достатня, оскільки їм залишилися належних йому ? частини площі квартири в м. Тернопіль вул. Майдан Перемоги 2/23, в якій його діти зараз проживають разом із ОСОБА_6, а також телевізор та холодильник. Враховуючи те, що ОСОБА_5 від сплати аліментів в користь ОСОБА_6 не ухиляється і частково сплачує щомісяця певну суму на користь своїх дітей, а тому в даному випадку відсутній склад злочину, передбачений КК України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого 17 серпня 2018 року, ? частина квартири, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, майдан ПеремогиАДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_5, знаходиться під обтяженням, тип обтяження – заборона на нерухоме майно, зареєстрована 20 травня 2008 року за 37222107 реєстратором Тернопільською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстави обтяження – постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, АМ №033333, 15 травня 2008 року, Відділом державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (стаття 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 359 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що при ухваленні рішення необхідно врахувати такі обставини: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Крім того, суд також приймає до уваги положення пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року за № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок » із відповідними змінами, де зазначено таке: «При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту статті 115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частин у будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що квартира, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, майдан ПеремогиАДРЕСА_2, належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Посилання позивача на ті обставини, що спірна квартира належить йому на праві спільної часткової власності в розмірі ? частини, не було підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім цього суд звертає увагу, що ? частина квартири, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, майдан ПеремогиАДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_5, знаходиться під обтяженням, оскільки постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження серія АМ №033333 від 15 травня 2008 року Відділом державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції накладено на неї арешт, а тому позивач позбавлений можливості розпоряджатися належною йому часткою у спільному майні.

Також суд зазначає, що позивач не подав доказів, які б свідчили, що дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом.

У судовому засіданні з’ясовано, що користується спільною квартирою та оплачує комунальні послуги відповідач ОСОБА_4, позивач ОСОБА_5 та відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не користають спільною квартирою.

За таких обставин, суд враховуючи вищенаведене та закріплені в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, з врахуванням інтересів обох сторін, те що квартира перебуває у спільній сумісній власності, а також не спроможність відповідачів виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, оскільки це буде для них надмірний тягар, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог позивача до відповідачів, які не здійснили порушення його прав та інтересів. а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 283, 284, 352-355 ЦПК України, статтями 319, 355, 356, 358, 359, 364 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягнення відповідної грошової компенсації.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Позивач: ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.

ОСОБА_4, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Повний текст рішення суду складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_10