Постанова № 76482712, 10.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р. м.Київ Справа№ 925/370/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.09.2018 року по справі №925/370/18 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018, повний текст якого складено 16.07.2018

у справі № 925/370/18 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз Збут"

про стягнення 34 438 002,25 грн.

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз Збут" (далі-відповідач) 34 438 002,25 грн, з яких: 3 909 071,27 грн - 3% річних, 16 287 797,03 грн - пені, 14 241 133,95 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу №16-457-Н від 22.08.2016 через несвоєчасну сплату вартості поставленого природного газу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 у справі №925/370/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторонами з укладенням спільних протокольних рішень змінено строк і порядок проведення взаєморозрахунків та за відсутності доказів порушення цих строків, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 05.07.2018, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на незастосування норм матеріального права, а саме: ст.526, ст.629, ст.654 Цивільного права України, та на порушення норм процесуального права, а саме: ст.ст.86, 236, 238 ГПК України.

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки умовам Договору купівлі-продажу природного газу №16-457-Н від 22.08.2016, зокрема, абзацу 8 пункту 6.1 в редакції додаткової угоди 1 від 28.10.2016 до цього Договору, а також не проаналізовано належним чином умови спільних протокольних рішень.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2016 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу природного газу №16-457-Н (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати покупцеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що природний газ, який передається за цим Договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам.

Згідно із п.2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно) природний газ обсягом до 295 000,000 тис. куб. метрів.

В подальшому, уклавши додаткову угоду №3 від 10.02.2017 до Договору сторони домовилися про збільшення поставки газу до 364 314,557 тис. куб.м.

У відповідності до п.6.1 в редакції додаткової угоди №1 до Договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (Офіційний вісник України, 2005, № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.

Вартість фактично переданого природного газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу.

У разі надання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абзаці четвертому цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків, передбачений в абзаці четвертому цього пункту до закінчення 90 (дев'яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві, передбачений абзацом четвертим цього пункту, акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі- продажу газу але до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватись в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3% річних а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р № 20 (Офіційний вісник України, 2005 р, № 2, ст.88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев'яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.

Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 № 20 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абзацом 3 цього пункту.

Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. N 20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.

Відповідно до п.7.2 в редакції додаткової угоди №1 до Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Як свідчать матеріали справи, отримання газу в період дії Договору сторонами оформлено актами приймання-передачі природного газу.

Так, у жовтні 2016 року відповідач отримав газ на суму 212 404 775,36 грн; у листопаді 2016 - на суму 322 520 360,77 грн; у грудні 2016 - на суму 372 689 552,98 грн; у січні 2017 - на суму 438 569 395,19 грн; у лютому 2017 - на суму 369 639 163,72 грн; у березні 2017 - на суму 263 181 683,68 грн, а всього на суму 1 979 004 931,70 грн.

Дана обставина сторонами не оспорюється.

Також, між сторонами відсутній спір з приводу кількості, якості та вартості отриманого газу за вказаний період.

Розрахунки за отриманий газ протягом жовтня 2016 - березня 2047 відповідач провів у повному обсязі на загальну суму 1 979 004 931,70 грн., з яких: 303 004 931,70 грн за рахунок власних коштів та 1 676 000 000,00 грн за рахунок коштів отриманих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій» на підставі спільних протокольних рішень.

Сторонами не надано та матеріали справи не містять доказів того, що відповідач затримував перерахування позивачу коштів за отриманий газ, як за рахунок власних коштів так і за рахунок коштів, які виділялися на підставі спільних протокольних рішень.

Між сторонами виник спір з приводу застосування умов п.6.1 в редакції в редакції додаткової угоди 1 від 28.10.2016 до Договору та спільних протокольних рішень, якими встановлено різні строки розрахунків за газ і чи впливають умови цих протокольних рішень на право позивача нарахувати відповідачу санкції за порушення строків розрахунків за газ.

Представник позивач підтвердив, що у розрахунках до позову всі нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат проведені саме на кошти, які передбачені і сплачені позивачу за рахунок бюджетної субвенції і на виконання спільних протокольних рішень.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

У відповідності до ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст.654 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Як свідчать матеріали справи, в спірний період позивач та відповідач були учасниками взаєморозрахунків, визначених Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Позивач та відповідач, за участі ГУ Державної казначейської служби України, Департаменту фінансів Черкаської облдержадміністрації, склали між собою спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (а.с.223-249 том 1 та а.с.2-48 том 2).

Відповідно до вказаних спільних протокольних рішень, підписаних за період з 17.11.2016 по 20.04.2017 за рахунок коштів Державного бюджету України між сторонами у справі фактично проводилися розрахунки за поставлений за Договором природний газ на загальну суму 1 676 000 000,00 грн.

Всі зазначені спільні протокольні рішення за своїми умовами є однотипними. В розділі 3 яких вказано, що всі сторони спільних протокольних рішень зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні у ланцюжку перерахувань не пізніше наступного дня після зарахування їх на рахунок.

При цьому, спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням. Це спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування (п.5.2, 5.3).

Доказів визнання недійсними цих спільних протокольних рішень сторонами не надано та матеріали справи не містять.

Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно із ч.1-3 ст.12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз". Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок).

Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.

Згідно п. 1 Порядку цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз" (надалі - субвенція).

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг - а саме витрат на придбання природного газу у гарантованого постачальника, його транспортування магістральними та внутрішньопромисловими газопроводами, переміщення розподільними газопроводами.

Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Спільні протокольні рішення є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Держава, шляхом запровадження спеціалізованих нормативних актів, виконання яких поклала на свої інститути влади, запровадила новий механізм взаєморозрахунків між сторонами даного спору, чим внесла в господарські правовідносини відповідача та позивача елементи адміністративного та бюджетного права.

Наявність спільних протокольних рішень свідчить, що сторони даного спору фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений за Договором природний газ та погодились, що оплата підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільних протокольних рішень.

Разом з тим, для стягнення пені, передбаченої умовами Договору, та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, визначених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених сторонами спільними протокольними рішеннями.

Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено зокрема у постановах від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16, від 10.05.2018 у справі №908/2322/16 та від 22.05.2018 у справі №926/2733/16, від 12, 06.2018 у справі №922/1010/16, від 14.06.2018 у справі № 904/2743/16, від 02.08.2018 у справі №922/3873/17 та Верховним Судом України у постановах від 01.07.2015 у справі №924/1230/14, від 23.09.2015 у справі №917/2519, від 07.10.2015 у справі №924/406/14, від 16.09.2015 у справі №917/2520/14, від 11.11.2015 у справі №927/1733/14.

Щодо тверджень скаржника про те, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до постанови КМУ №20 від 11.01.2005 не змінює строків та умов розрахунків за Договором, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із змісту перших трьох абзаців п.6.1 в редакції додаткової угоди №1 до Договору, загальна умова оплати за газ -- це 100% поточна оплата протягом місяця купівлі-продажу природного газу.

Також зі змісту цього пункту вбачається, що газ в якості остаточного розрахунку може бути оплачено власними коштами відповідача за рахунок сплаченого споживачами і за рахунок коштів пільг, субсидій і компенсацій з державного бюджету.

В той же час, сторони погодили, що остаточний розрахунок за газ власними коштами проводиться до 25 числа місяця, наступного за місяцем купівлі-продажу газу, а за рахунок субсидій та компенсацій з бюджету газ повинен бути оплачений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу і цей строк оплати може бути продовжений на кількість днів не підписання позивачем спільного протокольного рішення.

Також, Договір містить окремі умови щодо строків проведення розрахунків за газ власними коштами і бюджетними коштами за рахунок пільг і субвенцій.

Підписанням спільного протокольного рішення його іншими учасниками та сторонами спору було вирішено лише питання про порядок погашення боргу за газ по Договору за рахунок бюджетних коштів і встановлено спеціальний строк цього розрахунку - 1 день з моменту зарахування коштів на рахунок відповідача.

Спільні протокольні рішення були підписані сторонами спору вже після укладення Договору та додаткової угоди №1 до нього.

При цьому, на момент підписання спільних протокольних рішень сторони справи усвідомлювати існування в п.6.1 Договору умови про те, що ці протокольні рішення не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором (абз.8 п.6.1 Договору), але підписали їх з умовою про проведення розрахунків бюджетними коштами протягом 1 дня з часу із зарахування на рахунок.

З приводу розрахунків бюджетними коштами, то на думку суду, підписанням спільних протокольних рішень сторони справи свідомо узгодили новий термін розрахунку тривалістю в один день, відступивши чи уточнивши умови абз. 3 п. 6.1 Договору про те, що розрахунки бюджетними коштами проводяться протягом 90 днів за місяцем купівлі-продажу природного газу та усунули певну невизначеність формулювання цього пункту щодо строків.

Встановлюючи у спільних протокольних рішеннях чітку умову про одноденний строк розрахунку бюджетними коштами за газ, позивач не поставив питання про її недійсність через невідповідність умовам зокрема абз.8 п.6.1 Договору та прийняв бюджетні кошти в погашення боргу за газ, а тому спільне протокольне рішення є доказом зміни за згодою сторін порядку і строку проведення розрахунків за поставлений за Договором природний газ бюджетними коштами.

Таким чином, оскільки бюджетні кошти за спільними протокольними рішеннями були в одноденний строк спрямовані відповідачем на рахунок позивача після їх отримання, то ці кошти як оплата за газ не є простроченими.

Враховуючи вищевикладене та умови спільних протокольних рішень, якими сторони змінили умови розрахунків по Договору в частині сплати боргу за газ за рахунок коштів субсидій та компенсацій з державного бюджету, встановили цей строк терміном в один день з моменту зарахування коштів відповідачу, і відповідач цей строк не порушив, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог є вірними та обґрунтованими.

У зв'язку із викладеними висновками колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що спільними протокольними рішеннями жодних змін до умов Договору, зокрема, в частині строків оплати та відповідальності за прострочення не вносилось, а порядок внесення таких змін не відповідає нормам чинного законодавства - зокрема статтям 526, 629, 654 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 у справі №925/370/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 у справі №925/370/18 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/370/18.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

Л.В. Чорна