Постанова № 76492701, 12.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Т.С. Канигіна

Суддя-доповідач: Бартош Н.С.

12 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/2355/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Канигіна Т.С.) від 16.07.2018 р. (повний текст ухвали складений 16.07.2018 р.) по справі № 1640/2355/18

за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3

до Автозаводської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_3 з позовом, в якому просила зобов'язати Автозаводську районну адміністрацію м. Кременчука Полтавської області (код ЄДРПОУ 40209479) зняти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Кременчука Полтавської області з реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 р. по справі № 1640/2355/18 відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено позивачу право на звернення до місцевого загального суду із відповідним позовом в порядку, встановленому цивільним судочинством.

Позивач не погодилася з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність судового рішення, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, як представник за довіреністю від 28.05.2018 р. в інтересах ОСОБА_3, звернулась до відповідача із заявою про зняття останньої з реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1. Проте відповідачем відмовлено у знятті з реєстрації ОСОБА_3 з тих підстав, що у ОСОБА_2, як представника за довіреністю ОСОБА_3, відсутній паспорт довірителя.

Не погодившись з відмовою відповідача у знятті з реєстрації місця проживання, позивач звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції дійшов до висновку, що спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України, оскільки спірні правовідносини пов'язані з питанням права користування та розпорядження ОСОБА_3 своїм майном, а саме: частиною квартири за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що як слідує зі змісту долучених до позовної заяви документів, а саме: довіреності від 28.05.2018 р., ОСОБА_3 є власником, зокрема, 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, остання склала на ім'я позивачки довіреність, у якій виявила свою волю і згоду на представлення ОСОБА_2 її інтересів, як власника нерухомого майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?й;…&?т; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?л;…&? ;». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно ч. 3 ст. 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер). Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства..

Таким чином, аналіз змісту ст. 19 ЦПК України та ст. 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2, як представник за довіреністю від 28.05.2018 р. в інтересах ОСОБА_3, звернулась до відповідача із заявою про зняття останньої з реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1. При цьому, зі змісту довіреності від 28.05.2018 р. вбачається, що ОСОБА_3 є власником, зокрема, 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, остання склала на ім'я позивачки довіреність, у якій виявила свою волю і згоду на представлення ОСОБА_2 її інтересів, як власника нерухомого майна.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

За змістом ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-ІV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі заяви особи, паспорту або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть.

Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) про визнання особи безвісно відсутньою; 5) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Спірні правовідносини стосуються саме права користування та розпорядження майном, а вимоги ж до відповідача є похідними від них.

Таким чином, в цьому випадку вбачається спір про право, який підлягає розгляду за правилами ЦПК України, а публічно-правовий спір відсутній.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 16.05.2018 р. (справа № 337/2535/2017) та від 20.06.2018 р. ( справа № 808/6982/15).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги, за відсутності публічно-правового спору, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі є правомірним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 р. по справі № 1640/2355/18 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 р. по справі № 1640/2355/18 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 р. по справі № 1640/2355/18 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Автозаводської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області, про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва

Повний текст постанови складений 17.09.2018 року.