Рішення № 76486340, 10.09.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6611/18

2-о/357/160/18

Категорія 9

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бондаренко О. В. ,

при секретарі – Бондаренко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В :

15.06.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в якій просила встановити юридичний факт, що вимушене її переселення у червні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російської Федерації частини території Луганської області України. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона народилася 05 лютого 1963 року в місті Алчевськ Луганської області. Була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. На тимчасово окупованій території в її власності знаходиться трикімнатна квартира, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Договором дарування №649 від 17 вересня 2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №9550274 від 17 вересня 2013 року. Однокімнатна квартира, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_2, належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №1529. Також, їй належить земельна ділянка, яка розташована за адресою: с/т «Хімік-1» вулиця Овражна, 11 Бугаївська сільська рада, Перевальського району Луганської області, що підтверджується ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку від 16 червня 2005 року серії ЛГ №100160. До вимушеного переселення з території Луганської області вона була зареєстрована як фізична особа підприємець, а саме була власником перукарні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується Витягом про ОСОБА_2 реєстрацію прав №33364738 від 02.03.2012 року. Однак, через постійний тиск з боку членів збройних формувань Російської Федерації була змушена припинити свою діяльність, про що свідчить повідомлення від реєстраційної служби Алчевського міського управління юстиції Луганської області. В червні 2015 року вона, була вимушена переміститись з м. Алчевськ до АДРЕСА_4. В подальшому вона була вимушена переміститися до АДРЕСА_5, де зараз постійно і проживає, а отже дана адреса являється її фактичним місцем проживання, про що свідчать довідки про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 01 липня 2015 року №919039799 та 01 грудня 2016 року №0000052318. Вказана довідка від 01.07.2015 року №919039799, що була видана їй, як внутрішньо переміщеній особі, була дійсна на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року №921-VIII, тобто станом на 13.01.2016 року вона була дійсна, а довідка від 01 грудня 2016 року №0000052318 відповідно до ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діє безстроково. В кінці лютого на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. В кінці квітня на початку травня 2014 року в місті Алчевськ почали відкрито з’являтися російські військові та їхня техніка, після чого розпочались масові перестрілки в межах міста та за його околицями. Всупереч цьому вона жила надією, що скоро все закінчиться і настане мирне життя. В липні 2014 року в місті Алчевськ почала орудувати банда лідера групи проросійських бойовиків ОСОБА_3. Через це в місті стало ще більш моторошно, вона боялася не тільки ходити вулицями Алчевська, але й взагалі перебувати у своїй квартирі. Зважаючи на зазначені обставини, вона була змушена призупинити свій бізнес, і те, до чого вона йшла багато років, фактично було знищено. Однак, найстрашніше її очікувало попереду, коли в жовтні 2014 року по березень 2015 року в місті Алчевськ населення почало голодувати. Не вистачало елементарних продуктів харчування і по великому рахунку їх не було за що купити. На прилавках магазинів все більше з’являлося прострочених товарів. У великих чергах за хлібом, якщо часом не сподобався воякові, отримував прикладом по голові. Проукраїнсько налаштоване населення продовжувало масово покидати місто. Моторошно було ходити ввечері по порожнім вулицях. Життя в місті ніби призупинилось. В Алчевську з’являлося все більше військової техніки російського зразка. Виробничі площадки металургійного комбінату, хімзаводу, вулиця Горького до тубдиспансера, тунель, який з’єднував дві частини міста, були вщент забиті технікою та боєприпасами. Російські солдати і офіцери, луганські ополченці, козаки – людей у військовій формі ставало набагато більше ніж цивільних. Кожної ночі вона чула артилерійські постріли. Розуміла, що гатять по позиціях наших військ, розуміла, що це надовго, розуміла, що назад нічого не вернути. Дані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в місті, а тому, 30 червня 2015 року зібравши речі, вона була вимушена переїхати з м. Алчевськ до Сєвєродонецька Луганської області, майже нічого не взявши з собою, окрім найнеобхідніших речей. В подальшому вона перемістилася в м. Біла Церква, Київської області, де зараз і проживає. ЇЇ психологічний стан дуже жахливий після пережитого. Вона мріє повернутися додому після звільнення від російських окупантів і вірить, що це можливо. Вважає, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Луганської області та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протоко) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.

Заявник ОСОБА_1 надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, заяву підтримує в повному обсязі та просила заяву про встановлення факту задовольнити.

Міністерство соціальної політики України повідомлене про слухання справи належним чином , про причини неявки суд не повідомили.

Представник Російської Федерації до суду не з'явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Ч. 1 ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

ОСОБА_4 із п.5 ч.2 ст.293, ч.2 ст.315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася 05.02.1963 року в м. Алчевськ Луганської області, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується даними паспорту громадянина України (а.с.31-35).

Як вбачається з довідки №919039799 від 01.07.2015 року (а.с.50) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце народження м. Алчевськ Луганської області, постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_4, 30 червня 2015 року перемістилася з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції в Сєвєродонецьк, АДРЕСА_6.

01.12.2016 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_5, що зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6, фактичне місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_7, взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою №0000052318 від 01.12.2016 року (а.с.53).

Як вбачається з договору Дарування квартири від 17.09.2013 року (а.с.36) ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири №6, що розташована за адресою: Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Фрунзе, 44а. Право власності на квартиру було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 22.07.2004 року за реєстраційним №5211647. Право власності «Дарувальника» на відчужувану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.09.2013 року, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 159550244112.Зареєстровано у реєстрі за №649. Даний факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.40).

З свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.09.2010 року, що видане державним нотаріусом Першої Алчевської державної нотаріальної контори Луганської області ОСОБА_5 (а.с.42) вбачається, що ОСОБА_1 успадкувала після померлої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, яка померла 07.01.2010 року, квартиру №17, що знаходиться в місті Алчевськ Луганської області, вулиця Фрунзе, будинок №35. Спадкова справа №394/2010, зареєстровано в реєстрі за №1529.

ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав (а.с.43) ОСОБА_1 є власником квартири №17, що знаходиться в місті Алчевськ Луганської області, вулиця Фрунзе, будинок №35. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину / №1529/ 17.09.2010 року Перша Алчевська державна нотаріальна контора.

Як вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЛГ №100160 (а.с.45-46) ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Перевальської райдержадміністрації від 11.02.2005 року №66 є власником земельної ділянки кадастровий номер 4423655500:08:001:0023 площею 0,0611. Земельна ділянка розташована с/т «Хімік-1» вулиця Овражна, 11 Бугаївська сільська рада, Перевальський район, Луганської області. Цільове призначення (використання) земельної ділянки ведення садівництва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав, що видане Комунальним підприємством «Алчевське бюро технічної інвентаризації (а.с.48) ОСОБА_1, на підставі свідоцтва про право власності від 17.02.2012 року є власником нежитлового приміщення – перукарні, що розташована за адресою Луганська область, м. Алчевськ, проспект Металургів. Будинок, 16, приміщення 109.

З повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця від 02.07.2015 року (а.с.49) вбачається, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців 02.07.2015 року внесено запис №23840060004005480 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, НОМЕР_1.

У ст. 4 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року встановлено, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз наведених положень цього Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ОСОБА_4 із п. 1 цього Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Затверджена форма зазначеної довідки не передбачає внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України теж не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини її внутрішнього переміщення.

У ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях від 18 січня 2018 року №2268-VIII, який набрав чинності 24 лютого 2018 року, визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.

За змістом ч. 4 ст. 2 цього ж Закону відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули до Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, а саме 20 лютого 2014 року.

Також у преамбулі до даного Закону в абзацах 14 і 15 зазначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з’єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.

ОСОБА_4 із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Також, правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи №363/2981/16-ц.

Заявником надано до суду докази в підтвердження викладених обставин ( а.с. 31-144), а заінтересованими особами не спростовано доводи викладені у заяві.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає встановленим факт, що переселення з тимчасово окупованої території Донецької області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у червні 2015 року було вимушеним та відбулося саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв’язку окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області, зокрема міста Алчевськ, де ОСОБА_1 постійно проживала.

Встановлення цього юридично факту має правове значення для заявника, від нього залежить виникнення, зміна чи припинення її особистих чи майнових прав, у яких вона вимушено бере участь через дії Російської Федерації.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 10, 13, 76, 82, 89, 259, 263 265, 293, 315 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у червні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його вкладення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

СуддяОСОБА_7