Постанова № 76492519, 12.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/290/2018(м)

266/4942/17

Головуючий у 1 інстанції Д'яченко Д.О.

Суддя-доповідач Попова С.А.

Категорія 32

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі колегії:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційні скарги Приватного підприємства «Фладко»,

ОСОБА_2

на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2018 року, ухваленого у складі судді Д'яченко Д.О., повний текст рішення складено 19 лютого 2018 року,

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2

до Приватного підприємства «Фладко»,

Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ПЗУ Україна»,

третя особа - ОСОБА_3,

про відшкодування майнової та моральної шкоди в результаті дії джерела підвищеної небезпеки,ищені

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом до Приватного підприємства «Фладко», Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна» із залученням у якості третьої особи ОСОБА_3, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю його сина - ОСОБА_4 в дорожньо-транспортій пригоді, посилаючись на наступні обставини.

26.01.2015р. близько 16-50 год., в темний час доби, водій ОСОБА_3, перебуваючи у трудових відносинах ПП «Фладко» і керуючи на законних підставах технічно справним автомобілем МАЗ-555102220 з причепом, який належить роботодавцеві, рухаючись по вул. Інтернаціональній з боку вул. Гагаріна в напрямку проспекту Адмірала Луніна в Приморському районі м. Маріуполя, та проїжджаючи нерегульовану ділянку проїзної частини по вул. Інтернаціональна в районі будинку № 18, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 В наслідок наїзду і отриманих травм потерпілий ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля МАЗ-555102220 - ПП «Фладко» на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ СК «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути спричинену майнову шкоду з ПП «Фладко» у розмірі 400грн. - за послуги священика, з ПрАТ СК «ПЗУ Україна»: 3946грн. - витрати на поховання сина, 4748грн. - витрати на спорудження надгробного пам'ятника. Також просив відшкодувати спричинену йому моральну шкоду, спричинену смертю найріднішої людини, що полягає у глибокому потрясінні і повсякчас триваючому душевному болі, вимушеній зміні життєвого укладу, позбавленні його можливості отримувати підтримку і допомогу від сина. Немайнову шкоду оцінює в розмірі 150000грн. і просить її стягнути з розподіленням між відповідачами: з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» - 3654грн., з ПП «Фладко» - 146346грн. Крім того, просив компенсувати за рахунок відповідачів понесені витрати з оплати правової допомоги в розмірі 1600грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПП «Фладко» в рахунок відшкодування витрат на поховання суму у розмірі 400грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50000грн., в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 1600 грн.

Стягнуто з ПП «Фладко» на користь держави судовий збір у розмірі 1280 грн.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПП «Фладко», посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати, та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до підприємства.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди до ПрАТ «ПЗУ Україна» у розмірі 3654грн., до ПП «Фладко» у розмірі 146346грн.; про стягнення матеріальної шкоди до ПрАТ «ПЗУ Україна» у розмірі 3946грн. - витрат на поховання, 4748грн. - витрат на спорудження пам'ятника.

Позвачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача ПП «Фладко» (т. 1 а.с. 126-128).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_5, які підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти скарги підприємства, пояснення представників ПП «Фладко» - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які підтримали доводи апеляційної скарги підприємства та заперечували проти скарги позивача, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату, час і місце судового засідання представника ПрАТ «ПЗУ Україна» та залученого у якості третьої особи - ОСОБА_3 (т. 2 ас. 8-11, 17), обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПП «Фладко» - залишенню без задоволення, за таких підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 26.01.2015р. близько 16-50 год., в темний час доби, в Приморському районі міста Маріуполя сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3, перебуваючи у трудових відносинах ПП «Фладко» і керуючи автомобілем МАЗ-555102220, реєстраційний номер НОМЕР_3, з причепом, що належить належить роботодавцеві, рухаючись з боку вул. Гагаріна в напрямку проспекту Адмірала Луніна по вул. Інтернаціональній, та проїжджаючи нерегульовану ділянку проїзної частини в районі будинку № 18, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 Внаслідок наїзду і отриманих травм потерпілий ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (т. 1 а.с. 9, матеріали дослідженого в суді кримінального провадження № 12015050000000148 у відношенні ОСОБА_3., що в копіях долучені до цивільної справи).

Постановою ГУ МВС України в Донецькій області від 25.06.2015р. кримінальне провадження за ознаками злочину ч. 1 ст. 286 КК України за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_3, внаслідок якої був смертельно травмований пішохід ОСОБА_4, закрито за відсутністю складу злочину (а.с. 11, 12).

Позивач ОСОБА_2 є батьком загиблого ОСОБА_4 (а.с. 8).

Вантажний автомобіль МАЗ-555102220, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом ГКБ-3498, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ПП «Фладко» (т. 1 а.с. 16). Цивільно-правова відповідальність власника вказаного автомобіля застрахована ПрАТ СК «ПЗУ Україна» згідно із полісом № АІ/6903746 від 22.05.2014р. (т. 1 а.с. 21).

На момент ДТП 26.01.2015р. вантажним автомобілем МАЗ-555102220 керував водій ОСОБА_3, який перебував у трудових відносинах із власником цього транспортного засобу - ПП «Фладко»; здійснював вивезення вантажу (шроту) на підставі подорожнього листа № 0175 від 26.01.2015р. (т. 1 а.с. 18-20).

За квитанціями ПП ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, позивачем сплачено кошти на поховання сина (утримання тіла, влаштування могили і догляд, труна, катафалк, одяг) в сумі 3946грн., на послуги священника - 400грн., на встановлення надгробного пам'ятника 4748грн. (т. 1 а.с. 22, 23).

Задовольняючи позов частково, суд керувався положеннями ч. 5 ст. 1187 ЦК України, врахував спричинення смертельного наїзду на пішохода вантажним автомобілем, що є джерелом підвищеної небезпеки, власник якого має відшкодувати спричинену позивачеві шкоду незалежно від вини водія, оскільки обставин непереборної сили або умислу потерпілого, що могли усувати таку відповідальність, не доведено. Суд відшкодував позивачеві за рахунок власника джерела підвищеної небезпеки - ПП «Фладко» витрати на послуги священника в розмрі 400грн., як такі, що охоплюються Законом України «Про поховання та похоронну справу». Частково, у розмірі 50000грн., відшкодовуючи моральну шкоду, суд взяв до уваги обстановку події, врахував обгрунтування тяжких душевних страждань позивача від смерті наближчої людини, змушену від цього зміну його звичного укладу життя, застосував принципи розумності, виваженості і справедливості. Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про стягнення майнової і моральної шкоди з відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна», суд виходив з того, що позивач в позасудовому порядку не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, тому права ОСОБА_2 в цій частині не порушені.

З такими висновками суду в повному обсязі погодитись не можна, зважаючи на нижчевикладене.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. п. 4, 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013р., обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Згідно ст. 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Згідно ст. 2 даного Закону поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

За ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

За роз'ясненнями в п.п. 3, 9 постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п. 8 вищевказаної постанови № 4 роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 23.1 ст. 23, п. 27.1 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» віж 01.07.2004р. N 1961-IV з подальшими змінами (в редакції на 26.01.2015р.) шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов'язана із смертю потерпілого. Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого вналсідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно із п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника. Згальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку що між діями ОСОБА_3 та наслідками в результаті дорожньо-транспортної пригоди у вигляді смерті ОСОБА_4 є прямий причинний зв'язок, однак відсутність у діях водія складу злочину не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Колегія суддів схвалює такі висновки, бо вони грнутуються на вищеокресленому унормуванні та грунтуються на матеріалах кримінального провадження та даної цивільної справи.

Хоча причину дорожньо-транспортної пригоди органом досудового слідства не встановлено, суд в достатньому обсязі з'ясував обстановку події, що трапилась в темну пору доби, швидкість руху вантажного автомобіля з груженим причепом 16-19км/г, взяв до уваги пояснення водія ОСОБА_3 в ході розслідування кримінальної справи, який зазначав, що проїхавши світлофор на відстані 10 м., бачив пішохода, який рухався за парапетом по тротуару у зістрічному напряму, потім здійснив маневр зміни напряму руху наліво, намагаючись об'їжджати люки, при цьому бачив пішохода, з ним розминувся і втратив його з поля зору.

Як з'ясовано з обстанови події, відсутні сліди волочіння тіла; автомобілем подолано понад 26 метрів після світлофора, де передбачений пішохідний перехід, до моменту потрапляння потерпілого між автомобілем і причепом (т. 1 а.с. 131, 184-187). Тож, пішохід ОСОБА_4 до моменту зіткнення перетинав дорогу поза межами пішохідного переходу. В діях пішохіда вбачаються ознаки порушення пішоходом п.п. 4.7, 4.14 п.п. «г» ПДР, що предписуються пішоходу рухатись по пішохідним переходам.

Проте, положення ч. 5 ст. 1187 ЦК України, які знайшли свій розвиток в п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4, вказують на два моменти, що можуть виключити відповідальність: непереборну силу або умисел потерпілого.

Але ж в ході судового розгляду не здобуто доказів існування під час ДТП непереборної сили для водія, який пересуваючись в темну пору доби в межах міста повинен бути обачливим, або наявності умислу потерпілого. Таких доказів не здобуто і в суді апеляційної інстанції - проведена судова-автотехнічна експертиза не вказує на наявність для водія подій, яких би він технічно не міг відвернути або уникнути. Тому твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що водій технічно не міг об'єктивно передбачити або запобігти наїзду на пішохіда, не доведене.

Самі по собі обставини вчинення наїзду пішохода в темний час доби, перебування потерпілого у стані сп'яніння, на чому зосереджує увагу відповідач ПП «Фладко», хоча і містять ознаки грубої необережності, але не доводять умислу потерпілого або надзвичайних або невідворотних за даних умов для водія подій, що виключало б цивільно-правову відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки.

Акцент в апеляційній скарзі відповідача ПП «Фладко», як на підставу для звільнення від відповідальності підприємства, відсутність обвинувального вироку не має передрішуючого значення і є юридично неспроможним з огляду на закріплену законодавцем відповідальність власника джерела незалежно від його вини. Отже, та обставина, що відносно водія ОСОБА_3 закрито справу за кримінальним обвинуваченням за ч. 2 ст. 286 КК за відсутністю в його діях складу злочину, на що звертає увагу ПП «Фладко», не звільняє відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки.

Відтак, висновки суду, що саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у заподіянні - відповідає вимогам закону і встановленим обставинам справи.

Розв'язуючи позовні вимоги, пред'явлені позивачем до страховика - ПрАТ СК «ПЗУ Україна», суд відмовив у стягненні витрат на поховання сина позивача в розмірі 3946грн. і витрат на спорудження пам'ятника в розмірі 4748грн. з тих мотивів, що ОСОБА_2 в позасудовому порядку не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а страховик у такій виплаті не відмовляв.

В апеляційній скарзі ПП «Фладко» наголошено на безпідставному стягненні майнової і моральної шкоди лише з підприємства, з яким перебував у трудових відносинах водій ОСОБА_3, оскільки цивільно-правова відповідальність цього підприємства застрахована страхувальником - ПрАТ СК «ПЗУ Україна», і спричинену шкоду повинен відшкодовувати саме цей співвідповідач.

Колегія суддів вважає наведені доводи частково обгрунтованими, виходячи з наступного.

За загальним правилом в п. 35.1 ст. 35 Закону N 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Як не оспорюється сторонами, впродовж передбаченого Законом N 1961-IV строку страхова компанія ПрАТ СК «ПЗУ Україна» була повідомлена про настання дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого транспортного засобу. Дорожньо-транспортна пригода, що трапилася 26.01.2015р., є страховим випадком.

На підставі ст. ст. 5, 22, 23, 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»та ч. 1 ст. 1201 ЦК України страхова компанія є належним відповідачем і має нести обов'язки згідно з укладеним з ПП «Фладко» договором обов'язкового страхування.

Враховуючи, що ПП «Фладко» застрахувало свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами, то за спричинену забезпеченим транспортним засобом шкоду повинна відповідати в першу чергу страхова компанія, на чому наголошує Верховний Суд в своїх рішеннях.

Так, у справі № 755/18006/15-ц (постанова від 04.07.2018р.) Велика Палата Верховного Суду, розмежувавши інститути регресу та суброгації, зазначила, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

У справі № 264/6326/15-ц (постанова від 25.07.2018р.) Верховний Суд відхилив, як безпідставні, доводи касаційної скарги про те, що позивачка до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не зверталася, оскільки спростовуються саме даною позовною заявою, отримавши яку страховик у добровільному порядку мав можливість відшкодувати їй спірне страхове відшкодування.

Як з'ясовано, ОСОБА_2, позиваючись до суду із вимогами, пред'явленими до страховика, не відмовився від права, наданого йому на підставі договору між страховиком і страхувальником - ПП «Фладко». Однак, незважаючи на наявні відомості про розглядуваний спір і висунуті у позові ОСОБА_2 вимоги про майнове відшкодуваня, до сьогодення в позасудовому порядку страховиком не прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у такій виплаті.

Та обставина, що позивач не звернувся із заявою про страхове відшкодування до страховика, на фоні нездійснення йому регламентної виплати, не позбавляє конституційного права, втіленого в ст. 55 Основного Закону України, звернутись до суду за захистом невизнаних (в даному випадку) прав позивача, як погоджується колегія суддів із апеляційною скаргою позивача в даній частині.

А відтак, колегія суддів не погоджується із висновком суду про не порушення прав позивача страховою компанією, що витікає з відсутності звернення позивача в досудовому порядку до страхової компанії.

Враховуючи викладене, законні вимоги позивача про виплату у якості страхового відшкодування витрат на поховання і витрат на спорудження надгробного пам'ятника, що ґрунтуються на положеннях ст. 979 ЦК України, ст. 22, 23, 27 Закону N 1961-IV, укладаються в межі ліміту відповідальності, встановленого полісом № АІ/6903746 від 22.05.2014р. (т. 1 а.с. 21), не перевищують встановлений Законом мінімальний розмір (п. 27.4 ст. 27), при доведенні настання страхового випадку 26.01.2015р. за участю застрахованого транспортного засобу, з урахуванням підтвердження первісними платіжним документами (т. 1 а.с. 22-23), підлягають задоволенню.

Тож, страховик ПрАТ СК «ПЗУ Україна» є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим ОСОБА_2, якому він має виплатити страхове відшкодування в розмірі витрат на поховання - 3946грн., витрат на спорудження пам'ятника - 4748грн., замість особи, що завдавала шкоди.

Підстав для зменшення цього розміру не вбачається, з огляду на те, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на поховання (ч. 3 ст. 1193 ЦК).

Рішення суду в оскаржуваній частині, як ухвалене внаслідок порушення норм матеріального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення цієї частини позовних вимог, що продубльовані і в апеляційній скарзі.

Заявляючи позов, ОСОБА_2, пенсіонер за віком (а.с. 28), послався на те, що проживав разом із дружиною і сином - ОСОБА_4 Від смерті сина, самої найріднішої людини, він переніс шок, глибоке потрясіння і досі відчуває сильний душевний біль, спустошення. Внаслідок загибелі сина він, як людина похилого віку, був позбавлений щоденної допомоги з боку сина. Душевного болю додають подальша бездіяльність відповідача і водія, що не вибачились, не принесли співчуття, не відшкодували в будь-який спосіб нанесену шкоду.

Ухвалюючи судове рішення, суд врахував наведене вмотивування немайнової шкоди в повному наведеному обсязі, вказуючи, зокрема, що внаслідок смерті сина, найближчої людини, позивач зазнав тяжких душевних страждань, переживань, переніс нервовий зрив.

В апеляційній скарзі позивач, кажучи про недостатнє врахування його мотивів, зазначає аналогічні доводи змісту позовної заяви, зокрема про те, що: він є пенсіонером (73 роки), з кожним днем його стан здоров'я погіршується, все більше він потребує турботи та піклування з боку сина, яку він не зможе отримати через його смерть; суд не врахував душевні страждання позивача; ані водій, ані представники ПП «Фладко» не приймали жодних заходів щодо надання допомоги в лікуванні сина відразу після травмування, не надали допомоги на похороні, не висловили співчуття, нічого не відшкодували в рахунок спричиненої моральної та майнової шкоди.

Позивач у змісті апеляційної скарги вказує, що не встановлено жодних порушень пішоходом ОСОБА_4 Правил дорожнього руху, які б знаходились у причинному зв'язку з подією.

Втім, суд врахував, що потерпілий на момент ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння, що у взаємопоєднанні із порушеннями пішоходом ПДР дає ознаки наявності грубої необережності, яка сприяла виникненню аварійної ситуації, що враховано судом в контексті ст. ч. 2 ст. 1193 ЦК України, і стало підставою для визначення присудженого розміру відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд впевнився, що судом в достатньому обсязі встановлені обставини справи, зокрема і обстановка події дорожньо-транспортної пригоди, в якій загинув син позивача, на підставі яких визначено обсяг відповідальності заподіювача шкоди в особі роботодавця. Суд виходив з принципів розумності, виваженості і справедливості, вважав завищений заявлений розмір немайнового відшкодування 150тис.грн. Із урахуванням наведеного суд визначив загальний обсяг спричиненої немайнової шкоди в 50тис.грн., стягнувши з безпосереднього власника джерела підвищеної небезпеки - підприємства.

Нових обставин, що впливали б на розмір немайнового відшкодування та які б не були враховані судом, стороною позивача в суді апеляційної інстанції не наведено.

Розглядаючи доводи скарги відповідача щодо обгрунтованості покладення на нього оскарженим рішенням обов'язку з відшкодування моральної шкоди позивачеві, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

При цьому потерпілому належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

Аналогічний правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16, від якого колегія суддів не вважає за необхідне відступити.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами 1, 4 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.01.2016 у справі N 6-2808цс15, від 14.09.2016 у справі N 6-725цс16 та Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 344/10730/15-ц про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

В контексті даної справи ОСОБА_2 - не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Враховуючи обгрунтоване встановлення відповідальної особи, наявність підстав для відшкодування неманової шкоди на користь батька загиблого, правильне розв'язання цих вимог, з огляду на вказані правові висновки Верховного Суду України, колегія суддів не віднаходить підстав для ретроспективної дії перекладення обов'язку з відшкодування 3654грн., як ліміту страхового відшкодування (регламентної виплати) немайнової шкоди згідно п. 27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (в редакції на час настання страхового випадку), на страхову компанію ПрАТ СК «ПЗУ Україна».

У зв'язку з чим рішення суду, яким забезпечено реалізацію абсолютного права позивача на відшкодування цієї шкоди безпосередньо особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і що несе відповідальність за шкоду перед потерпілим (ПП «Фладко»), в даній частині підлягає залишенню без змін.

З аналогічних мотивів підлягає залишенню без змін і рішення суду в частині стягнення з власника джерела підвищеної небезпеки матеріальних витрат на послуги священника в розмірі 400грн., які укладаються в поняття, унормоване ст. 1, 2 Закону України «Про поховання та похорону справу», ст. 1201 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення факту спричинення батькові глибинних душевних страждань від смерті загиблого в ДТП його сина є вкрай непереконливими і такими, що суперечать загальноприйнятим нормам моралі в суспільстві.

У спростування правильності рішення в частині розв'язання немайнового спору ПП «Фладко» посилається на соціальний статус потерпілого, як безробітної особи, що на думку відповідача нівелює довод позивача про те, що той розраховував на матеріальну підтримку з боку свого сина і позбавився такої внаслідок смерті ОСОБА_4 Втім, відсутність офіційної роботи потерпілого не усуває можливості надавати допомогу батькам іншими способами.

Рішення суду першої інстанції в частині визначення обсягу присудженого немайнового відшкодування, покладеного на власника джерела підвищеної небезпеки, підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів схвалює мотивацію правової обґрунтованості (ст.ст. 133, 137 ЦПК України) вимог позивача про відшкодування йому понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1600 грн., підтверджених первісними платіжними документами і актами виконаних робіт, до чого він змусив був вдатись, відшукуючи судового захисту своїх прав.

Зважаючи на наслідки апеляційного перегляду справи, яким задіяно майнову відповідальність страхової компанії, витрати на правничу допомогу мають бути розподілені між співвідповідачами пропорційно до обсягу стягнутого з них відшкодування. В порядку компенсації понесених витрат з правничої допомоги підлягає стягненню на користь позивача: з ПП «Фладко» - 1364,80грн. (стягнуто з цього відповідача 50400грн. або 85,3% від загальної стягнутої суми 59094грн.=100%; витрати на правничу допомогу обчислені як 1600грн.:100%х85,3%); з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» - 235,20грн. (стягнуто з цього відповідача 3946+4748=8694грн. або 14,7% від загальної стягнутої суми; витрати на правничу допомогу обчислені як 1600грн.:100%х14,7%).

При цьому доводи ПП «Фладко» про безпідставність звернення позивача за платною правової допомогою з тих мотивів, що існує інститут безоплатної правової допомоги, та також заперечення проти пред'явлення вимог на компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу 1600грн., апеляційний суд відхиляє як такі, що суперечать задекларованим Конституцією України, ЦПК України правам сторони на юридичну допомогу в якості гарантії ефективної реалізації процесуальних прав.

У зв'язку із схваленням рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача ПП «Фладко» майнової і моральної шкоди, воно в частині стягнення судового збору в дохід держави в розмірі 1280грн. за подачу позовної заяви позивачем, якого звільнено від сплати судового збору за даною категорією справ, підлягає залишенню без змін.

У зв'язку зі стягненням з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на користь позивача страхового відшкодування загалом 8694грн. з цього відповідача підлягає стягненню в дохід держави мінімальна ставка судового збору за вимогами позивача майнового характеру - в розмірі 640грн., а також за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача, що виявилася частково обгрнутованою, - 960грн. (640грн.х150%).

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок порушення норм матеріального права в частині розв'язання вимог, пред'явлених до страховика, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в наведеній частині з ухваленням нового рішення згідно із вищенаведеного мотивування в даній частині з відповідним перерозподілом понесених позивачем витрат на правову допомогу і судового збору. В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фладко» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування майнової шкоди в результаті дії джерела підвищеної небезпеки - скасувати і ухвалити у даній частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат на поховання 3946 (три тисячі дев'ятсот сорок шість) гривен, витрат на спорудження надгробного пам'ятника 4748 (чотири тисячі сімсот сорок вісім) гривень.

Це ж рішення в частині стягнення з Приватного підприємства «Фладко» на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу змінити.

Стягнути Приватного підприємства «Фладко» на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації витрат на професійну правничу допомогу 1364 (одна тисяча триста шістдесят чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації витрат на професійну правничу допомогу 235 (двісті тридцять п'ять) гривень 20 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ПЗУ Україна» в дохід держави судовий збір за подачу позовної заяви позивачем в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ПЗУ Україна» в дохід держави судовий збір за подачу позивачем апеляційної скарги 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий С.А.Попова

Судді С.А.Зайцева

Т.Б.Ткаченко