Постанова № 76482943, 13.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2018 р. Справа№ 910/2107/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018

у справі №910/2107/17 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Компанії «INVEST SKI LIMITED»

до Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа»

про стягнення 277 834,84 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Компанія «INVEST SKI LIMITED» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» (надалі - ДП УАТП «Хорів-Авіа») про стягнення 1 631 529,92 грн, з яких 1 443 901,52 грн інфляційних втрат та 139 639,53 грн 3% річних за період з 02.07.2014 по 15.01.2017, посилаючись на неналежне виконання умов укладеної між сторонами мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13, щодо своєчасного здійснення погашення заборгованості за договором № 4.7-04 від 02.03.2004.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції Компанією «INVEST SKI LIMITED» було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач відмовився від позову в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 443 901,52 грн та збільшив розмір 3% річних, який за розрахунком позивача склав 277 834,84 грн за період з 01.07.2014 по 31.03.2017, а також просив стягнути з відповідача відсотки за користування коштами у розмірі 1 314 100,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у справі №910/2107/17 вказана заява прийнята до розгляду в частині відмови від стягнення інфляційних втрат та збільшення розміру 3% річних, а в частині нарахування відсотків за користування коштами у розмірі 1 314 100,03 грн у прийнятті заяви судом відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2107/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017, позов задоволено частково, стягнуто з ДП УАТП «Хорів-Авіа» на користь Компанії «INVEST SKI LIMITED» 165 223,12 грн 3% річних та 2 478,35 грн судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 касаційну скаргу ДП УАТП «Хорів-Авіа» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/2107/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції вказав, що оскільки в мировій угоді не визначено відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тлумачення змісту мирової угоди кореспондується зі змістом договору № 4.7-04 від 02.03.2004, який в матеріалах справи відсутній; суди попередніх інстанцій не співставили зміст мирової угоди із умовами вказаного договору, застосовуючи відповідальність до відповідача у вигляді 3% річних за порушення грошового зобов'язання, не з'ясували, чи випливає наявність права позивача щодо нарахування 3% річних із співставлення умов мирової угоди від 24.06.2014 та умов договору № 4.7-04 від 02.03.2004, не дослідили у якій валюті платежу сторони визначили розрахунки за вказаним договором та чи визначали сторони грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17 позов задоволено частково, стягнуто з ДП УАТП «Хорів-Авіа» на користь Компанії «INVEST SKI LIMITED» 3% річних у розмірі 165 223,12 грн та судовий збір у розмірі 2 478,35 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки мирова угода, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13 та якою було встановлено наявність у відповідача боргу, фактично не виконана у встановлений строк, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку 3% річних до повного виконання останнім свого грошового зобов'язання. При цьому, враховуючи, що позивачем у наданому розрахунку 3% річних невірно визначений період, з якого відбулось прострочення відповідачем зобов'язання, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Не погоджуючись із рішенням суду, ДП УАТП «Хорів-Авіа» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що затверджена господарським судом мирова угода є виконавчим документом та за своєю правовою природою не може вважатися договором; дія ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) не поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а також не може поширюватись на правовідносини, що виникають у зв'язку з невиконанням ухвали про затвердження мирової угоди, яка не породжує зобов'язальні правовідносини між сторонами; позивачем не було доведено, що ухвала про затвердження мирової угоди є договором, а не процесуальним документом; судом не надано оцінки наявним в матеріалах справи доказам та неправомірно застосовано до даних правовідносин сторін ст. 625 ЦК України.

Апелянт також наголошує на тому, що позивачем у позові та заяві про збільшення позовних вимог не надано обґрунтованого розрахунку 3% річних, які заявлені до стягнення, зокрема, не вказано курсу долару США до гривні та періоду нарахування.

Крім того, скаржник зазначає, що судом не було виконано вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 04.12.2017, якою було скасовано попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі та які є обов'язковими до виконання під час нового розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП УАТП «Хорів-Авіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17, встановлено Компанії «INVEST SKI LIMITED» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 розгляд апеляційної скарги ДП УАТП «Хорів-Авіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17 призначено на 16.07.2018, повторно встановлено Компанії «INVEST SKI LIMITED» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що мирова угода сторін за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами та не призводить до вирішення спору по суті; предметом спору у даній справі є стягнення фінансових санкцій за невиконання мирової угоди; мирова угода є новацією, згідно з якою припиняється зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами; заявлена до стягнення сума фінансових санкцій розрахована виходячи з суми заборгованості та строків, встановлених умовами мирової угоди, а не договору; у даній справі договір №4.7-04 від 02.03.2004 не є предметом спору, а тому його текст не потребує дослідження судом.

З огляду на вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 04.12.2017, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 в розгляді справи №910/2107/17 оголошено перерву до 27.08.2018, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/25711/13 за позовом Компанії «INVEST SKI LIMITED» до ДП УАТП «Хорів-Авіа» про стягнення 656 312,94 доларів США, що еквівалентно 5 245 909,33 грн, з метою дослідження вищевказаного договору.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду 06.08.2018 від Господарського суду міста Києва надійшов лист про неможливість виконання ухвали суду від 16.07.2018 про витребування справи №910/25711/13, оскільки останню було скеровано для направлення до Верховного Суду.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 № 09.1-08/2455/18 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г.,який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Агрикової О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 апеляційну скаргу ДП УАТП «Хорів-Авіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17, призначену на 27.08.2018, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, у порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в розгляді справи №910/2107/17 оголошено перерву до 10.09.2018, зобов'язано сторін надати в наступне судове засідання для огляду оригінал договору №4.7-04 від 02.03.2004.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018, у порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в розгляді справи №910/2107/17 оголошено перерву до 13.09.2018 з огляду на пояснення представника позивача про наявність поважних причин, що перешкодили своєчасно надати в судовому засіданні примірник договору.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі №910/25711/13 за позовом Компанії «INVEST SKI LIMITED» до ДП УАТП «Хорів-Авіа», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 656 312,94 дол. США, що еквівалентно 5 245 909,33 грн суд прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог в розмірі 209 413 доларів США, припинив провадження у справі в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, затвердив мирову угоду щодо позовних вимог про стягнення 656 312,94 дол. США, що еквівалентно 5 245 909,33 грн та припинив провадження у справі.

Умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13 (надалі - мирова угода), позивач (стягувач) та відповідач (боржник) погодили, що заборгованість за договором № 4.7-04 від 02.03.2014 відповідає заявленим позивачем вимогам та становить 152 132,94 дол. СІЛА (п. 1 мирової угоди).

Відповідно до п. 2 мирової угоди відповідач (боржник) гарантував, що заборгованість за договором перед позивачем (стягувачем) буде погашена не пізніше 31.10.2015. Заборгованість погашається рівними сумами щомісячно, починаючи з моменту підписання даної мирової угоди.

Відповідач (боржник) має право на дострокове погашення заборгованості.

Згідно з п. 3 мирової угоди позивач (стягувач) погодився з тим, що з моменту підписання та затвердження Господарським судом міста Києва цієї мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних претензій до відповідача (боржника) з приводу виконання зобов'язань за договором та погашення заборгованості.

Пунктом 6 мирової угоди сторони погодили, що дана мирова угода, після підписання сторонами та затвердження Господарським судом міста Києва стане невід'ємною частиною договору № 4.7-04 від 02.03.2004, укладеного між Компанією «INVEST SKI LIMITED» та ДП УАТП «Хорів-Авіа».

При цьому, колегією суддів враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/25711/13 виправлено допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва №910/25711/13 від 02.07.2014 описку, а саме у п. 1) викладеної редакції мирової угоди від 24.06.2014 замість валюти наявної заборгованості « 152 132,94 доларів СІЛА» читати - « 152 132,94 доларів США».

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, згідно умов затвердженої судом мирової угоди повинен був виконати грошові зобов'язання перед позивачем у строк не пізніше 31.10.2015, натомість добровільного виконання відповідачем умов п. 2 мирової угоди здійснено не було, заборгованість не сплачена, у зв'язку з чим позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 05.04.2017, просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 277 834,84 грн, що нараховані за період з липня 2014 року по березень 2017 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Право сторін на укладення мирової угоди станом на час її укладення та затвердження ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 було передбачено положеннями статті 78 ГПК України в редакції Закону України №1798-XII від 06.11.1991.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Відтак, сторонами при укладенні мирової угоди у справі №910/25711/13 було досягнуто згоди щодо вирішення спору іншим шляхом, застосовуючи ті заходи, які були зазначені у тексті мирової угоди.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що мирова угода не є договором у цивільному/господарському правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що у зв'язку з укладенням мирової угоди відбулась новація відповідно до ст. 604 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Згідно з ч. ч. 2, 4 вказаної статті зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Отже, новація є особливим видом припинення зобов'язання за домовленістю сторін. Новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов'язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов'язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.

Однак, укладена між сторонами у справі та затверджена судом мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди зобов'язання відповідача за договором № 4.7-04 від 02.03.2014 не було замінено на будь-яке інше зобов'язання, умов про припинення первісного зобов'язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку виконання такого зобов'язання або зміна строку його виконання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7.

Таким чином, уклавши мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13, сторони не змінили своїх зобов'язань, які виникли з договору № 4.7-04 від 02.03.2014, проте, встановили відповідний порядок та строки погашення заборгованості за вказаним договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України.

Так, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач умови мирової угоди не виконав, заборгованість за договором № 4.7-04 від 02.03.2004 у встановлений строк не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 277 834,84 грн 3% річних за період з 01.07.2014 по 31.03.2017, нарахованих на суму заборгованості, встановлену у мировій угоді, яка складає 152 132,94 дол. США.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, за змістом положень ст. ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Тобто грошове зобов'язання може виникати між сторонами не лише з договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого судовим рішенням.

Крім того, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, у зв'язку з чим колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

З огляду на викладене, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з погашення заборгованості за договором № 4.7-04 від 02.03.2004 у встановлений мировою угодою строк, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку 3% річних до повного виконання останнім свого грошового зобов'язання.

При цьому, колегією суддів враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Так, враховуючи висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 04.12.2017 у даній справі, дослідивши у судовому засіданні наданий позивачем оригінал договору № 4.7-04 від 02.03.2004, колегія суддів встановила, що його умовами, так само, як і умовами мирової угоди, не визначено відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, а також не передбачено жодних обмежень щодо застосування будь-яких штрафних санкцій, у тому числі не встановлено іншого розміру процентів річних, який зобов'язаний сплатити боржник у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, колегією суддів враховано, що за умовами вказаного договору (п. 6.3) усі платежі здійснюються в доларах США шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця.

У п. 1 мирової угоди сума заборгованості була також визначена сторонами в доларах США.

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, на момент настання строку платежу сума заборгованості повинна сплачуватись в гривневому еквіваленті станом на відповідну дату, тобто зобов'язання набуває гривневого вираження і в разі несплати платежу прострочення триває щодо суми, вираженої в гривневому еквіваленті.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами укладеної між сторонами мирової угоди, погашення заборгованості відповідачем мало здійснюватись рівними сумами щомісячно, починаючи з моменту підписання даної мирової угоди. Відповідач гарантував, що погашення заборгованості у розмірі 152 132,94 доларів США буде здійснено не пізніше 31 жовтня 2015 року.

Оскільки позивачем та матеріалами справи доведено, що відповідач не здійснив розрахунків в термін, визначений мировою угодою, тобто не виконав грошове зобов'язання вчасно, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача 3% річних, починаючи з листопада 2015 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, враховуючи, що останнім невірно визначено період, з якого відбулось прострочення відповідачем виконання зобов'язання, місцевий господарський суд правильно встановив, що сума 3% річних нарахована за період з 01.11.2015 по 31.03.2017 складає 165 223,12 грн.

Твердження скаржника про ненадання позивачем жодних обґрунтованих розрахунків розміру 3% річних, на переконання колегії суддів, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи (а.с. 107-108, т. 1) міститься детальний розрахунок із зазначенням суми заборгованості в доларах США, офіційного курсу долару США до гривні станом на дату платежу та суми заборгованості в гривні за вказаним курсом, який перевірено судом першої та апеляційної інстанції.

При цьому, заперечуючи проти обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку, відповідач не був позбавлений права подати суду контррозрахунок 3% річних, однак, своїм правом при розгляді даної справи не скористався.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на встановлені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги Компанії «INVEST SKI LIMITED» є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме, стягненню з ДП УАТП «Хорів-Авіа» підлягають 3% річних сумі 165 223,12 грн.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ДП УАТП «Хорів-Авіа» - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №910/2107/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2107/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.09.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Агрикова