Постанова № 76486972, 17.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №577/3472/17

Номер провадження 22-ц/788/1357/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Хвостика С. Г.

сторони:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фагор»,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»

на заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 листопада 2017 року в складі судді Ярмак О.М., ухвалене у м. Конотоп,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк Михайлівський», мотивуючи вимоги тим, що 09 листопада 2015 року між нею та ПАТ «Банк Михайлівський» був укладений кредитний договір № 200377847, згідно з яким банк надав їй кредит в сумі 14883,25 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 0,001% річних, щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 3,99% від загальної суми кредиту та одноразової комісії за видачу кредиту - 1,5%.

19 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Фінансова компанія Плеяда», а згодом з ТОВ «Фінансова компанія Фагор» було укладено договір факторингу, згідно з умовами якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія Фагор».

Скориставшись її правовою необізнаністю, до умов кредитного договору було включено умову про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 593,84 грн. щомісячно. Вважала, що комісія банку за обслуговування кредиту не може вважатися витратами позивача з оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором, а такі умови кредитного договору порушують її права як споживача.

Заочним рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними умови кредитного договору № 200377847, який був укладений 09 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський», в частині сплати щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3,99% з першого місяця строку дії кредитного договору та до закінчення строку його дії, що становить 593 грн. 84 коп.

Стягнуто з ПАТ «Банк Михайлівський» у прибуток держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2018 року заяву ПАТ «Банк Михайлівський» про перегляд заочного рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 листопада 2017 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк Михайлівський», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що абз. 8 п. 1 розділу «Інші умови заяви» кредитного договору визначено, що клієнт підтвердив, що йому відома інформація про наявні умови споживчого кредитування і сукупну вартість кредиту, що надається в рамках кредитного договору. Підписавши кредитний договір, графік платежів до кредитного договору ОСОБА_1 повною мірою підтвердила згоду із запропонованими умовами кредитного договору, що підтверджує її особисті вольові дії.

ОСОБА_1 не скористалася своїм правом та не надала суду відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2017 року: 1600 грн. х 100= 160000 грн.), справа визнана малозначною і тому її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09 листопада 2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 200377847.

За умовами кредитного договору ПАТ «Банк Михайлівський» взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 14883, 25 грн. Строк кредиту становить 1096 днів - з 09 листопада 2015 року до 09 листопада 2018 року. Розмір процентної ставки за кредитом визначений у 0,001% річних (а.с. 6).

Кредитним договором передбачено, що щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості з 1 місяця дії кредитного договору і до закінчення строку його дії становить 3,99% від загальної суми кредиту (а.с. 6).

Відповідно до графіку платежів ОСОБА_1 зобов'язана була щомісяця сплачувати ПАТ «Банк Михайлівський» 414,16 грн. в рахунок погашення основної суми кредиту, 593,84 грн. - щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також плату за підтвердження проведення платежів та стану заборгованості за допомогою послуги смс - сервіс в розмірі 12 грн. 00 коп. Крім того, одноразово сплатити комісію за видачу кредиту в розмірі 223,25 грн. та плату за надання довідки про відсутність кредитної заборгованості в розмірі 50 грн. 00 коп. Вносити платіж, визначений графіком погашення заборгованості, ОСОБА_1 повинна була до 09 числа кожного місяця (а.с. 5).

19 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Фінансова компанія Плеяда» укладено договір факторингу № 1905, згідно з умовами якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія Плеяда». В подальшому право вимоги було відступлено ТОВ «Фінансова компанія Фагор» згідно з договором факторингу № 1 від 20 травня 2016 року (а.с. 7).

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що є несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо сплати комісії за обслуговування кредиту, оскільки суперечать принципу добросовісності та справедливості, що є наслідком істотного дисбалансу договірних обов'язків і завдають шкоду споживачу кредитних послуг.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому, законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (ст. 215 ЦК України).

За положеннями ч. 2 ст. 215 ЦК України, правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Судом встановлено, що ПАТ «Банк Михайлівський» надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі, тому особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абз. 2, 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які діяли на час укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, має бути конкретизовано, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому, нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, є незаконним.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

Як убачається з матеріалів справи, з першого місяця строку дії кредитного договору 09 листопада 2015 року та до закінчення строку його дії, тобто 09 листопада 2018 року, банк нараховував щомісячно комісію у розмірі 593 грн. 84 коп. за обслуговування кредитної заборгованості, проте банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Отже, ПАТ «Банк Михайлівський» нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійним умов договору споживчого кредитування щодо встановлення щомісячної сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» залишити без задоволення.

Заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І. Криворотенко

С.Г. Хвостик