Постанова № 76484367, 12.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. Справа № 922/741/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В. І.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства “Харківводоканал” (вх.1601/Х1) на рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 по справі №922/741/16 (повний текст рішення складенов приміщенні зазначеного суду 01.06.2018 суддею Калантай М.В.)

за позовом акціонерної компанії “Харківобленерго”, м. Харків

до комунального підприємства “Харківводоканал”, м. Харків

про стягнення 41 426 099,07 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківводоканал" про стягнення 44716433,24 грн. вартості електричної енергії, 450,61 грн. перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 57771,86 грн. плати за компенсацію перетікання реактивної енергії.

06.04.2018 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він, з урахуванням висновку судової експертизи, зазначив, що експертами встановлено, що упродовж всього досліджуваного періоду по приєднанню "РЭУ, Бутовский въезд - 5" позивачем взагалі не нараховані втрати електричної енергії у трансформаторі та лінії електропередавання (стор. 31 висновку). Відповідно розбіжності платних витрат зазначені у висновку складають 9221,83 грн. Також, під час проведення судових експертиз по даній справі відповідачем було частково сплачено суму боргу за спожиту електричну енергію у розмірі 3299556,00грн. та повністю сплачено суму боргу по КРЕ у розмірі 57771,86грн. та ППМ у розмірі 450,61грн. З огляду на наведене, позивач уточнив позовні вимоги наступним чином. За період з квітня 2015 по січень 2016 року станом на 01.02.2016 заборгованість відповідача за договором від 07.05.2004 №4 перед АК "Харківобленерго" складає 41 426 099,07 грн., де: - вартість електричної енергії в розмірі 41 426 099,07 грн. (тарифна складова - 34 521 749,21 грн. та ПДВ 20% - 6 904 349,86 грн.). Таким чином, позивачем фактично було зменшено заявлені грошові вимоги з первісно заявленої суми 44 774 655,71грн. до суми 41 426 099,07 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2018 у справі №922/741/16 позов задоволено. Стягнуто з КП "Харківводоканал" на користь АК "Харківобленерго" 41 426 099,07 грн. вартості електричної енергії, 206 700,00 грн. судового збору.

Відповідач, КП “Харківводоканал”, з вказаним рішенням не погодився, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. При цьому, відповідач зазначив, що на його думку оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. При цьому, існуюча невідповідність висновків викладених в мотивувальній частині дійсним обставинам справи призвела до прийняття господарським судом неправильного рішення по суті вимог.

Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено доводи КП "Харківводоканал" щодо заперечень проти застосування до нього позивачем, при розрахунках за електроенергію, тарифу 2 класу.

Крім того, заявник просив врахувати доводи, викладені у висновку комісійного електротехнічного експертного дослідження № 15301/17136 складеного судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_4 МЮУ на замовлення відповідача по справі за № 922/741/16, в якому зазначено про те, що КП "Харківводоканал" відноситься до споживачів 1 класу починаючи з 2014 року, і клопотав про залучення цього доказу до матеріалів справи.

Також, на думку відповідача, судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 610, 613 ЦК України, п.п. 5, 10 додатку № 2 до договору № 4, які, на думку заявника, підлягають обов’язковому застосуванню. З урахуванням наведеного заявник зазначає, що висновки, покладені в основу винесеного по справі рішення щодо настання зобов'язання відповідача з оплати рахунків за спірний період, не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для прийняття іншого рішення по суті справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2018 у справі апелянту поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Встановлено позивачу строк до 22.08.2018 для надання відзиву. Зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 у справі № 922/741/16.

Позивач 21.08.2018 надав за вх. № 6532 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 справу призначено до розгляду на 04.09.2018.

04.09.2018 позивачем надані пояснення щодо доводів відповідача про введення ним нових виробничих потужностей після 2018 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 оголошено про перерву у розгляді справи до 12.09.2018.

Вирішуючи клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи нового доказу - висновку комісійного електротехнічного експертного дослідження № 15301/17136, складеного судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_4, колегія суддів приходить до висновку про необхідність його відхилення і відмовляє в задоволенні клопотання, оскільки відповідачем не обґрунтована прийнятність нового доказу з огляду на приписи ч.8 ст. 80 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

В ході вирішення спору колегія суддів встановила наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 травня 2004 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії №4 (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами.

Відповідно до пункту 2.2.5 договору споживач зобов’язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатка № 2 "Порядок розрахунків".

Згідно з пунктом 1 додатку №2 "Порядок розрахунків" до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця.

Відповідно до пункту 4.5 додатку №2 "Порядок розрахунків" до договору споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. За наявності фінансової можливості та за погодженням з постачальником електричної енергії споживач може здійснювати попередню оплату вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії. У платіжному дорученні споживач чітко вказує в розділі “призначення платежу”:

- за який вид нарахувань проводиться оплата (види нарахувань вказані в п. 4.1. та п. 4.2);

- за який період здійснюється оплата;

- номер і дату укладеного договору про постачання електроенергії.

Згідно пункту 5 додатку № 2 "Порядок розрахунків" до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток № 20 "ОСОБА_1 про використану електричну енергію", який споживач отримує разом із рахунками та повинен повернути підписаними та скріпленими печаткою в термін до 5 днів. Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами СО "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання. Рахунки на попередню оплату, на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок) та на оплату реструктуризованої заборгованості надаються постачальником електричної енергії одночасно. В разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунки споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня його відправлення.

Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Сторонами не надано суду доказів подання заяви про припинення дії договору або перегляд його умов, а тому, відповідно до пункту 9.11 договору, він є пролонгованим і діє на час вирішення спору судом апеляційної інстанції.

Як вказував позивач у позові, відповідач неналежним чином виконував умови договору, у зв'язку з чим у нього за період з квітня 2015 року по січень 2016 року виникла заборгованість у наступних розмірах: 44716433,24грн. вартості електричної енергії, 450,61грн. перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 57771,86грн. плати за компенсацію перетікання реактивної енергії.

На підтвердження вказаної заборгованості позивачем були надані рахунки та докази їх направлення, відомості про електроспоживання відповідача тощо.

Відповідач не заперечував факту наявності заборгованості за договором, однак вважав помилковими здійснені позивачем розрахунки розміру заборгованості.

З метою визначення того, чи підтверджуються матеріалами справи правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за договором про постачання електричної енергії №4 від 07.05.2004, судом першої інстанції було призначено судову експертизу.

Висновком судової комплексної комісійної електротехнічної та економічної експертизи №80/2136 у справі №922/741/16 від 20.02.2018 визначено, що в обсязі наданих документів, з урахуванням встановлених вихідних даних, визначених в електротехнічному дослідженні, сума заборгованості КП "Харківводоканал" згідно договору про постачання електричної енергії №4 від 07.05.2004 за період з серпня 2015 по січень 2016 року, який залучений до позовних вимог АК "Харківобленерго" про стягнення коштів станом на січень 2016 в частині:

- нарахування за спожиту електричну енергію складає 44 725 655,07грн. з ПДВ;

- за компенсацію перетікань реактивної електричної енергії на межі експлуатаційної відповідальності, судовому експерту - економісту визначити не надається можливим;

- за споживання електричної енергії понад договірну величину електричної потужності за квітень 2015 складає 450,61грн. з ПДВ.

З урахуванням встановленого експертним дослідженням розміру фактичної заборгованості відповідача за договором за спірний період, а також враховуючи часткове погашення суми заборгованості під час розгляду справи, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором за період з квітня 2015 року по січень 2016 року в розмірі 41 426 099,07грн., де вартість електричної енергії в розмірі 41 426 099,07 грн. (тарифна складова - 34 521 749,21грн. та ПДВ 20% - 6 904 349,86 грн.).

В цій частині колегія суддів звертає увагу, що вищевказане експертне дослідження проведено, а розмір заборгованості відповідача визначено, виходячи з того, що відповідач має 2 клас споживання.

Тому, розглянувши позовні вимоги і врахувавши наведений висновок експерта, суд першої інстанції дійшов висновку про, що позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за фактично спожиту за договором електричну енергію за період з квітня 2015 року по січень 2016 року саме в розмірі 41 426 099,07грн.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком, виходячи з наступного.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та Про електроенергетику".

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи рішення про повне задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за період з квітня 2015 року по січень 2016 року позивачем було належним чином виконано умови Договору №4, правильно розраховано суму грошового зобов'язання відповідача, строк виконання зобов’язання настав. За таких обставин справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення 41 426 099, 07 грн. При цьому, в основу мотивувальної частини оскаржуваного рішення судом був покладений висновок судової комплексної комісійної електротехнічної та економічної експертизи №80/2136 від 20.02.2018.

Натомість колегія суддів критично оцінює такий висновок суду, вважає його таким, що суперечить фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Досліджуючи та аналізуючи надані до матеріалів справи пояснення учасників розгляду справи, колегія суддів вбачає, що відповідач заперечував проти обґрунтованості позовних вимог у зв'язку з неправильним, на його думку, розрахунком втрат електричної енергії, які входять до структури заборгованості у відповідності до п.6.28 Правил користування електричною енергією, а також неправильним застосуванням Позивачем тарифу для споживачів 2 класу напруги, в той час як КП “Харківводоканал”, на переконання відповідача, відноситься до споживачів 1 класу у відповідності до Порядку визначення класів споживачів” затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 № 1052 (із змінами та доповненнями внесеними Постановою від 30.06.2011 № 1110).

Суд першої інстанції, виносячи оскаржене рішення, поклався на висновок судової комплексної комісійної електротехнічної та економічної експертизи №80/2136 від 20.02.2018, яка була проведена з посиланням на те, що відповідач має 2 клас споживання.

Між тим, висновок експерта не має для заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами по справі (ст. 104 ГПК України).

В той же час, відкидаючи заперечення відповідача по суті позовних вимог в частині невірного застосування тарифу за класом споживача, суд першої інстанції обмежився лише зауваженням про те, що це питання розглядається в рамках іншої справи - №922/4198/17, рішення по якій на день вирішення спору судом першої інстанції не набрало законної сили. Водночас, від самостійної оцінки та дослідження вказаних обставин місцевий господарський суд ухилився, мотивів відхилення доводів відповідача не навів, незважаючи на те, що в матеріалах справи на підтвердження обставин неправомірності застосування тарифу містився висновок судової комісійної електротехнічної експертизи №2021 від 26.02.2018, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4 Міністерства юстиції України по справі №922/4198/17. Одночасно, інших доказів, які б спростовували вказані висновки, в матеріалах справи немає.

Тому колегія суддів критично оцінює таку позицію господарського суду і вважає, що судом першої інстанції не дотримані вимоги процесуального законодавства, які встановлюють обов’язок суду щодо оцінки та дослідження доказів.

Так, відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.210 ГПК суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Доречним в контексті викладеного є посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", де було констатовано, що одним із завдань вмотивованого рішення суду є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland),№ 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, незважаючи на те, що визначення класу споживання було предметом дослідження у іншому спорі (№922/4198/17), процесуальне законодавство не звільняє суд у даному спорі від обов’язку надати мотивоване обґрунтування причин, з яких відкинуті заперечення відповідача. Однак мотивованого обґрунтування причин, з яких судом були відкинуті заперечення відповідача щодо визначення класу споживання, рішення місцевого господарського суду не містить.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження, посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відносно правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, то колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом безпідставно не було застосовано положення ст.610, ст.613 ЦК України, п.5, п.10 Додатку №2 до Договору №4, які підлягали обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин.

Так, з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, вбачається, що всі посилання на умови Договору про постачання електричної енергії №4 стосуються зобов'язання споживача здійснити оплату вартості електричної енергії. В той же час, порядок та підстави виникнення такого зобов'язання судом належним чином не досліджувалося. Зазначене свідчить про однобічне спрямування дослідження обставин справи та надання переваги одним положенням договору над іншими, що неприпустимо з огляду на ст.629 ЦК України, адже договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відтак, суд не вправі надавати переваги одним положенням договору над іншими, довільно тлумачити їх зміст та на власний розсуд застосовувати лише частину умов договору до спірних правовідносин.

Так, згідно з приписами частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать встановлені матеріалами справи фактичні обставини, строк виконання грошового зобов'язання з оплати вартості спожитої електричної енергії узгоджений обома сторонами в умовах положень Додатку №2 “Порядок розрахунків” до Договору №4.

Відповідно до пункту 5 додатку №2 до договору №4, остаточний розрахунок споживача за спожиту електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної.

Згідно з пунктом 6 додатку №2 до договору для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділенні відповідного РВЕ рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання. В разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення.

Колегія суддів вважає доречними доводи апелянта про те, що остаточний розрахунок вартості електричної енергії здійснюється також розрахунковим шляхом, що, полягає, зокрема, у застосуванні тарифного класу (1 чи 2) у відповідності до “Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги”. Зазначене іншою стороною спору не оспорюється.

Наведене підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи рахунками за спожиту електричну енергію за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року в яких в якості застосованого при розрахунку тарифу визначений тариф для 2 класу споживача.

Водночас, відповідно до п.10 Додатку №2 сторони передбачили, що “у випадках неправильного розрахунку сум, що підлягають оплаті Споживачем (тобто нарахування надмірних сум, або, навпаки, ненарахування сум, які Споживач повинен оплачувати у відповідності до даного Договору або нормативних документів), Постачальник проводить перерахунок за весь період неправильного нарахування та відображає його в рахунку, який споживач отримує в відповідному розрахунковому відділі Компанії до 6 числа наступного за розрахунковим місяця та лише тоді сплачує його у порядку визначеному п.5 Додатку №2 до Договору №4».

Опираючись на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в наведених положеннях договору сторони досягли згоди щодо настання у відповідача обов'язку по сплаті вартості електричної енергії лише після пред'явлення постачальником (позивачем) виставленого у відповідності до нормативно-правових актів та положень Договору рахунку. Тобто, виникненню зобов'язання споживача з оплати спожитої товарної продукції має передувати виконання позивачем зобов'язання з виставлення рахунків з правильним розрахунком вартості електричної енергії.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що для оцінки обґрунтованості пред'явлених позовних вимог, поміж іншого, необхідне дослідження правильності викладених у рахунках за спірний період розрахунків та встановлення настання зобов'язання з їх оплати.

Колегією суддів встановлено, що при укладенні діючого Договору про постачання електричної енергії № 4 та визначенні класу напруги споживача, сторони керувалися приписами п.4 Постанови НКРЕ від 13.08.1998 №1052 щодо затвердження "Порядку визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги" в редакції від 25 липня 2003 року, відповідно до яких споживачу встановлювалися різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії залежно від встановлених на них ступенях напруги.

Одночасно, сторони спору в п.3.1.2 Договору № 4 передбачили, що в разі прийняття нормативно-правових актів, які змінюють умови цього Договору, сторони зобов'язуються до внесення до Договору відповідних змін керуватися вимогами цих нормативних документів. В подальшому, Постановою НКРЕ №1110 від 30.06.2011, були внесені зміни до Порядку визначення класів споживачів електричної енергії та розширено перелік випадків віднесення суб'єкта до споживачів 1 класу, а саме: п.3.1 Порядку доповнено підпунктом 4 такого змісту: "до 1 класу відносяться споживачі, які: є промисловими підприємствами, що збільшили обсяг річного споживання більш ніж утричі порівняно з 2008 роком або ввели нові виробничі потужності після 2008 року, та місячне споживання яких складає понад 20 млн кВт·год на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу».

Досліджуючи питання відповідності підприємства відповідача критеріям споживачів 1 класу, враховуючи також заперечення відповідача щодо правильності застосованого тарифу, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження того, що відповідач відповідає критеріям споживачів 1 класу, в матеріалах справи містяться висновок експерта №2021 по справі №922/4198/17, який встановив та засвідчив, що «КП “Харківводоканал” (до перейменування комунальне підприємство каналізаційного господарства «Харківкомуночиствод») з 31.12.2011 ввело нові виробничі потужності, які наразі використовуються та споживають електричну енергію для виробничих потреб, а саме - для надання послуг з централізованого водопостачання централізованого водовідведення.

У порівнянні з обсягом річного споживання електричної енергії за 2008 рік у кількості 65 313 209 кВт*год., у продовж періоду 2014-2017 років комунальне підприємство «Харківводоканал» щорічно споживало обсяги електричної енергії більш ніж у тричі у порівнянні з 2008 роком.

КП «Харківводоканал» дійсно споживає електричну енергію, за договорами про постачання електричної енергії від 07.05.2004 № 4 та від 03.01.2008 № 1.01, в щомісячному обсязі понад 20 млн. кВт*год. на технологічні потреби виробництва послуг з водопостачання та водовідведення, починаючи з січня 2014 року по жовтень 2017 року (дані, містяться у матеріалах справи № 922/4198/17)».

Отже, факт відповідності КП “Харківводоканал” критеріям споживачів 1 класу підтверджений належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи позивача про встановлення класу напруги Додатками №3.1 до Договору №4 за кожною точкою приєднання окремо, адже у відповідності до умов п.3.1.2 Договору №4, ще до внесення відповідних змін до його положень, відповідач був зобов’язаний застосувати положення Постанови НКРЕ №1110 від 30.06.2011, які змінили умови договірних правовідносин.

Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах законодавства про судоустрій і процесуального законодавства. Так, в ч.2 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість (преюдиційність) судових рішень для інших судів встановлена законом.

Так, згідно з частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначеною нормою встановлено, що факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Зокрема, колегією суддів встановлено, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 року по справі №922/4198/17 АТ “Харківобленерго” зобов'язано здійснити перерахунок вартості спожитої електричної енергії Комунальним підприємством "Харківводоканал" у період часу з листопада 2014 року - по жовтень 2017 року у відповідності до Договору про постачання електричної енергії від 07.05.2004 № 4, шляхом застосування тарифів для I (першого) класу напруги за всіма точками продажу незалежно від ступенів напруги та відобразити його в рахунках за листопад, грудень 2014 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2017 року. Вказаним рішенням суд підтвердив необхідність застосування до відповідача тарифу споживачів 1 класу. Отже, вказаним рішенням, суд підтвердив необхідність застосування 1 класу у розрахунках вартості електричної енергії з КП “Харківводоканал” на чому обґрунтовано наголошував відповідач у даному спорі, надаючи належні докази, які не були спростовані в ході розгляду справи.

Таким чином, в силу приписів статті 75 ГПК України не потребує доказування під час розгляду цієї справи настання зобов'язання АТ “Харківобленерго” щодо проведення перерахунку вартості електричної енергії за період, який входить до предмета вимог даної справи за тарифами для споживачів 1 класу, адже таке зобов'язання встановлене чинним рішенням суду.

При розгляді апеляційної скарги судами встановлено, що вищенаведена постанова суду від 01.08.2018 АТ “Харківобленерго” виконана не була, перерахунок з пред'явленням до сплати рахунків за спірний період не проведено, що було підтверджено поясненнями сторін в судовому засіданні.

Так, представники позивача зазначили, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 року по справі №922/4198/17 оскаржена в касаційному порядку і до вирішення спору судом касаційної інстанції позивач переглядати рахунки и нарахування не буде.

Колегія суддів зазначає, що таке тлумачення закону суперечить приписам ч.3 ст.75 ГПК України, ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

За таких обставин справи колегія суддів приходить до висновку, що пред`явлені до сплати рахунки на оплату вартості електричної енергії за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року, на які посилається позивач, як на підставу виникнення зобов'язання з їх оплати, є незаконними та такими, що не можуть встановлювати настання зобов`язання КП “Харківводоканал” щодо остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію у відповідності до п.5 Додатку № 2 до Договору про постачання електричної енергії №4.

При цьому колегія суддів враховує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення, постанова суду від 01.08.2018 по справі №922/4198/17 була відсутня. Водночас всі ті обставини, що встановлені постановою суду від 01.08.2018 по справі №922/4198/17, входили до предмета дослідження у даному спорі та становили базу заперечень відповідача проти позовних вимог і належним чином доводились наданими відповідачем доказами. Постанова ХАГС від 01.08.2018 по справі №922/4198/17 лише додатково підтверджує підставність та обґрунтованість заперечень відповідача проти позову.

Крім того, в силу приписів ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосування постанови ХАГС від 01.08.2018 по справі №922/4198/17 при вирішенні даного спору носить обов’язковий характер.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваним рішенням було стягнуто навіть ту частину сум вартості електричної енергії (зазначена в заяві про уточнення позовних вимог від 06.04.18), яка відсутня в рахунках на оплату вартості електричної енергії, доданих до матеріалів справи позивачем. Отже, стягнута в цій частині сума позовних вимог взагалі не пред'являлася до сплати відповідачу у передбачений умовами Договору №4 спосіб. Вказане не заперечувалося представниками позивача в ході розгляду справи.

У зв'язку з цим, суд приходить також до висновку про необхідність застосування положень ч.1 ст.613 Цивільного кодексу України, згідно з якими кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Під бездіяльністю кредитора колегія суддів розуміє не приведення позивачем своїх рахунків на оплату спожитої енергії у відповідність із належним класом споживання, що є обов’язковим як в силу договору, так і в силу рішення суду.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги.

Оцінюючи заперечення відповідача про те, що обсяг втрат електричної енергії субспоживачів ПАТ "Vodafon Україна'" та ПП "Костенко", внесених до додатку №3.3 договору №4, не віднімається позивачем з даних приладів обліку як того вимагає п.6.23.1.2 Правил користування електричною енергією (далі по тексту - ПКЕЕ), що призвело до невірного нарахування сум, колегія суддів зазначає, що в силу набуття чинності постановою ХАГС від 01.08.2018 по справі №922/4198/17 позивач зобов’язаний скласти нові рахунки, в силу чого аналіз наявних у справі рахунків на оплату енергії втратив правовий сенс.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу комунального підприємства “Харківводоканал” на рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 по справі №922/741/16 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 по справі №922/741/16 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд.149, код 00131954) на користь комунального підприємства "Харківводоканал" (61013, м.Харків, вул.Шевченка, буд.2, код 03361715) судовий збір у розмірі 310050,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 17.09.2018.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.