Постанова № 76492301, 11.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/5552/18 Номер провадження 22-ц/775/1283/2018

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Костюков Д.Г.

Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів: Дундар І.О., Соломахи Л.І.

за участі секретаря судового засідання Кіпрік Х.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмут цивільну справу № 234/5552/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 червня 2018 року (суддя Костюков Д.Г.), ухваленого о 17 год. 21 хв. в приміщенні суду в м.Краматорськ Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду позов до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 02 вересня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Костянтинівського індустріального технікуму Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» на посаду юриста. 27 березня 2017 року його звільнено, але на день звільнення технікум не виплатив йому заробітну плату. Враховуючи 3 дні затримки розрахунку та його середньоденну заробітну плату технікум повинен сплатити йому 803 грн 19 коп.

14 серпня 2017 року він знов був прийнятий на роботу на посаду юриста Костянтинівського індустріального технікуму Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» на 0,5 ставки з робочими днями згідно графіка: понеділок, середа, п`ятниця. 25 січня 2018 року його звільнено з роботи, але технікум розрахувався з ним по зарплаті лише через 11 днів, у зв'язку з чим йому належить до сплати 1802 грн 46 коп.

Крім того, технікум не сплатив йому компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, оскільки сплатив за 10 днів, а повинен був за 11 днів, недоплачена компенсація за один день складає 65 грн 93 коп. Також, йому при звільнені не була сплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день за 2 дні, сума недоплаченої компенсації складає 131 грн. 86 коп.

В результаті вищезазначених протиправних дій позивачу була завдана моральна шкода, яку позивач обґрунтовує душевними стражданнями, та тим, що він не зміг користуватися усіма благами і пільгами, які б дали йому грошові кошти. Також зазначає, що є інвалідом другої групи і потребує постійного лікування

Просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 27 березня 2017 року по 30 березня 2017 року в сумі 803 грн 19 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25 січня 2018 року по 09 лютого 2018 року в сумі 1802 грн 46 коп.; грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 197 грн. 79 коп.; середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, починаючи з 25 січня 2017 року і до винесення судом рішення; моральну шкоду у розмірі 3000 грн (а.с. 1-3).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 25 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1015 грн 16 коп., а також моральну шкоду у сумі 100 грн.

Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» судовий збір в розмірі 220 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В липні 2018 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 березня 2017 року по 30 березня 2017 року, повинен був взяти середню заробітну плату за лютий та березень 2017 року, оскільки звільнення відбулося в березні 2017 року; суд також помилково при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 січня 2018 року по 09 лютого 2018 року врахував дані по заробітній платі за грудень 2017 року та січень 2018 року. При цьому, судом не взято до уваги, що за вказаний період він працював на 0,5 ставки та відпрацював лише 22 робочих дня; при вирішенні питання щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки суд не звернув увагу на той факт, що ним (позивачем) тривалість відпустки розрахована з урахуванням ст. 5 Закону України «Про відпустки» та з урахуванням математичних правил закруглення, тому відповідач повинен був виплатити грошову компенсацію за 11 днів; відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд не врахував, що за аналогічних обставин за погодженим між сторонами графіком він працював з 02 вересня 2013 року по 27 березня 2017 року і роботодавець при звільненні виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у кількості 4 днів згідно умов колективного договору; суд також не звернув увагу, що згідно посадової інструкції юрист є працівником з ненормованим робочим днем та умовами колективного договору не передбачено, що працівник з ненормованим робочим днем повинен надавати адміністрації технікуму докази своєї роботи.

В серпні 2018 року Державним вищим навчальним закладом «Донецькій національний технічний університет» подано відзив на апеляційну скаргу, обґрунтовуючи який відповідач зазначає, що судом першої інстанції під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені було враховано вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року та взято для розрахунку останні два календарних місяця роботи, що передували датам звільнення (27 березня 2017 року та 25 січня 2018 року); чинне законодавство не передбачає методів математичного закруглення при розрахунку днів щорічної відпустки, тому вимога про компенсацію одного дня невикористаної щорічної основної відпустки є безпідставною; щодо вимоги про компенсацію 2 днів додаткової відпустки зазначає, що позивач працював за узгодженим між сторонами графіком, доказів того, що він виконував будь-які роботи поза межами робочого часу, позивачем не надано.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017, Апеляційний суд Донецької області ліквідовано.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представники відповідача Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» Леонова С.М. та Бобровицький О.Г., які приймали участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, заперечували проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просили залишити без змін (а.с. 110).

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Костянтинівським індустріальним технікумом Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет», працював на посаді юриста з 02 вересня 2013 року по 27 березня 2017 року та з 14 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року (а.с. 3-8).

Остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 30 березня 2017 року (3 дні затримки) та 07 лютого 2018 року (11 днів затримки).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в порушення ст. 116 КЗпП України в день звільнення позивача, не виплачено всіх сум, що належали йому від підприємства, тому, пославшись на статті 116,117 КЗпП України, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1015 грн 16 коп.

Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив право позивача на отримання своєчасного повного розрахунку, чим спричинив йому моральну шкоду. Врахувавши розмір невиплаченої при розрахунку грошової суми та строку затримки розрахунку, а також принцип справедливості та розумності, суд визначив до відшкодування моральну шкоду у розмірі 100 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що з 14 серпня 2017 рку по 25 січня 2018 року позивач працював на 0,5 ставки за погодженим між сторонами графіком, доказів виконання в цей період будь-яких робот поза межами його (позивача) робочого часу та встановленого щодо нього графіку роботи, позивачем не надано .

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Пунктом 1 частини 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» установлено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина 1 ст. 75 КЗпП України).

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України (частина 2 ст. 76 КЗпП України).

Пунктом 2 частини 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (частина 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки»).

Пунктом 3.12 Розділу ІІІ «Відпустки» Колективного договору Костянтинівського індустріального технікуму державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет», прийнятого на зборах робітників 24 березня 2016 року», передбачено, що адміністрація зобов`язується у відповідності до ст. 8 Закону України «Про відпустки», ст. 76 КЗпП України, п. 5.3.10 Галузевої Угоди надавати працівникам із ненормованим робочим днем додаткову оплачувану відпустку тривалістю до 7 календарних днів (Додаток 3) (а.с. 52-64).

Додатком 3 до колективного договору визначено перелік професій і посад працівників з ненормованим робочим днем, яким встановлюється додаткова оплачувана відпустка, серед найменування професій і посад зазначено «юрист», кількість календарних днів «4» (а.с. 64 звор. бік).

З огляду на вищевикладені норми діючого законодавства та обставини справи, відповідач повинен був сплатити позивачу при звільненні грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки (основної і додаткової).

Статтею 5 Закону України «Про відпустки» визначено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону), не враховуються, що передбачено частиною 2 ст. 5 Закону України «Про відпустки».

Апеляційний суд розраховуючи кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію позивачу, бере до уваги лист Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2013 року № 321/13/84-13 «Щодо виплати компенсації за невикористану відпустку» та виходить з наступного.

Кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію позивачу мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часові.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.

Враховуючи те, що відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Як вбачається з матеріалів справи, робочий рік, за який надається позивачу ОСОБА_1 щорічна основна та додаткова відпустки тривалістю 24 та 4 календарні дні, починається з 14 серпня 2017 року і закінчується датою звільнення з роботи 25 січня 2018 року. У вказаному періоді 165 календарних днів.

Дата звільнення позивача припала на 2018 рік в якому кількість календарних днів становить 365.

Статтею 73 КЗпП України, встановлено такі святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 травня - День праці; 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги); 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України; 14 жовтня - День захисника України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця.

Тобто, у 2018 році 11 святкових та неробочих днів.

З огляду на викладене, апеляційний суду розраховує тривалість днів щорічної основної відпустки пропорційно відпрацьованому часу таким чином: 24/(365-11)=0,0678, де 24 - це щорічна основна відпустка; 365 - кількість календарних днів у році на який припала дата звільнення; 11 - кількість святкових та неробочих днів у році на який припала дата звільнення; 0,0678 - кількість днів щорічної основної відпустки, які припадають на один календарний день.

0,0678х(165-5)= 10,8, де 165 - кількість календарних днів у робочому періоді з 14 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року; 5 - кількість святкових і неробочих днів у робочому періоді з 14 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року.

Отже, на момент звільнення ОСОБА_1 мав право на 11 (з урахуванням математичних правил округлення) календарних дні щорічної основної відпустки.

З наказу Костянтинівського індустріального технікуму державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» від 25 січня 2018 року № 10-к «Про звільнення» вбачається, що ОСОБА_1 звільнено 25 січня 2018 року за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. Бухгалтерії технікуму провести відповідний розрахунок за невикористану відпустку у кількості 10 календарних днів (а.с. 8).

Враховуючи викладене, відповідачем не компенсовано позивачу при звільненні 1 день щорічної основної відпустки.

Тривалість днів щорічної додаткової відпустки пропорційно відпрацьованому часу складає 2 дня (з урахуванням математичних правил округлення) та розрахована наступним чином: 4/(365-11)=0,0113, де 4 - це щорічна додаткова відпустка; 365 - кількість календарних днів у році на який припала дата звільнення; 11 - кількість святкових та неробочих днів у році на який припала дата звільнення; 0,0113 - кількість днів щорічної додаткової відпустки, які припадають на один календарний день.

0,0113х(165-5)=1,8, де 165 - кількість календарних днів у робочому періоді з 14 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року; 5 - кількість святкових і неробочих днів у робочому періоді з 14 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року.

З довідки про доходи, наданої Костянтинівським індустріальним технікумом Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» вбачається, що позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 10 (десять) днів щорічної відпустки у сумі 659,37 грн (а.с. 13). Тобто, компенсація за один день невикористаної щорічної відпустки складає 65,94 грн, що не заперечувалося представниками відповідача під час розгляду справи.

Таким чином, оскільки відповідач при звільненні позивача не в повному обсязі виконав вимоги ст. 116 КЗпП України щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд першої дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, у зв`язку з чим колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористаний один день щорічної основної відпустки та два дні щорічної додаткової відпустки у розмірі 197 грн 82 коп. (65,94х3).

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Костянтинівського індустріального технікуму Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» від 13 березня 2017 року № 31-к, ОСОБА_1 звільнено 27 березня 2017 року за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 6).

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28 березня по 30 березня 2017 року позивач зазначив, що його було звільнено 27 березня 2017 року, фактично розрахунок проведено 30 березня 2017 року, тобто середній заробіток розраховується виходячи з трьох днів затримки.

Апеляційний суд вважає безпідставними аргументи позивача про включення в кількість днів затримки розрахунку 29 та 30 березня 2017 року з огляду на наступне.

Так, фінансування підприємства відповідача здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає, зокрема, розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями.

Пунктом 2.2 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №309 від 2 березня 2012 року (далі - Порядок), розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов'язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1 (далі - Реєстр) на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання.

Пунктом 2.3 Порядку визначено, що підтвердні документи, надані розпорядником бюджетних коштів, опрацьовуються органом Казначейства за захищеними видатками, які не потребують проведення процедур закупівель, - протягом 1 операційного дня.

Апеляційним судом встановлено, що платіжне доручення № 137 про зарахування заробітної плати (в т.ч. позивача) за другу половину березня 2017 року подано відповідачем до Управління Державної казначейської служби України у м. Константинівці Донецької області 29 березня 2017 року (а.с. 79).

Перерахування заробітної плати позивачу відбулось 30 березня 2017 року, що підтверджується платіжним дорученням № 137 від 29 березня 2017 року, з відміткою Банку про проведення оплати банком 30 березня 2017 року, а також довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 02 березня 2018 року (а.с. 10, 81).

Тобто, виконання бюджетних зобов`язань Костянтинівським індустріальним технікумом Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» перед позивачем, з урахуванням встановленого законодавством терміну для опрацювання платіжних документів органом Державної казначейської служби України, здійснено 29 березня 2018 року, тому час затримки розрахунку при звільненні з вини відповідача складає 1 день (28 березня 2017 року).

Проте, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 23 квітня 2018 року звернувся до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення за період з 27 березня 2017 року по 30 березня 2017 року.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум, а саме з 31 березня 2017 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначив, що не вбачає підстав для застосування до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27 березня по 30 березня 2017 року строку звернення до суду, оскільки має право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження строку (а.с. 83-84).

Клопотання про поновлення вказаного строку в матеріалах справи відсутнє.

В судовому засідання апеляційного суду позивач наполягав на тому, що не пропустив строк звернення до суду з цією вимогою та будь-яких поважних причин, що перешкоджали йому звернутися до суду в строк до 01 липня 2017 року не навів.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27 березня по 30 березня 2017 року подано позивачем 23 квітня 2018 року, тобто поза межами тримісячного строку звернення до суду з цими вимогами. Підстави для поновлення цього строку відсутні.

Таким чином, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленню нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за 28 березня 2017 року з підстав пропуску строку, передбаченого ст.233 КЗпП для звернення до суду за захистом порушеного права.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Апеляційний суд також відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29 березня по 30 березня 2017 року через відсутність вини відповідача у невиплаті належних звільненому працівникові (позивачу) за вказаний період сум, тобто за його недоведеністю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, починаючи з 25 січня 2018 року, апеляційний суд зазначає наступне.

Аналіз статей 116,117 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Відповідно до абзаців 3 та 4 пункту 2 розділу ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» зазначеного Порядку, у випадках збереження середньої заробітної плати, зокрема, за час затримки розрахунку при звільненні, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, тобто середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З довідки Костянтинівського індустріального технікуму Державного вищого навчального закладу «Донецькій національний технічний університет» № 16 від 04 вересня 2018 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 у вересні 2017 року відпрацював 21 робочий день (у перерахунку на 4-годинний робочий день) за який відповідачем нараховано заробітну плату у розмірі 1600 грн, у жовтні, листопаді та грудні 2017 року позивач не працював, перебував на лікарняному (а.с. 193).

Таким чином, враховуючи, що у вересні 2017 року кількість відпрацьованих позивачем часів складає 84 години, середньогодинна заробітна плата складає: 1600 /84= 19,05 гривень за 1 годину.

Графіками роботи позивача ОСОБА_1 за період з 14 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року та за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року визначено дні його роботи: понеділок та середа з 08:00 до 17:00 годин (8 годин), п`ятниця з 08:00 до 12:00 годин (4 години), вівторок та четвер - вихідний (а.с. 47, 48).

Таким чином, за період з 26 січня (перший день затримки розрахунку) по 11 вересня 2018 року кількість днів затримки розрахунку складає 95 днів (632 години), а тому з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 12039,6 грн (19,05 х 632).

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з заробітної плати за період з 25 січня 2018 року по 09 лютого 2018 року, апеляційний суд зазначає, що за вказаний період позивач має право на середній заробіток (з урахуванням графіку роботи та виконання бюджетних зобов`язань відповідачем 06 лютого 2018 року) за 26 січня (4 години), 29 та 31 січня (по 8 годин), 2 лютого (4 години) та 5 лютого (8 годин), а всього за 5 днів (32 години) затримки.

Вказаний період включено у період затримки розрахунку з 26 січня 2018 року по 11 вересня 2018 року і грошова компенсація за один і той же період не передбачена.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши порушення відповідачем прав позивача на отримання своєчасного повного розрахунку, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на підставі ст. 237-1 КЗпП України моральної шкоди та з урахуванням принципів розумності, зваженості та справедливості ухвалив законне рішення, визначивши суму грошової виплати у розмірі 100 грн. Будь-які доводи в цій частині в апеляційній скарзі відсутні.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та неправильним застосування норм матеріального права, тому судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку підлягає скасуванню, а в частині моральної шкоди залишенню без змін.

Відповідно до частини 13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI (далі Закон), оскільки він є інвалідом 2 групи.

Розмір судового збору, який необхідно було сплатити позивачу за подання позовної заяви (з урахуванням вимог Закону на день звернення до суду) складає 704,8 (1762х0,4) грн за вимогу немайнового характеру та 704,8 грн за вимоги майнового характеру. Сума судового збору за вимогу майнового характеру розрахована з урахуванням визначеної Законом мінімальної ставки судового збору, яка підлягає сплаті за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про судові витрати не врахував вимог Закону, тому зважаючи на ухвалення апеляційним судом нового рішення, колегія суддів змінює рішення в частині судового збору та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1409 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 червня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (юридична адреса: 85300, Донецька область, м.Покровськ, пл.Шибанкова, буд.2, ЄДРПОУ 02070826) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 84302, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1):

- грошову компенсацію за один день невикористаної щорічної відпустки та два дні додаткової відпустки за ненормований робочий день у розмірі 197 (сто дев'яносто сім) гривень 82 копійки;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 січня 2018 року по 11 вересня 2018 року в розмірі 12039 (дванадцять тисяч тридцять дев'ять) гривень 60 копійок.

Зобов'язати Державний вищий навчальний заклад «Донецький національний технічний університет» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 березня 2017 року по 30 березня 2017 року.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 червня 2018 року в частині відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Рішення Краматорського міського суду в частині судового збору змінити.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (юридична адреса: 85300, Донецька область, м.Покровськ, пл.Шибанкова, буд.2, ЄДРПОУ 02070826) на користь держави судовий збір в розмірі 1409 (одну тисячу чотириста дев'ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один місяць у сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок піддати негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Агєєв

Судді: І.О. Дундар

Л.І. Соломаха

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018року.

Головуючий О.В. Агєєв