Постанова № 7649218, 25.01.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2010 р.                                                                       справа № 2а-16553/09/0570

час прийняття постанови: 12-50

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Шальєвої В.А.

при секретарі                                                  

при секретарі Химич М.В.

за участю прокурора Вартанової О.М.

представника позивача Кузьменко Є.В.

представників відповідача Романенка О.М., Педенка Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку, по вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

          Товариство з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що податковим органом на підставі акту про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 10.09.2009 р. № 2203/23-2-14324054 24.09.2009 р. прийняті податкові повідомлення рішення: № 0001192302/0/57780 про визначення ТОВ „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2823457,90 грн., в тому числі, за основним платежем – 1475971 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1347486,90 грн.; № 0001202302/0/57779 про визначення ТОВ „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 598382,50 грн., в тому числі за основним платежем – 204284 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 394098,50 грн.

          Позивач не погоджується з зазначеними рішеннями податкового органу, вказуючи на те, що висновок про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” відповідачем зроблене через те, що для перевірки відповідачеві не було надано технологічну документацію по виробничому процесу, норми списання сировини та матеріалів, які використовуються для виробництва готової продукції у розрізі кількості та найменувань товарно-матеріальних цінностей, через що відповідачем зроблений висновок про те, що підприємством не доведений факт самостійного виготовлення профілю, що є основною складовою для виготовлення готової продукції, а також використання обладнання, електроенергії, сировини, матеріалів, послуг по оренді для власного виробничого процесу.

          Позивач з посиланням на п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, 5.3.9 п. 5.3, п. 5.11 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” вказує, що висновок податкового органу, що витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, електричної енергії, послуг з оренди приміщення на загальну суму 5794457 грн. є витратами, які не пов’язані з господарською діяльністю позивача, є хибним. Відповідачу в ході перевірки були надані усі первинні документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового та бухгалтерського обліку.

          Що стосується порушення позивачем пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, то позивач вказує, що в бухгалтерському обліку позивача відсутні об’єкти основних засобів, які утримуються для подальшого продажу іншим особам, відсутнє їх використання як комплектуючих, а також законсервовані об’єкти основних засобів. Оскільки відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, висновок про те, що основні засоби утримуються не для використання у власній господарської діяльності, є припущенням та не підтверджується належними доказами.

          Також позивач вказує, що ним не були допущені порушення вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки податок на додану вартість в загальній сумі 204284 грн. був сплачений у зв’язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, електричної енергії та інших товарів (робіт, послуг), які призначались для використання в господарській діяльності. Усі суми податку, які включені до складу податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, а тому висновок податкового органу є помилковим.

          Позивач не погоджується з висновками акту перевірки про те, що не доведений факт самостійного виготовлення позивачем профілю, що є основною складовою для виготовлення готової продукції, а також використання обладнання, електроенергії, сировини, матеріалів, послуг по оренді для власного виробничого процесу.

          Відповідач, не визнаючи витрат на виробництво продукції, стверджує, що доходи, отримані у зв’язку з продажем товарів, визначені вірно.

          Посилання відповідача на недопущення його до проведення інвентаризації є безпідставними, оскільки Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не надає податковому органу права вимагати безпосередньої участі у проведенні інвентаризації. На письмову вимогу відповідача провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей наказом ТОВ „СП Гевіс” від 01.09.2009 р. № 26-інв. призначено проведення інвентаризації. Інвентаризація проведена силами інвентаризаційної комісії підприємства, документи, складені за її результатами, були надані податковому органу. Відповідач не скористався своїм правом на звернення до суду за зобов’язанням проведення інвентаризації.

          Позивач просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0001192302/0/57780 та 0001202302/0/57779.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

          Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснивши, що планом перевірки було передбачено проведення інвентаризації наявності та використання у власній діяльності позивача виробничих площ, основних засобів, які обліковуються в бухгалтерському обліку, та підтвердження фактичної наявності основних виробничих засобів та їх виробниче використання. Для виконання цих вимог позивачу було направлено листа з проханням про допуск осіб, які проводили перевірку, на виробничі площі для проведення обстеження та здійснення інвентаризації. Під час огляду орендованих приміщень 27.08.2009 р. встановлено, що усе обладнання, що знаходилось на орендованій площі, не працює, накрите плівкою. Працювала лише циркулярна пила, працівник підприємства різав пластмасовий профіль та пакував його. Електричні лічильники не працювали. Розкривати обладнання, переписувати його найменування, марку, інвентаризаційні номери керівник підприємства заборонив. Також було відмовлено у проведенні огляду матеріальних цінностей. Відповідачем був складений акт про відмову у допуску до інвентаризації. З цього відповідач робить висновок про відсутність виробничого процесу в орендованому приміщенні та у невикористанні обладнання для виробничого процесу. Під час перевірки не надано доказів використання основних фондів у власній господарській діяльності, не підтверджена наявність основних фондів, а тому позивач не мав підстав декларувати в деклараціях з податку на прибуток амортизаційні відрахування.

          Позивачем в ході перевірки не надані документи, які б підтверджували зняття показників лічильників електроенергії та встановлення фактичних витрат електроенергії на кожний звітний період. Тобто, позивачем не надані первинні документи, які б свідчили про факт використання електроенергії та правомірність віднесення витрат по ній до складу валових витрат. Крім того, відповідачу не була надана технологічна документація по виробничому процесу, норми списання сировини та матеріалів, які використовуються для виробництва готової продукції, отже, не підтверджена правомірність заповнення лімітно-заборних карток.

          Оскільки позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати з оплати електроенергії, оренди, з придбання сировини, позивач не мав права для формування та декларування податкового кредиту по цим витратам.

          Крім того, відповідач вказував, що позивачем не укладалися договори про постачання електроенергії.

          Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” зареєстровано в якості юридичної особи на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, державна реєстрація проведена 07.07.2009 р. виконавчим комітетом Краматорської міської ради (а.с. 216 т.1), включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 14324054, здійснює господарську діяльність на підставі статуту (а.с. 205-215 т.1).

Відповідач Державна податкова інспекція у м. Краматорську є суб’єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні” повноваження.

ДПІ у м. Краматорську була проведена планова виїзна перевірка ТОВ „СП Гевіс” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., за наслідками якої податковим органом складений акт № 2203/23-2-14324054 від 10.09.2009 р. (а.с. 11-98 т.1). В акті перевірки податковим органом зроблений висновок про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 1475971 грн.; пп. 7.4.1, 7.4.4 п 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 204284 грн.

За результатами перевірки ДПІ у м. Краматорську 24.09.2009 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001192302/0/57780 про визначення ТОВ „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2823457,90 грн., в тому числі, за основним платежем – 1475971 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1347486,90 грн. (а.с. 179 т.1), № 0001202302/0/57779 про визначення ТОВ „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 598382,50 грн., в тому числі, за основним платежем – 204284 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 394098,50 грн. (а.с. 180 т.1).

          Суд приходить до висновку про протиправність зазначених рішень податкового органу з наступних підстав.

Так, податковим органом в акті перевірки зазначається про порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Зазначене порушення полягає в тому, що позивачем не доказано факту самостійного виготовлення профілю, що є основним складовим для виготовлення готової продукції, а також використання обладнання, електроенергії, сировини, матеріалів, послуг по оренді для власного виробничого процесу. Податковий орган робить висновок, що витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей, електричної енергії, орендної плати в загальній сумі 5794457 грн. є витратами, не пов’язаними з господарською діяльністю позивача.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ „СП Гевіс” в періоді, що перевірявся, є виробництво будівельних матеріалів з пластмас, виробництво пластмас у первинних формах. Ця обставина, зокрема, підтверджується статутом позивача.

Позивач здійснює виробничу діяльність у приміщенні виробничої дільниці цеху промислової обробки за адресою: м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10, яке належить ВАТ „НВП „Оснастка”, про що свідчить договір оренди № 1194-А від 02.04.2007 р., укладений між ВАТ „НВП „Оснастка” та ТОВ „СП Гевіс” (а.с. 121-122 т.2). За умовами даного договору (п. 5), облік та оплата енергоносіїв, які споживає позивач для виробничих потреб, провадиться на підставі показників пристроїв обліку; орендна плата та плата за спожиті енергоносії провадиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця (п. 6). Відповідно до додаткової угоди № 2 від 30.12.2008 р. до договору оренди (а.с. 124 т.2), орендна плата перераховується протягом 5 днів після виставлення рахунку, плата за спожиту електроенергію перераховується як передплата.

Виконання цього договору з боку ТОВ „СП Гевіс” щодо оплати орендної плати, оплати спожитої електроенергії у періоді, що перевірявся, підтверджується актами здачі-прийому робіт (послуг), податковими накладними, виданими орендодавцем, платіжними документами, які підтверджують факт оплати отриманих послуг (а.с. 125-137 т.2).

На підставі договору поставки № 27, укладеному між ТОВ „Торгівельний дім „Надія” та ТОВ „СП Гевіс” 10.10.2008 р., позивач придбаває ПВХ марки LS 100 (а.с. 138-140 т.1). Виконання цього договору підтверджується накладними, податковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати товару (а.с. 141-143 т.2).

На підставі договору поставки № 08/01/28, укладеному між ТОВ „ТЕТ-Партнер” та ТОВ „СП Гевіс” 08.01.2008 р., позивач придбаває комплексний стабілізатор для виробництва виробів з ПВХ марки Baeropan, а також інший товар відповідно до рахунку-фактури (а.с. 144-145 т.1). Виконання цього договору підтверджується накладними, податковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати товару (а.с. 146-148 т.2).

          На підставі договору поставки № ІІ-1-6, укладеному між ТОВ „Новохім Групп” та ТОВ „СП Гевіс” 19.03.2008 р., позивач придбаває аддитиви, які використовуються у виробництві полівінілхлориду (а.с. 149-151 т.1). Виконання цього договору підтверджується накладними, податковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати товару (а.с. 152-156 т.2).

          На підставі договору поставки № 1-06-08, укладеному між ПП „Полімер-Система ВЕРО” та ТОВ „СП Гевіс” 02.06.2008 р., позивач придбаває гранулят, який використовується у виробництві полівінілхлориду (а.с. 157-161 т.1). Виконання цього договору підтверджується накладними, податковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати товару (а.с. 161-163 т.2).

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

          Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Оскільки витрати позивача з придбання товарів (ПВХ марки LS 100, комплексного стабілізатору для виробництва виробів з ПВХ марки Baeropan, аддитивів, які використовуються у виробництві полівінілхлориду, грануляту, який використовується у виробництві полівінілхлориду), орендної плати за оренду приміщення, в якому здійснюється господарська діяльність позивачем, оплати електроенергії мають безпосереднє відношення до підготовки, організації, ведення виробництва, продажу продукції (робіт, послуг), суд вважає, що позивачем обґрунтовано віднесені зазначені витрати до складу валових витрат.

          Підпункт 5.3.9 п 5.3 ст. 5 цього Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює обмеження щодо формування валових витрат, а саме, закон передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

          Як зазначено вище, витрати, які віднесені позивачем до складу валових витрат, повністю підтверджені належними розрахунковими, платіжними документами, що не заперечується відповідачем.

Податковий орган в акті перевірки та в судовому засіданні в якості обґрунтування зменшення валових витрат посилається на те, що позивачем не доказано факту самостійного виготовлення профілю, що є основною складовою для виготовлення готової продукції, а також використання обладнання, електроенергії, сировини, матеріалів, послуг по оренді для власного виробничого процесу. Тобто, податковий орган робить висновок про те, що ці витрати не підтверджені відповідними документами та не пов’язані з власною господарською діяльністю ТОВ „СП Гевіс”

Суд вважає безпідставними такі доводи відповідача, з огляду на наступне.

Той факт, що позивачем не була надана податковому органу технологічна документація по виробничому процесу, норми списання сировини та матеріалів, які використовуються для виробництва готової продукції, не можуть бути підставою для зменшення валових витрат, оскільки податкове законодавство не пов’язує наявність чи відсутність такої документації з правом платника податків на віднесення певних витрат до складу валових витрат. Основною умовою формування валових витрат відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є підтвердження витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також пов’язаність цих витрат з власною господарською діяльністю.

Також судом не приймаються до уваги доводи податкового органу про те, що позивачем не підтверджено отримання електричної енергії відповідними договорами постачання, як це передбачено Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 р.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що ТОВ „СП Гевіс” не укладались окремі договори на постачання електричної енергії з постачальником електроенергії.

Відповідно до умов договору оренди № 1194-А від 02.04.2007 р., укладеному між ВАТ „НВП „Оснастка” та ТОВ „СП Гевіс” (а.с. 121-122 т.2), облік та оплата енергоносіїв, які споживає позивач для виробничих потреб, провадиться на підставі показників пристроїв обліку; орендна плата та плата за спожиті енергоносії провадиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця; відповідно до додаткової угоди № 2 від 30.12.2008 р. до договору оренди (а.с. 124 т.2), орендна плата перераховується протягом 5 днів після виставлення рахунку, плата за спожиту електроенергію перераховується як передплата.

Факт оплати позивачем за спожиту електроенергію підтверджений в судовому засіданні відповідними атами здачі-прийомки робіт (надання послуг) та відповідними платіжними документами.

Суд зазначає, що податковий орган при проведенні перевірки вийшов за межі повноважень, наданих йому діючим законодавством.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завдання органів державної податкової служби визначені у ст. 2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, якими є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Отже, до повноважень органів державної податкової служби не входить контроль за дотриманням суб’єктами господарювання законодавства у сфері електроенергетики.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначає Закон України „Про електроенергетику”, який також регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Відповідно до статті 9 цього Закону державний нагляд в електроенергетиці здійснюють Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж та Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та інші органи, визначені законодавством України.

Згідно зі ст. 11 цього Закону органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України, до повноважень якої входить забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці; захист прав споживачів електричної і теплової енергії; розроблення та затвердження правил користування електричною енергією тощо.

Відтак, суд приходить до висновку, що податковий орган не мав повноважень на перевірку дотримання позивачем законодавства в сфері електроенергетики, а тому неукладання позивачем договору на поставку електроенергії не може бути підставою для зменшення валових витрат на вартість послуг з отримання електроенергії.

Частина 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановлені ст. 9 Закону, а саме, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні у позивача документи, а саме, договір оренди, договори на поставку товарів, відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, платіжні документи з оплати отриманих послуг та товарів є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Таким чином, у позивача наявні усі документи, які передбачені правилами ведення податкового обліку, які підтверджують виконання договорів з ВАТ „НВП „Оснастка”, ТОВ „Торгівельний дім „Надія”, ТОВ „ТЕТ-Партнер”, ТОВ „Новохім Групп”, ПП „Полімер-Система ВЕРО”.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як зазначалось вище, основним видом діяльності ТОВ „СП Гевіс” в періоді, який перевірявся податковим органом, було виробництво будівельних матеріалів з пластмас, виробництво пластмас у первинних формах. З метою отримання прибутку позивач здійснював витрати з придбання товарів, орендної плати, оплати електроенергії.

Отримані за договорами товари, спожита електроенергія використані позивачем в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. Операції з продажу продукції, виробленої позивачем, оподатковані позивачем шляхом включення вартості товарів до складу валових доходів та нарахування за такими операціями податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що показник рядка 01 декларацій з податку на прибуток „Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)” за період, що перевірявся, в загальній сумі 9348181 грн. визначений вірно і сформований від здійснення операцій із оптового продажу комплектуючих для виготовлення пластикових віконних виробів.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати позивача з оплати товарів та послуг з оренди і отримання електроенергії безпосередньо пов’язані з власною господарською діяльністю позивача.

Пункт 5.11 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Частиною 3 п.16. 4 ст. 16 зазначеного Закону передбачено, що податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності.

Оскільки встановленні підпунктом 5.3.9 п 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” обмеження щодо формування валових витрат не містять розширювального тлумачення, то наявність у позивача розрахункових, платіжних та інших документів, які підтверджують здійснення витрат, є достатньою для віднесення таких витрат до складу валових витрат.

Зазначені обставини дають суду підстави для висновку про правомірність включення позивачем до складу валових витрат суми 5794457 грн.

Крім того, в акті перевірки податковим органом зазначається про порушення пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про податок на додану вартість” в частині завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань за період, що перевірявся, на суму 109428 грн.

Згідно з пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього закону визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

          Згідно з пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на: придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

вирощування багаторічних плодоносних насаджень; придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам; утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

          Судом встановлено, що в бухгалтерському обліку позивача відсутні об’єкти основних засобів, яку утримуються для подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих, а також законсервовані об’єкти основних фондів.

Оскільки частина 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, висновок про те, що основні засоби утримуються позивачем не для використання у власній господарській діяльності є припущенням податкового органу та не підтверджений належними доказами.

В обґрунтування своєї позиції з даного питання податковий орган зазначає, що посадові особи, які здійснювали перевірку, не були допущені до інвентаризації.

Суд вважає доводи відповідача такими, що не заслуговують на уваги, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій або при проведенні адміністративного арешту активів - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі.

Отже, законодавство надає податковому органу право вимагати проведення інвентаризації в ході планової перевірки, а не вимагати безпосередньої участі посадових осіб податкового органу у проведенні інвентаризації.

На письмову вимогу відповідача провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей наказом керівника ТОВ „СП Гевіс” від 01.09.2009 р. № 26-інв. призначено проведення інвентаризації. Інвентаризація була проведена силами інвентаризаційної комісії підприємства, документи, складені за її результатами, були надані податковому органу (а.с. 181-189 т.1). Податковий орган не скористався своїм правом на звернення до суду за зобов’язанням проведення інвентаризації.

Відтак, висновки акту перевірки щодо порушення позивачем пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про податок на додану вартість” в частині завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань за період, що перевірявся, на суму 109428 грн. є безпідставними.

Оскільки судом зроблений висновок про відсутність у податкового органу підстав самостійного визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 1475971 грн., відсутні передбачені пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами” підстави для нарахування штрафних санкцій в розмірі 1347486,90 грн.

          Що стосується визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість, то відповідач в акті перевірки та податкових повідомленнях-рішеннях посилається на порушення ТОВ „СП Гевіс” вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, зазначаючи, що позивачем неправомірно віднесенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 204284 грн., сплачені у зв’язку з придбанням товарів (послуг), витрати по яким не відносяться до складу валових витрат.

          Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

          У відповідності до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

          Безпідставність висновків відповідача про неправомірність віднесення позивачем суми в розмірі 5794457 грн. до складу валових витрат вже встановлена судом. Вище зазначалось, що витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей, витрати з оплати орендної плати та плати за користування електроенергією безпосередньо пов’язані з власною господарською діяльністю позивача та відсутні підстави для зменшення валових витрат на вартість таких товарів та послуг, а тому безпідставним є й визначення податкових зобов’язань позивачу з податку на додану вартість в сумі 204284 грн.

          При цьому суд зазначає, що оплата придбаних товарів та послуг підтверджена належно оформленими податковими накладними, виданими постачальниками товарів і послуг.

          Отримавши податкову накладну, покупець товару (в даному випадку - отримувач послуг) набув право на включення суми податку, вказаної в цій накладній, до складу податкового кредиту.

          Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В даному випадку позивач придбавав товари та послуги, які призначались для використання в господарській діяльності, придбання цих послуг підтверджується податковими накладними, тому суми сплаченого податку у зв’язку з придбанням таких послуг підлягають включенню до складу податкового кредиту.

          З огляду на зазначені обставини суд приходить до висновку про безпідставність визначення ТОВ „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Така безпідставність обумовлює неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 394098,50 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані рішення про визначення податкових зобов’язань були прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток та податок на додану вартість на нарахування відповідних штрафних (фінансових) санкцій, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

          Позивачем заявлені вимоги про визнання незаконними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того правовим наслідком скасування правового акту індивідуальної дії, яким є податкове повідомлення-рішення, є втрата чинності таким правовим актом з часу набрання законної сили відповідного рішення суду. Оскільки судом встановлено, що у податкового органу на час прийняття рішень не було підстав для нарахування позивачу податкових зобов’язань, які були предметом даного спору, суд вважає, що оскаржувані рішення повинні бути визнані протиправними. В такому разі податкові повідомлення-рішення втрачають чинність з часу їх прийняття та додаткове їх скасування не потребується.

          З урахуванням викладених обставин, суд задовольняє позов, визнає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними.

          Згідно ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

          Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0001192302/0/57780, прийняте Державної податковою інспекцією у м. Краматорську 24.09.2009 р., про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2823457,9 грн., в тому числі, за основним платежем – 1475971 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1347486,9 грн.

          Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0001202302/0/57779, прийняте Державної податковою інспекцією у м. Краматорську 24.09.2009 р., про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” податкового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 598382,5 грн., в тому числі, за основним платежем – 204284 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 394098,5 грн.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СП Гевіс” судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

          Повний текст постанови виготовлений 1 лютого 2010 р.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Шальєва В.А.