Рішення № 76483363, 03.09.2018, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/6703/17

Провадження 2/216/1260/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 вересня 2018 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Сидорак В.В.,

за участі секретаря судового засідання Морозової Н.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3 в особі відокремленого підрозділу: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3" про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та вихідної допомоги, -

Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3 в особі відокремленого підрозділу: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3" про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та вихідної допомоги, яке обґрунтовано тим, що 01 вересня 2009 року він був прийнятий на посаду асистента кафедри права Криворізького економічного інституту Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3". Пропрацювавши в цьому закладі вісім років позивач, 08 серпня 2017, звільнився з КЕІ ДВНЗ КНЕУ на підставі ст. 39 КЗпП України за власним бажанням, оскільки роботодавець не виконує законодавство про працю та умови колективного договору. Підставою припинення трудового договору є наказ № 122-к від 07.08.2017 року.

В зв’язку з звільнення трудова книжка була йому видана в день звільнення, а саме 08.08.2017 року, проте в порушення ст.ст. 44, 47, 116 КЗпП України посадові особи КЕІ ДВНЗ КНЕУ так й не виконали свій обов'язок щодо проведення з позивачем кінцевого розрахунку. З даного приводу позивач неодноразово звертався до фінансового відділу інституту, де його запевняли, що належні виплати незабаром проведуть. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі, її індексації, за невикористану відпустку та допомоги на оздоровлення на момент звільнення становив 7663,96 гривні (нарахований).

Крім того, відповідачем на час звільнення не була виплачена вихідна допомога на підставі ст. 44 КЗпП України, відповідно до якої вихідна допомога при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.38-39 КЗпП) - виплачується в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. А тому, позивач вважає, що в зв’язку з систематичним порушенням відповідачем законодавство про працю та умов колективного договору, що слугувало підставою дострокового розірвання строкового трудового договору з відповідачем на підставі ст. 39 КЗпП України, відповідач повинен був йому виплатити на день звільнення ще й вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 12940,98 грн., які розраховуються наступним чином: (3999,93 + 1143,37) / 31 (робочі дні) = 165,91 грн. 9 (середньоденний заробіток);

165,91 * 26 (середня кількість робочих днів у місяці) * 3 місяці = 12940,98 грн.

Крім того, роботодавець постійно виплачував заробітну плату (аванс) не у розмірі фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, як це передбачено законом, а постійно в менших розмірах. В лютому місяці 2017 року аванс взагалі не виплачувався, всі працівники кафедр в примусовому порядку були направлені у відпустку на 13 календарних днів, при цьому виплата заробітної плати за час вказаної щорічної відпустки (відпускних) за три дні до її початку так й виплачена не була, а заробітна плата та відпускні були виплачені лише 02 березня 2017 року. Відпускні у червні місяці 2017 року також за три дні до початку відпустки виплачені не були.

У травні 2017 року величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації по відношенню до базового місяця, тому починаючи з червня місяця позивачу повинна була нараховуватися індексація заробітної плати, однак роботодавцем в порушення правових норм, що стосуються індексації заробітної плати ні у червні, ні у липні, ні у день звільнення, відповідної індексації не здійснював, лише після неодноразових звернень позивача виплатив таку індексацію 31 серпня 2017 року, після звільнення.

Крім того, в порушення ст. 57 ЗУ "Про освіту" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки, проте роботодавцем а ні у лютому, а ні у червні місяці 2017 року, тобто при наданні щорічної відпустки, вказана допомога на оздоровлення виплачена позивачу так й не була. Дана допомога була виплачена лише 31 серпня 2017 року.

Таким чином, своїми діями (бездіяльністю) відповідачем на протязі значного часу грубо та систематично порушувалося законодавство про працю, державні соціальні гарантії, а від так законні права та інтереси позивача як працівника у зв'язку з чим це спонукало його до прийняття рішення про дострокове припинення його трудових відносин з відповідачем на підставі ст. 39 КЗпП України. Відповідно до вказаної статті строковий трудовий договорі підлягає розірвання достроково на вимогу працівника в тому числі в разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору...

Будь-якого спору щодо розміру належних позивачу сум він з відповідачем не мав, наявна заборгованість відповідачем виплачена 15 листопада 2017 року, а тому КЕІ ДВНЗ КНЕУ повинно виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку:

1) по нарахованим сумам 13604,62 гривні, яка складається (3999,93 + 1143,37) /31 (робочі дні у червні та липні) * 82 робочих днів ( з 09.08.2017 року по 14.11.2017 рік включно);

2) по не виплаченим сумам 5972,76 гривні, яка складається : (3999,93 +1143,37)/31 (робочі дні у червні липні) * 36 робочих днів (з 15.11.2017 по 26.12.2017 року включно).

Вказаний розрахунок проведено у відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Крім того, діями відповідача позивачу була завдана й моральна шкода, яка полягає у тому, що він отримав душевні страждання та приниження честі та гідності через протиправну поведінку щодо нього. Позивач був вимушений неодноразово звертатися до відповідача з проханням здійснити дії на виплату заробітної плати, які були задоволені лише через більш ніж три місяці після звільнення, а по-друге: через протиправні дії відповідача щодо нього, як працівника, він не міг належним способом та своєчасно скористатися державними гарантіями соціального захисту працівника, таких як своєчасне отримання заробітної плати, відпускних, матеріальної допомоги, через що позивач не зміг в повному обсязі спланувати свій сімейний бюджет, власний відпочинок, тощо. Вказана протиправна поведінка щодо нього негативно вплинула на психологічний та душевний стан, призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагала додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задоволити з підстав викладених у позові.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Згідно письмового відзиву на позовну заяву відповідач вказав, що вимоги відносно стягнення середнього заробітку за період з 15.11.2017 року по 26.12.2017 рік включно у розмірі 5972,76 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 12940,98 грн. та моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного: вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не меншому від тримісячного середнього заробітку виплачується працівникові при розірванні ним трудового договору на підставах, зазначених в тому числі ст. 39 КЗпП України. Вихідна допомога виплачується при достроковому розірванні строкового трудового договору на вимогу працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору. Позивач звернувся до роботодавця з вимогою розірвати достроково строковий трудовий договір на підставі ст. 39 КЗпП України за власним бажанням з 08.08.2017 року, а тому твердження позивача про звільнення його з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору є хибним. Позивач у період з 13.2.2017 року по 25.02.2017 р. та у період з 30.06.2017 року по 23.07.2017 року перебував у щорічній основній відпустці, згідно затвердженого графіку надання відпусток кафедри цивільного та трудового права на 2017 рік., з яким працівник був ознайомлений під розпис. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників а можливості для їх відпочинку, що спростовує твердження позивача про примусову відпустку з боку роботодавця. Несвоєчасність виплати авансу за лютий місяць і відповідно відпускних відбулися не з вини відповідача, а обумовлені діючими нормами бюджетного законодавства. Згідно ч.2 ст. 49 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство здійснює платежі за дорученням розпорядника бюджетних коштів, зокрема, у разі наявності затвердженого в установленому порядку паспорту бюджетної програми. Відповідно до ч. 5 ст. 48 Бюджетного кодексу України під час реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань органами Казначейства здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми. Пунктом 6 Розділу І Правил складання паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2002 № 1098 "Про паспорти бюджетних програм" передбачено, що паспорти бюджетних програм головного розпорядника затверджується спільним наказом головного розпорядника та Мінфіну у трьох примірниках протягом 45 днів від дня набрання чинності законом про ОСОБА_4 бюджет України. Оскільки, Закон України "Про ОСОБА_4 бюджет України на 2017 рік" набрав чинності 01.01.2017 р, а спільний наказ головного розпорядника та Мінфіну про затвердження паспорта бюджетної програми не був затверджений, то Казначейство припинило розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів без затверджених в установленому порядку паспортів бюджетних програм. Відповідний Наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України "Про затвердження паспорта бюджетної програми на 2017 рік" № 330/315 було затверджено 01.3.2017 року. Позивач отримав належні йому виплати в повному обсязі 02.03.2017 р. Таким чином, в лютому 2017 року аванс та інші виплати не були здійсненні відповідачем вчасно з об'єктивних причин.

Також не вбачається жодних порушень законодавства про працю з боку відповідача в частині виплати позивачеві вихідної допомоги на оздоровлення, передбаченої ч.1 ст. 57 Закону України "Про освіту". Оскільки від позивача заява щодо нарахування та виплати йому допомоги на оздоровлення не надходила, то й виплата такої допомоги у лютому та червні 2017 року не здійснювалась, що не є порушенням чинного законодавства про працю.

Твердження позивача стосовно того, що йому завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності, через неодноразові звернення до відповідача з проханням здійснити належні йому виплати, підлягає спростуванню, оскільки жодних письмових звернень від позивача з повідомленням про наявну перед ним заборгованість та вимогою про здійснення остаточних розрахунків не було. А тому в цій частині та в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі 12940,98 грн. і середнього заробітку за несвоєчасність її виплати в розмірі 5972,76 грн. просить суд відмовити.

Під час судового розгляду представник відповідача ОСОБА_2 дала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, не заперечувала щодо задоволення позову в частині стягнення з Криворізького економічного інституту на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 09.08.2017 року по 14.11.2017 року у розмірі 13604,62 грн., в іншій частині позову просила відмовити.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

27.12.2017 року – ухвала про відкриття провадження та призначення підготовчого судового засідання.

12.02.2018 року – подання відповідачем відзиву на позовну заяву та додатків до відзиву.

12.02.2018 року – клопотання позивача ОСОБА_1 про перенесення слухання справи призначеного на 13.02.2018 року.

23.03.2018 року – ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду по суті.

07.05.2018 року – подання позивачем письмових пояснень щодо позову.

03.09.2018 року – подання позивачем та представником відповідача заяв про розгляд справи без їх участі.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланнями на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

01 вересня 2009 року ОСОБА_1 на підставі наказу №157-к від 26.08.2009 року було прийнято на роботу в Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3» на посаду асистента за строковим трудовим договором, що підтверджується записом в трудовій книжці під №7 від 01.09.2009 року. В подальшому 10.09.2010 року, позивач був обраний за конкурсом на посаду асистента кафедри правознавства за контрактом на п’ять років. 02.09.2016 року – прийнятий на посаду асистента кафедри правового регулювання економіки. 01.10.2016 року, на підставі наказу №49-к від 05.10.2016 року, - переведений на посаду асистента кафедри цивільного та трудового права за строковим трудовим договором (а. с. 9 -10).

08 серпня 2017 року, на підставі наказу №122-к від 07.08.2017 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 39 Кодексу законів про працю України за власним бажанням, що підтверджується записом в трудовій книжці №14 та наказом № 122-к від 07.08.2017 року (а. с. 9, 29).

Підставою для звільнення позивача слугувала подана ним заява від 07.08.2017 року, в якій останні просить звільнити його з роботи з 08.09.2017 року за власним бажанням на підставі ст. 39 КЗпП України (а. с. 28).

Після звільнення позивача, з останнім не було проведено відповідний розрахунок в супереч вимогам ст. 47 та ст. 116 КЗпП України, відповідно до якої при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Факт несвоєчасності проведення розрахунку при звільненні не заперечувався і представником позивача під час судового розгляду, в зв’язку з чим остання визнала позов в частині стягнення сум, що підлягають до виплати в зв’язку з затримкою розрахунку при звільненні.

Оплата сум які належали для виплати позивачу відбулась 15 листопада 2017 року, що підтверджується випискою ПАТ «ПРИВАТБАНК» від 26.12.2017 року (а. с. 14). Факт отримання позивачем в листопаді 2017 року, виплат з Криворізького економічного інституту підтверджується і довідкою про доходи від 13.08.2018 року №282 виданою Криворізьким економічним інститутом, а також поясненнями самого позивача.

Разом з тим позивачем долучено до матеріалів справи графік надання відпусток кафедри цивільного та трудового на 2017 рік, який був розроблений з порушенням трудового законодавства та виписки ПАТ «ПРИВАТБАНК» від 26.12.2017 року, з який вбачається систематичне порушення зі сторони відповідача строків виплат заробітної плати. На думку позивача вказані докази підтверджують факт неодноразового порушення, власником або уповноваженим ним органом Криворізького економічного інституту, вимог законодавства про працю, що за твердженнями позивача призвело до подання ним заяви про звільнення та подальшого його звільнення з роботи. Проте суд вважає, що вказані докази не підтверджують факт звільнення позивача з роботи в зв’язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та не потребують оцінки суду як докази, що підтверджують обставини звільнення позивача в зв’язку з порушенням законодавства про працю, оскільки з дослідженої судом заяви позивача про звільнення від 07 серпня 2017 року вбачається, що останній просив здійснити відповідне звільнення з роботи за власним бажанням. При цьому в такій заяві жодним чином не відображено, що таке звільнення викликане порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. В наказі про звільнення від 07.08.2017 року №122-К, вказаних обставин також не відображено. Також судом враховується і та обставина, що позивач по справі працював на посаді асистента кафедр цивільного та трудового права і відповідно не є пересічною особою, яка неналежно обізнана з нормами трудового законодавства і для якої є утрудненим належне оформлення заяви про звільнення. Інших будь-яких доказів, які б підтверджували факт звільнення з роботи через порушення роботодавцем законодавства про працю, позивачем суду не надано. За таких обставин суд вважає, що дострокове розірвання строкового трудового договору з ініціативи позивача відбулося в зв’язку з відповідною вимогою позивача на підставі ст. 39 КЗпП України, через обставини передбачені ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Оцінюючи аргументи, наведенні учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, а також подані суду докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо та достатності, і взаємозв’язку доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що поданий позов підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи цивільний позов частково суд вважає беззаперечним доведений факт несвоєчасного розрахунку з позивачем під час звільнення, дана обставина не заперечувалась і представником відповідача під час судового розгляду, що є підставою для задоволення позову в частині стягнення з відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.08.2017 року по 14.11.2017 року в розмірі 13604,62 грн., у відповідності до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України, - у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

При цьому судом враховуються і приписи ст. 116 КЗпП України, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Розмір стягнення за час затримки виплати заробітної плати з 09.08.2017 року по 14.11.2017 року, який заявлений позивачем і який підлягає до виплати виходячи з аналізу вище вказаних норм, не перевищує суму яка підлягає до оплати в зв’язку з затримкою розрахунку при звільненні, який визначається у відповідності до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100), отже в суду є законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в цій частині. При цьому посилання позивача на п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, в даному випадку не підлягають до застосування, оскільки вказана норма регулює період, за яким обчислюється середня заробітна плата а не виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати.

Зважаючи на те, що судом не встановлено факт звільнення позивача в зв’язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, вимоги позивача про стягнення заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 15.11.2017 року по 26.12.2017 року у розмірі 5972,76 грн. та вихідної допомоги при звільнені у розмірі 12940, 98 грн. задоволенню не підлягають. Оскільки, підставою для виплати вихідної допомоги в силу вимог ст. 44 КЗпП України є припинення трудового договору в наслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Розглядаючи позов в частині відшкодування моральної шкоди суд виходить з приписів статті 23 ЦК України відповідно до якої, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також судом враховуються вимоги ч. 1 ст. 237 1 КЗпП України, - відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішення питання щодо відшкодування завданої моральної шкоди суд враховує ті обставини, що внаслідок порушення прав позивача, з вини відповідача, позивач не зміг своєчасно скористатись державними гарантіями соціального захисту працівників, що не дало йому можливості належно спланувати свій сімейний бюджет та відпочинок, що як наслідок негативно вплинуло на його психологічний та душевний стан, спричинило йому певний дискомфорт та вказані дії відповідача вимагали додаткових зусиль для організації свого життя у позивача.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги характером та наслідки спричиненої майнової шкоди, ступінь вини особи, яка спричинила моральну шкоду, враховуючи глибину душевних страждань, перенесених позивачем, суд вважає за доцільне стягнути до відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 гривень.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави. Зважаючи на те, що суд частково задовольняє позов позивача з відповідача підлягає до стягнення в дохід держави судовий збір, який оплачується при подачі позову до суду у справах які подані за позовними заявами майнового характеру у розмірі пропорційному до задоволення позовних вимог, що складає 267,82 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 89, 263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3 в особі відокремленого підрозділу: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3" про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та вихідної допомоги задоволити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3 в особі відокремленого підрозділу: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3" на користь ОСОБА_1 13604,62 грн. (тринадцять тисяч шістсот чотири гривні шістдесят дві копійки) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.08.2017 року по 14.11.2017 року включно.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3 в особі відокремленого підрозділу: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3" на користь ОСОБА_1 300 (триста) гривень моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимого, - відмовити.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3 в особі відокремленого підрозділу: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3" на користь держави 267,82 грн. (двісті шістдесят сім гривень вісімдесят дві копійки) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні в 30-денний строк з дня отримання копії цього рішення.

Позивач ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: 53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, вул. Лесі Українки, 24, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_4 вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені ОСОБА_3", місце знаходження: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Поштовий, 64, код ЄДРПОУ ВП: 40783970.

Суддя В. В. Сидорак