Ухвала суду № 76492344, 13.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/2851/17

Номер провадження 11-кп/775/795/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 року м. Бахмут

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Акуленка В.В.,

суддів Стародуба О.Г., Шигірта Ф.С.,

при секретарі Рябцевій Ю.С.,

за участю прокурора Павлової А.Ю.,

потерпілої ОСОБА_1,

захисника Горелика Є.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 травня 2018 року відносно нього,

В СТ А Н О В И Л А:

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 травня 2018 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в смт. Миколаївка Слов'янського району, Донецької області, громадянина України, українця, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, раніше не судимого, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до двох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік та звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком один рік. Стягнуто з нього 3954,80 грн. судових витрат, 800 грн. судового збору та на користь потерпілої 80000 грн. моральної шкоди.

Цим же вироком стягнуто зі співвідповідача ПрАТ «СК «УНІКА» на користь потерпілої шкоду, пов'язану зі стійкою втратою працездатності у розмірі 35000 грн. та моральну шкоду у розмірі 34812,84 грн. Вирішено долю речових доказів.

Згідно вироку, 07 липня 2017 року, приблизно о 18:30, ОСОБА_3, рухаючись на автомобілі «ВАЗ 219060» реєстраційний номер «НОМЕР_1», по прямій асфальтованій проїжджій частині автодороги напрямком з вул. Оборони м. Лиман Донецької області в напрямку бази відпочинку «Малібу» в районі «Голубих Озер» у мікрорайоні Заводський м. Лиман Донецької області, діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно, розраховуючи на запобігання ДТП, в порушення п. 16.12 ПДР України, не обрав для даної ділянки дороги безпечну швидкість та прийоми управління зазначеним транспортним засобом, щоб при впливі на органи керування автомобілю, мати змогу постійно контролювати стійке положення, напрямок і траєкторію руху в межах обраної смуги руху, в районі повороту до бази відпочинку «Рив'єра», перед виїздом на нерегульоване перехрестя автодоріг, не надав переваги у русі проїзду перехрестя мотоскутеру «Viper-ZS50» без реєстраційного номеру під керуванням ОСОБА_4, який рухався по рівнозначній автодорозі справа, та виконував маневр повороту ліворуч до автодороги, якою рухався ОСОБА_3, внаслідок чого сталось зіткнення, в результаті якого, пасажирці мотоскутеру «Viper-ZS50», ОСОБА_1 були спричиненні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що потребують для свого лікування строк більше 21 доби. Порушення ОСОБА_3 п. 16.12 ПДР України перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням ДТП та отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

На вказане рішення обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та призначити йому покарання у виді штрафу. Вказує, що в його діях відсутня злочинна самовпевненість та легковажність, швидкість руху була безпечною. На перехресті обмежена видимість через рослинність на узбіччі. Він не бачив мопед та не міг його бачити. Висновок автотехнічної експертизи був зроблений без врахування зазначених обставин, тому є необґрунтованим. ОСОБА_4 керував мопедом без права керування, тому саме він винуватий у ДТП та має відшкодовувати шкоду ОСОБА_1. Призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та є занадто суворим.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України при викладених у вироку обставинах підтверджені наявністю зібраних у встановленому законом порядку доказами, перевіреними у суді та наведеними у вироку.

Сам факт зіткнення та порушення обвинуваченим вимог п. 16.12 ПДР України ніким не оскаржується та підтверджується протоколом огляду місяця пригоди, висновками експертиз та поясненнями учасників ДТП, зокрема і самим ОСОБА_3

Згідно висновку експертизи, з технічної точки зору при дорожній обстановці, що сталась обвинувачений мав керуватись вимогами п. 16.12 ПДР і при їх виконанні мав би технічну можливість запобігти ДТП. Одночасно водій мотоскутера ОСОБА_4 цього зробити не міг.

Тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості виявлені у ОСОБА_1 отримані нею під час ДТП, що зафіксовано та констатовано у висновку судово-медичної експертизи.

Висновки експертиз зроблені уповноваженими особами, які мають відповідний рівень знань та кваліфікації.

Згідно фототаблиць до протоколу огляду місця пригоди та пояснень самого обвинуваченого він бачив перехрестя, проте перед виїздом на нього, через обмежену видимість, не побачив мотоскутер.

Так, ОСОБА_3 знав, що виїжджав на перехрестя, а отже не був позбавлений можливості оцінити дорожню обстановку, зокрема і обмежену видимість, після чого вибрати безпечну швидкість руху, яка б дала йому змогу завчасно зреагувати та виконати вимоги п. 16.12 ПДР України, а отже він безумовно міг запобігти ДТП.

Тобто, в будь якому випадку, саме легковажність та самовпевненість ОСОБА_3 стала причиною порушення ним п. 16.12 ПДР України, а тому проведення додаткової автотехнічної експертизи в даному випадку є недоцільним.

Що стосується вини водія мопеду ОСОБА_4, то відсутність на його транспортному засобі номерного знаку та реєстрації у відповідних державних установах, жодним чином не спростовує наведених висновків, не виправдовує обвинуваченого та не зобов'язує ОСОБА_4 відшкодовувати потерпілій завдану шкоду.

Крім того, кримінальне провадження розглядається в межах пред'явленого обвинувачення, а тому вирішується питання про наявність саме в діях ОСОБА_3 складу інкримінованого злочину та встановлюються докази на підтвердження або спростування його винуватості.

Натомість, той факт, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 не є предметом розгляду апеляційного суду, то і підстави для визначення імовірної наявності в його діях вини, у колегії суддів відсутні, тому відповідні доводи апелянта в цій частині також не є слушними.

Призначене ОСОБА_3 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується вимог апелянта про призначення йому основного покарання у виді штрафу, то вони суперечать вимогам ст. 421 КПК України.

Так, оскаржуваним вироком, ОСОБА_3 дійсно засуджений до позбавлення волі, проте застосування до нього вимог ст. 75 КК України, звільняє його від цього покарання, а тому скасування цього звільнення і призначення іншого виду покарання, що належить відбувати реально, фактично погіршить його становище.

Враховуючи, що саме необережність ОСОБА_3 та його легковажність, як водія, призвели до завдання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, то і застосоване додаткове покарання у виді позбавлення права керування є цілком обґрунтованим.

Також слід зазначити, що визнаючи ОСОБА_3 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину суд правильно, у відповідності з вимогами ст. ст. 128, 129, 374 КПК України вирішив питання щодо цивільного позову та майнових стягнень. Зокрема, розмір відшкодування моральної шкоди відповідає фізичним та душевним стражданням потерпілої, а витрати на її лікування понесені лікувальним закладом підтверджені письмовими доказами.

Таким чином, вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим. Підстави для його зміни або скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 травня 2018 року відносно ОСОБА_3 без змін.

Ухвала набуває законної чинності з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді