Постанова № 76483453, 12.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/632/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Величко Т.А., Будішевської Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Науково-виробниче акціонерне товариство „ВНДІкомпресормаш”

на рішення господарського суду Одеської області від 04.06.2018 року, суддя в І інстанції Желєзна С.П., повний текст якого складено 08.06.2018р. в м. Одесі

у справі № 916/632/18

за позовом: Приватного акціонерного товариства „Науково-виробниче акціонерне товариство „ВНДІкомпресормаш”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Лазерит”

про стягнення 107 819,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Приватне акціонерне товариство „Науково-виробниче акціонерне товариство „ВНДІкомпресормаш” (далі – ПАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Лазерит” (далі – ТОВ „НВП Лазерит”) про стягнення 18 072,30 грн. пені та 89 746,80 грн. штрафу, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо своєчасної поставки товару згідно з договором № 180816 від 18.08.2016р.

Позовні вимоги з посиланням на ст. ст. 525, 530, 549, 610, 611 ЦК України обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за зазначеним договором щодо поставки товару у встановлений строк.

ТОВ „НВП Лазерит” не визнало позов посилаючись на те, що незважаючи на численні порушення умов договору № 180816 від 18.08.2016р. з боку позивача, воно сумлінно виконало вимоги договору у повному обсязі, не порушивши жодного його пункту.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.06.2018 року в позові відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову суд керувався приписами ст. ст. 175, 193, ГК України та ст. ст. 509, 525, 526, 538, 612, 626, 662, 663 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із відсутності факту прострочення виконання відповідачем зобов’язань за договором №180816 від 18.08.2016р. в частині поставки товару в обумовлений сторонами строк, у зв’язку із чим підстави для стягнення на користь позивача пені та штрафу відсутні, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю викладених у рішенні висновків місцевого суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права і невірним застосуванням норм матеріального права та мотивована посиланнями на ті ж самі обставини, що викладені в позовній заяві. Скаржник зазначає, що додатковою угодою № 1 до договору сторони змінили лише розмір та порядок оплати платежів за товар, у той же час умови щодо строку поставки товару залишились незмінними, а той факт, що додаткова угода № 1, якою сторони змінили порядок та розмір оплати, підписана сторонами 05.04.2017 року не позбавляє відповідача обов’язку із поставки товару у визначений специфікацією № 1 термін – до 27.02.2017 року.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.08.2016 року між ПАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” (покупець) та ТОВ „НВП Лазерит” (постачальник) було укладено договір №180816, відповідно до п. 1 якого на умовах, в порядку та строки, визначені цим договором, постачальник зобов’язується протягом терміну дії договору поставити й передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити майно, перелік, комплектність та кількість якого визначається в специфікації №1 до цього договору, яка з моменту підписання сторонами й проставлення печаток сторін є невід’ємною частиною цього договору. Специфікація повинна мати посилання на цей договір.

Згідно з п. 2.1 договору загальна сума договору (вартість товару) становить 425 000 грн., у тому числі ПДВ 70 833,33 грн., і включає вартість товару, упаковки, вартість монтажних і пусконалагоджувальних робіт, вартість навчання фахівців покупця.

Відповідно до п. 2.2 договору, оплата партії товару, передбаченої конкретною специфікацією, здійснюється в порядку, на умовах та строки визначені специфікацією №1 до цього договору.

Згідно з умовами п. п. 3.1, 3.6 договору, поставка партії товару, передбаченої конкретною специфікацією, здійснюється в порядку, на умовах та строки визначені специфікацією №1 до цього договору. Зобов’язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження покупця у пункті поставки за умови точної відповідності поставленого товару договору та відповідній специфікації по строкам, номенклатурі і обсягу, після надання постачальником супроводжувальних документів.

Положеннями п.п. 7.4, 7.5 договору передбачено, що в разі прострочення поставки товару, покупець має право вимагати, а постачальник за вимогою покупця сплачує договірну санкцію в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в момент виникнення прострочення, від вартості партії товару, визначеної специфікацією, за кожний день прострочення поставки. У випадку не поставки (поставки не у повному обсязі) партії товару у строк більш, ніж 40 календарних днів з дати поставки визначеної цим договором або не надання товаросупроводжувальних документів, визначених п. 3.3 цього договору, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від партії товару, яка визначена відповідною специфікацією, а також вимагати повернення сплаченого авансу та/або сплати штрафу в розмірі 20% від вартості партії товару, яка визначена відповідною специфікацією.

Згідно з п.п. 10.1, 10.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін. Строк дії цього договору встановлюється від дати набрання договором чинності та діє до 31.12.2016р., у частині гарантійних зобов’язань – до закінчення гарантійного строку, у частині сплати штрафних санкцій або відшкодування збитків – до моменту оплати.

Того ж дня, сторонами було підписано специфікацію №1 до даного договору, якою визначено найменування та характеристику товару: лазерний маркувальник лазерит-20-100-РК (1комплект), загальною вартістю 425 000 грн., а також порядок та строк оплати вартості товару, а також строки поставки.

Відповідно до п. 1 специфікації №1 розрахунок за партію товару, що постачається за даною специфікацією, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника в наступному порядку: перший платіж у розмірі 50 % від загальної вартості партії товару, що складає 212 500 грн., сплачується покупцем протягом 10 робочих днів з дати виставлення постачальником рахунка-фактури, яка узгоджується сторонами (п. 1.1); другий платіж в розмірі 40 % від загальної вартості партії товару, що складає 170 000 грн., – оплачується протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу (п. 1.2); третій платіж у розмірі 10% від загальної вартості партії товару, що складає 42 500 грн. – оплачується протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акту введення товару в експлуатацію (п. 1.3).

За умовами п. 2 специфікації №1 поставка товару, визначеного у специфікації, здійснюється протягом 60 календарних днів від дня сплати покупцем першого платежу за умови своєчасної оплати покупцем платежу згідно п. 1.2 специфікації.

На виконання даного договору відповідач 01.09.2016 року виставив позивачеві рахунок №71 на оплату товару на суму 448 734 грн. Отже, відповідно до умов договору позивач повинен був сплатити перший платіж у розмірі 212 500 грн. протягом 10-ти робочих днів, тобто до 15.09.2016 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 212 500,00 грн. лише 23.09.2016 року, що підтверджується платіжним дорученням № 3407 від 23.09.2016р.

Відповідно до умов договору, другий платіж в розмірі 40 % від загальної вартості партії товару в сумі 170 000 грн. позивач повинен був сплатити протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу. Отже, з урахуванням прострочення першого платежу, другий платіж позивач повинен був сплатити у строк до 28.10.2016 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що другий платіж був сплачений позивачем лише частково в розмірі 50 000 грн. та з порушенням строку платежу, що підтверджується платіжним дорученням № 2771 від 28.12.2016р.

З урахуванням несвоєчасного виконання покупцем своїх зобов’язань щодо оплати товару у встановлені строки та відсутність оплати товару у визначеному специфікацією № 1 розмірі, 05.04.2017 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №180816 від 18.08.2016р., якою викладено п. п. 1.1, 1.2, 1.1 специфікації №1 в наступній редакції: перший платіж у розмірі 212 500 грн., сплачується покупцем протягом 10 робочих днів з дати виставлення постачальником рахунка-фактури; другий платіж в розмірі 50 000 грн. оплачується протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу; третій платіж у розмірі 162 500 грн. – перед відвантаженням товару, що свідчить про те, що не сплачена сума другого платежу у розмірі 120 000 грн. була перенесена на третій платіж, у зв’язку з чим загальна сума третього платежу складає 162 500 грн.

Крім того, на виконання п. 2.4 договору, яким передбачено, що у разі зміни курсу НБУ гривні по відношенню до долара США на момент оплати більше/менше ніж на 2% щодо курсу НБУ гривні по відношенню до долара США на момент укладання договору, неоплачена частина вартості товару підлягає перегляду пропорційно зміни курсу, що оформлюється окремою угодою до договору, вищевказаною додатковою угоду №1було встановлено четвертий платіж у розмірі 23 738 грн., який повинен бути сплачений протягом 10 календарних днів з дня підписання сторонами акту введення товару в експлуатацію.

Таким чином, станом на момент укладення цієї додаткової угоди, тобто станом на 05.04.2017 року, з боку позивача було допущено істотне порушення умов договору, так як оплату другого платежу ним було прострочено на 159 днів.

05.04.2017 року позивачем було перераховано відповідачеві грошові кошти у розмірі 135 500 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1002 від 05.04.2017р.

На виконання договору, ТОВ „НВП Лазерит” 20.04.2017 року було поставлено ПАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” лазерний маркувальник, що підтверджується видатковою накладною № 62 від 20.04.2017р. та наступного дня здійснено його запуск, що підтверджується підписаним сторонами актом вводу в експлуатацію.

Оскільки позивачем не було проведено повної оплати вартості поставленого товару, ТОВ „НВП Лазерит” зверталось до нього з претензією №110917 від 11.09.2017р. про сплату суми основного боргу у розмірі 23 738 грн. та пені у розмірі 2178,04 грн. протягом 10-ти календарних днів з моменту її отримання. У відповідь на це звернення, листом № 04/09-015917 від 25.09.2017р. позивач просив відповідача надати додатковий строк для остаточної оплати вартості отриманого товару.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2018р. у справі №920/95/18, що набрало законної сили, частково задоволено позовні вимоги ТОВ „НВП Лазерит” та стягнуто на його користь з ПАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” 23 738 грн. основного боргу, 3015 грн. пені та 1652 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаним рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2018р. у справі № 920/95/18 встановлено, що ПАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” у порушення зобов’язань, прийнятих на себе за умовами договору № 180816 від 18.08.2016р. не було сплачено остаточної вартості товару після введення лазерного маркувальника в експлуатацію.

Обґрунтовуючи пред’явлені вимоги у даній справі, ПАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” посилається на те, що відповідач в порушення умов договору № 180816 від 18.08.2016р. не здійснив поставку товару у визначений специфікацією строк до 27.02.2017р., тобто протягом 60 календарних днів від дня сплати другого платежу, у зв’язку з чим зобов’язаний сплатити штраф та пеню.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідає змісту правовідносин за договором поставки.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оскільки позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги фактом неналежного виконання відповідачем зобов’язань, прийнятих на себе за умовами договору №180816 від 18.08.2016р. в частині своєчасної поставки товару, колегія суддів враховує наступне.

Як вже було зазначено вище, пунктом 2 специфікації № 1 передбачено, що постачальник зобов’язаний здійснити поставку товару протягом 60 календарних днів від дня сплати покупцем першого платежу у визначеному розмірі за умови своєчасної оплати другого платежу. Такими чином, обов’язок з поставки товару виникає у постачальника у випадку перерахування покупцем грошових коштів у загальному розмірі 382 500 грн., тобто сплати першого та другого платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач не виконав свого обов’язку щодо перерахування на користь відповідача грошових коштів у строки, визначені у специфікації №1, що свідчить про ненастання обов’язку відповідача поставити товар у строк до 27.02.2017 року.

Також судом установлено, що шляхом підписання 05.04.2017 року додаткової угоди №1 до договору сторони змінили розміри платежів, які повинен здійснити позивач, та визначили, що другий платіж в розмірі 50 000 грн. оплачується протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу, а третій платіж у розмірі 162 500 грн. – перед відвантаженням товару.

Посилаючись саме на умови додаткової угоди №1від 05.04.2017р., якою розмір другого платежу був змінений сторонами до 50 000 грн., в той час як зазначена сума була сплачена позивачем лише 28.12.2016р., позивач безпідставно вважає, що поставка товару повинна бути здійснена до 27.02.2017р. Оскільки розмір другого платежу був змінений лише 05.04.2017 року, то саме з цієї дати у відповідача виник обов’язок здійснити поставку товару, який був виконаний останнім 20.04.2017 року.

Викладене переконливо свідчить про відсутність факту прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором в частині поставки товару у визначений строк, у зв’язку з чим господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для стягнення на користь позивача пені та штрафу відсутні, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Наведеним спростовується помилкове твердження скаржника про те, що додатковою угодою № 1 до договору сторони змінили лише розмір та порядок оплати платежів за товар, у той же час умови щодо строку поставки товару залишились незмінними, а той факт, що додаткова угода № 1, якою сторони змінили порядок та розмір оплати, підписана сторонами 05.04.2017 року, не позбавляє відповідача обов’язку із поставки товару у визначений специфікацією № 1 термін – до 27.02.2017 року.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2 643 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 04 червня 2018 року у справі № 916/632/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Науково-виробниче акціонерне товариство „ВНДІкомпресормаш”- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14.09.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_1