Рішення № 76484945, 06.09.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м.Житомир справа № 0640/3709/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Черняхович І.Е.,

секретар судового засідання Кривенко Л.М.,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, у власність для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, у власність для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він є учасником бойових дій. З метою реалізації свого права на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Любишівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, у власність для ведення особистого селянського господарства. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що під час розгляду поданих ним документів були виявлені землі, які не зможуть бути використані іншими власниками та землекористувачами через нераціональне розміщення бажаної позивачем земельної ділянки. Позивач вважає таку відмову незаконною, а свої права порушеними. У зв'язку з цим, він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 16 липня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено відкрите судове засідання з викликом сторін на 06 серпня 2018 року.

06 серпня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає, що факти, викладені у позовній заяві, не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На підтвердження такої позиції вказує, що земельне законодавство базується на принципі забезпечення раціонального використання та охорони земель, яке у свою чергу забезпечується, зокрема, й за рахунок консолідації земель сільськогосподарського призначення. Крім того, представник посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, згідно з якою дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. А тому представник відповідача вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при розгляді звернення позивача діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (а.с.42-44)

В судове засідання, призначене на 06 серпня 2018 року, з'явився представник відповідача. Позивач, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомляв. У зв'язку з неприбуттям позивача, судове засідання у справі було перенесено на 06 вересня 2018 року.

06 вересня 2018 року в судове засідання з'явились представник позивача - ОСОБА_2 та представник відповідача - ОСОБА_3. Представник позивача вказав, що позивач має право на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а тому він підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Натомість представник відповідача зазначила, що заперечує щодо позову, оскільки зазначена позивачем у заяві земельна ділянка розташована так, що інші землекористувачі не зможуть користуватися своїми землями, зокрема заважатиме під'їзду до них.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 22.07.2015. (а.с.4)

05 лютого 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Любишівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, для ведення особистого селянського господарства. До заяви позивачем було додано графічні матеріали - викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. (а.с.35)

За результатами розгляду, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 23 березня 2018 року № Р-590/0-1546/0/22-18 відмовило позивачу в задоволенні його заяви та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В якості підстави для відмови зазначено, що в ході розгляду поданих позивачем документів виявлені землі, які не зможуть бути використані іншими власниками та землекористувачами у зв'язку з нераціональним розміщенням бажаної ним земельної ділянки. Крім того, у зв'язку з вищезазначеним та для забезпечення консолідації земель, з метою їх ефективного використання позивачу було запропоновано визначитися з іншим розміщенням бажаної земельної ділянки. (а.с.34)

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені у статті 116 Земельного кодексу України , зокрема частиною першою та другою цієї статті передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені статтею 121 Земельного кодексу України. Так, відповідно до п. "б" ч. 1 вищезазначеної статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Абзацом першим частини сьомої вказаної статті Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України " Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (Справа № 2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року (справа №824/167/15-а/21-3690а15).

Із системного аналізу норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Разом з тим, суд зазначає, що у відмові Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка оформлена листом від 23.03.2018 № Р-590/-1546/0/22-18 відсутні посилання на невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, вимогам генерального плану населених пунктів, вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць чи вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість, із матеріалів справи судом було безспірно встановлено, що відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, посилався на те, що в ході розгляду поданих позивачем документів виявлені землі, які не зможуть бути використані іншими власниками та землекористувачами у зв'язку з нераціональним розміщенням бажаної ним земельної ділянки. Однак, суд зауважує, що це не є підставою для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, передбаченою ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Крім того, жодних доказів на підтвердження нераціонального розміщення бажаної позивачем земельної ділянки відповідач не надав.

На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на нераціональне розташування бажаної позивачем земельної ділянки, вийшов за межі наданих йому Земельним кодексом України повноважень.

В ході розгляду справи судом також було встановлено, що відповідач порушив, визначені Земельним кодексом України строки розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 05.02.2018. Абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на вищезазначену норму Земельного кодексу України, відповідач повинен був розглянути заяву позивача в строк до 05.03.2018. Натомість, прийнята відповідачем за результатами розгляду відмова, оформлена листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № Р-590/0-1546/0/22-18, датована 23.03.2018, що свідчить про порушення відповідачем вимог ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, в частині строку розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Також слід зазначити, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляються розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Отже в даному випадку мають місце протиправні дії відповідача, які полягають у прийнятті відповідачем рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у невстановленій законодавством формі. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Стосовно твердження відповідача про те, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади.

Водночас, «принцип мовчазної згоди», визначений статтею 118 Земельного кодексу України, передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 у справа №806/3095/17.

З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає за необхідне визнати протиправною дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови, оформленої листом від 23.03.2018 № Р-519/0-1546/0/22-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність, для ведення особистого селянського господарства, земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території на території Любимівської сільської ради Андрусівського району Житомирської області.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід зазначити наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Саме по собі судове рішення про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу не відновлює порушеного права позивача на прийняття вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Варто вказати, що Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що знаходиться на території Любимівської сільської ради Андрусівського району Житомирської області, оскільки будь-яких перешкод для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, крім тих, які вже розглянуті судом, відповідачем не зазначено та судом не встановлено.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Натомість відповідачем не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Андрусівського району Житомирської області, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250, 255, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови, оформленої листом № Р-590/0-1546/22-18 від 23.03.2018, ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства , яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Е.Черняхович

Повне судове рішення складене 17 вересня 2018 року