Постанова № 76490594, 11.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/986/16-ц Головуючий у І інстанції Капшук Л. О.Провадження № 22-ц/780/3680/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 22 11.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 371/986/16

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Олійника В.І.,

секретар судового засідання Дрозд Р.І.,

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Селянське (фермерське) господарство «Артем» (апелянт),

розглянувши апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Артем» на рішення Миронівського районного суду Київської області, у складі судді Капшук Л. О., від 20 березня 2018 року, (повний текс рішення складено 30 березня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом селянського (фермерського) господарства (далі також СФГ) «Артем», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5, про визнання недійсними договорів оренди землі.

Послався на те, що згідно договорів міни від 21 березня 2016 року, йому на праві власності належать дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2601 га і 4,7203 га,, розташовані за адресою: Київська область, Миронівський район, Коритищенська сільська рада, ДП 8, пай 32 і 33, кадастрові номери НОМЕР_1 і НОМЕР_2.

Стверджував, що сторона договору ОСОБА_5 повідомив йому, що земельні ділянки згідно зі спірними договорами оренди землі від 05 вересня 2013 року, знаходяться в оренді фермерського (селянського) господарства «Артем», однак їх в оренду він не передавав.

Оскільки спірні договори оренди землі були укладені без волевиявлення ОСОБА_5, в порушення його права на свободу в укладенні договору, вважав, що оспорюванні договори є недійсними на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, тому просив визнати їх недійсним і зобов'язати відповідача повернути вказані земельні ділянки власнику.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2018 року відповідача фермерське (селянське) господарство «Артем» у справі замінено належним відповідачем - селянським (фермерським) господарством «Артем».

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2018 року позов ОСОБА_4 до селянського (фермерського) господарства «Артем про визнання недійсними договорів оренди землі задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений селянським (фермерським) господарством «Артем» та ОСОБА_5 05 вересня 2013 року, за яким об'єктом оренди є земельна ділянка площею 4,2601 га, ДП 8, пай 32, кадастровий номер НОМЕР_1, розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений селянським (фермерським) господарством «Артем» та ОСОБА_5 05 вересня 2013 року, за яким об'єктом оренди є земельна ділянка площею 4,7203 га, ДП 8, пай 33, кадастровий номер НОМЕР_2, розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зобов'язано селянське (фермерське) господарство «Артем» повернути ОСОБА_4 земельну ділянку площею 4,2601 га, ДП 8, пай 32, кадастровий номер НОМЕР_1, та земельну ділянку площею 4,7203 га, ДП 8, пай 33, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовані на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У апеляційній скарзі СФГ «Артем» просив судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Вважав рішення ухваленим судом з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Свій відзив на апеляційну скаргу подав ОСОБА_4 і просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Третя особа, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, однак до суду не з'явилася, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, районний суд дійшов висновку про недійсність спірних договорів на підставі ч. 3 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки спірні договори оренди землі були укладені без волевиявлення ОСОБА_5, в порушення його права на свободу в укладенні договору, а також, що через порушення прав позивача наявністю укладених договорів оренди належних йому земельних ділянок, його вимога щодо покладення обов'язку на відповідача повернути належні йому на праві власності земельні ділянки являється обґрунтованою.

Між тим, матеріалами справи підтверджується, що сторонами спірних договорів оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2601 га і 4,7203 га, розташованих за адресою: Київська область, Миронівський район, Коритищенська сільська рада, ДП 8, пай 32 і 33, кадастрові номери НОМЕР_1 і НОМЕР_2 від 5 вересня 2013 року являються селянське (фермерське) господарство «Артем» та ОСОБА_5

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу (далі також ЦК) України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд роз'яснює у випадках необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, районний суд, в порушення ст. 263 ЦПК України, не встановив фактичних обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, не надав належної оцінки наявним у справі доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, не визначившись вірно із суб'єктним складом сторін. Визнаючи оспорювані договори недійсним, районний суд не звернув належної уваги на те, що стороною обох договір являвся ОСОБА_5, в той час як його до участі у справі залучено в якості третьої особи.

Суд першої інстанції, в порушення ч. 5 ст. 12 ЦПК України, не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, зокрема, не роз'яснив позивачу, його права та обов'язки, зокрема, на залучення в якості відповідача ОСОБА_5, який є стороною спірних правочинів, а також наслідки не вчинення процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За наведеного, апеляційний суд не має повноважень залучати до участі у справі осіб в якості сторін, яких не було залучено при розгляді справи районним судом та вирішувати спір як суд першої інстанції.

Тому, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене районним судом з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та, відповідно до положень п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, являється підставою для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Крім того, обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Артем» задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

Р.В. Березовенко,

В.І. Олійник