Постанова № 76482566, 13.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/4949/17 13.09.2018

Провадження №22-ц/784/1475/18

Справа № 490/4949/17 Головуючий суду першої інстанції Гуденко О.А.

Провадження № 22-ц/784/1475/18 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія - 48

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю: позивача - ОСОБА_3, її представника - ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6,

представника третьої особи - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складено 12 липня 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна,

В С Т А Н О В И В:

6 червня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з пізніше уточненим позовом до ОСОБА_5, де просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 в період з січня 2008 року по 31 травня 2008 року, визнати квартиру АДРЕСА_10 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на ? частку цієї квартири.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона разом із відповідачем проживала однією сім'єю у своїх батьків з січня 2008 року, разом з відповідачем вони вели спільне господарство і перебували у фактичних шлюбних відносинах. В квітні вона завагітніла і вони вирішили одружитися, а також придбати спільне окреме житло для проживання своєю родиною. Вони разом обирали квартиру, спілкувалися з продавцями, на перший внесок за обрану квартиру вона позичала кошти у своєї матері, оскільки у відповідача коштів не вистачало, а решту суми вартості квартири вирішили оформити у кредит. 5 травня 2008 року ними була придбана спірна квартира, укладено кредитний договір та договір іпотеки. Для уникнення зайвого збирання документів, у зв'язку з тим, що вони ще не встигли зареєструвати шлюб, договори укладалися від імені відповідача одноособово. 31 травня 2008 року сторони зареєстрували свої шлюбні відносини. Після придбання квартири вона почала займатися ремонтом, весь час сплачувала кредитні внески самостійно. Лише після розірвання шлюбу виникла ситуація, коли вона вимушена була з дитиною виїхати з квартири і винаймати житло. Згоди з відповідачем щодо розподілу квартири спільного проживання вони не дійшли, тому вона вимушена звертатися до суду з цим позовом. Наслідки розподілу квартири їй відомі і вона не заперечує нести обов'язки щодо відшкодування відповідної частки кредитних коштів.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період з січня по 31 травня 2008 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку цієї квартири, а у власності ОСОБА_5 залишено 1/2 частку вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 2 600 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання сторін однією сім'єю, оскільки це підтверджується доказами наявними в матеріалах даної цивільної справи, а саме: актом ОСББ «Весняний», свідченням сусідів батьків позивачки, показами свідків, які є друзями сторін, та дійшов висновку, про те що з 31 січня 2008 року і до 31 травня 2008 року ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах, під час яких, а саме 5 травня 2008 року останнім було придбано квартиру АДРЕСА_2, яка в силу положень ст. 368 ЦК, ст.ст. 60, 74 СК України, є спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_5 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невірно надану судом оцінку доказам у справі, порушення норм матеріального і процесуального права та встановлення судом обставин справи, які є недоведеними, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник зазначав, що, довідкою ОСББ «Корабел-2» підтверджується факт його фактичного проживання у АДРЕСА_11 Цей факт також підтверджується показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та змістом п. 11 Анкети індивідуального позичальника, яка заповнювалась ним 21 квітня 2008 року з метою укладення кредитного договору для придбання спірної квартири (ас.46-49) У зазначеній анкеті також зазначено строк проживання за вказаною адресою - 3 роки. В його інших кредитних документах: кредитному договорі, договорі іпотеки, нотаріально засвідченій заяві - зазначалась адреса реєстрації його місця проживання без зазначення адреси фактичного проживання. Однак суд дав невірну оцінку цим фактам та як наслідок дійшов помилкового висновку, що в кредитному та в іпотечному договорах зазначено його місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_12

Також судом першої інстанції було надано необ'єктивну та неналежну оцінку показанням свідків, а показанням допитаного свідка ОСОБА_11 суд взагалі не надав оцінки.

Заявник зазначав, що застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Між тим, місцевий суд надавши правильну оцінку борговій розписці позивачки, надав невірну оцінку тому факту, що авансовий внесок за придбання квартири та подальші платежі по сплаті кредиту проводились ним за особисті його власні кошти, які були ним здобуті ще до знайомства з позивачкою. Крім того, встановлюючи факт проживання сторін з січня 2008 року, суд не врахував того, що частину місяця січня 2008 року він взагалі був відступній у країні, оскільки працював за трудовим контрактом.

Щодо квитанцій про погашення платежів за кредитом від імені ОСОБА_3, то погашення кредиту здійснювалось за особисті кошти відповідача, які знаходились на його рахунках. Враховуючи роз'їзний характер роботи, відповідач видав довіреність на ім'я позивачки, яка в подальшому, вже перебуваючи в зареєстрованому шлюбі знімала кошти з особистих рахунків відповідача та сплачувала платежі за кредитом.

Щодо доказів на підтвердження ремонту у придбаній квартирі, а саме заміні вікон одразу після її придбання, то судом першої інстанції взагалі не було досліджено оригінали даних доказів, копії яких викликають сумніви щодо їх достовірності. Крім того, судом не було враховано той факт, що відповідно до копії товарного чеку від 21 лютого 2008 року на придбання шпалер, позивачка придбала шпалери у спірну квартиру до придбання спірної квартири.

Таким чином, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що сторони сплачували кредит за спільні кошти подружжя, не надав належної оцінки тому факту, що позивачка не мала відповідного доходу для того, щоб приймати участь у сплаті авансового внеску, взагалі не врахував тих обставин, що шлюбні відносини між сторонами припинені з грудня 2014 року, а кредитні зобов'язання за договором не припинені і діють до 2028 року, та розподіляючи майно сторін, суд першої інстанції не врахував боргів подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Позивач ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на їх безпідставність та зазначала, що рішення місцевого суду є законним.

Вказувала, що ні відповідачем, ні його представником не надано доказів того, що ОСОБА_5 як співвласник квартири АДРЕСА_13 був членом ОСББ «Корабел-2» та проживав за вказаною адресою, а тому довідка видана ОСББ щодо місця його проживання за вказаною адресою не є належним доказом у справі.

Актом про проживання виданим ОСББ «Весняний» сусіди з другого та третього поверху підтвердили проживання відповідача за адресою проживання позивачки, а голова ОСББ лише завірив дійсність їх підписів. Натомість дійсно в кредитному і в іпотечному договорі, які посвідчені нотаріально, зазначено місце проживання та реєстрації відповідача як: АДРЕСА_12

Щодо виписки з валютного рахунку ОСОБА_5 в ПАО «МАРФИН БАНК» позивачка пояснювала, що ця виписка фактично підтверджує, що ОСОБА_5 за період з 2007 по 2008 рік заробив 11 332,04 євро, але кошти які поступали на валютний рахунок відповідача одразу і витрачались, останні зняття коштів по декілька сотень євро не можуть бути доказом того, що на момент авансового платежу у відповідача взагалі були якісь грошові кошти.

Твердження представника відповідача відносно того, що судом не досліджувались оригінали доказів проведення позивачкою ремонту є нікчемними, оскільки під час вирішення питання про долучення копій вказаних документів до матеріалів справи у суді першої інстанції оригінали досліджувались, представник позивачки надавав їх для огляду, а відповідач навіть фотографував їх.

Більш того, відповідачем взагалі не було надано жодного підтвердження того, що він працював за час шлюбу з позивачкою та отримував будь який дохід, під час судового засідання фактично був з'ясований той факт, що єдиним джерелом доходу були кошти позивача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За правилами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з положенням частини 1, 2 ст. 21 Сімейного Кодексу шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 74 СК України (у редакції Закону України від 22 грудня 2006 року № 524-V) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склались відносини, що притаманні подружжю (пункт 20 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Таким чином, для визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі (далі - фактичне подружжя) за статтею 74 СК достатньо довести факт проживання сторін однією сім'єю без шлюбу та факт придбання спірного майна у цей період.

У разі встановлення цих фактів майно буде вважатись таким, що є об'єктом спільної сумісної власності фактичного подружжя та підлягає поділу між ними за правилами поділу майна осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (глава 8 СК).

При цьому презумпція набуття фактичним подружжям майна у спільну сумісну власність застосовується і у випадку, якщо один з фактичного подружжя не мав з поважних причин самостійного заробітку (стаття 60 СК). Але презумпція статусу спільного майна не позбавляє одного з фактичного подружжя (як і тих, хто перебуває у зареєстрованому шлюбі) доводити факт придбання спірного майна за рахунок інших джерел та віднесення його до особистої власності за правилами статті 57 СК.

Таким чином із системного аналізу указаних норм слідує, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах і не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Верховний Суд України звертає увагу на необхідність врахування цих обставин у постановах від 8 червня 2016 року (справа № 6-2253цс15), від 7 вересня 2016 року (справа № 6-801цс16).

Згідно з ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними доказами відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ( ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Суд встановив, що 31 травня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_5) зареєстровано шлюб (а.с.10), від якого 16 січня 2009 року у сторін народилася спільна донька ОСОБА_13 (а.с.11). З епікризу новонародженої дитини ОСОБА_13 вбачається, що остання народилася на 40-му тижні вагітності (а.с.12).

Згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2015 року, шлюб між сторонами розірвано, в рішенні зазначено, що припинені шлюбні відносини між подружжям з грудня 2014 року (а.с.27,28).

Відповідно до Акту про проживання ОСББ «Весняний» від 15 квітня 2018 року (а.с.121), згідно свідчень сусідів, - ОСОБА_5 спільно проживав з ОСОБА_3 з 30 січня 2008 року по 1 березня 2009 року у квартирі її батьків у АДРЕСА_4.

5 травня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») було укладено кредитний договір № 62308С10, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 197 455 грн. з кінцевою датою погашення 4 травня 2028 року для оплати придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_14. Згідно п. 2.1.2 договору, за рахунок власних коштів позичальник сплатив за придбання цієї квартири авансовий платіж у сумі 34 845 грн. та надав Банку документальне підтвердження цього платежу, а саме договір купівлі-продажу від 5 травня 2008 року реєстровий № 2253 (а.с.15).

5 травня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_14 було укладено договір купівлі - продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_5 (України) у м. Миколаєві, реєстровий № 2253, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського МНО Філіпенко В.В. Згідно п. 5 договору, ціна квартири становить 232 300,00 грн., грошові кошти в сумі 34 845 грн. продавець отримав від покупця до укладення цього договору, а решту коштів 197 455,00 грн. покупець зобов'язаний сплатити продавцю протягом одного робочого дня після укладення та нотаріального посвідчення договору (а.с.170).

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_14, 5 травня 2008 року він отримав усю суму вартості квартири в повному обсязі (а.с.173).

Того ж дня між ОСОБА_5 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в забезпечення виконання кредитного договору було укладено іпотечний договір № 62308Z11, відповідно з яким ОСОБА_5 передав в іпотеку нерухоме майно, яке стане його власністю в майбутньому, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 (України) у м. Миколаєві (а.с.22-24) - на підставі договору купівлі-продажу з відстроченням платежу, укладеного між іпотекодавцем та ОСОБА_14 5 травня 2008 року.

В усіх цих договорах зазначено місце проживання та реєстрації позичальника ОСОБА_5 АДРЕСА_12

До укладення вказаного іпотечного договору ОСОБА_5 5 травня 2008 року надав нотаріально посвідчену заяву, що на час укладення договору в зареєстрованому шлюбі не перебуває, у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, квартира, що передається в іпотеку банку, є його особистою власністю і відсутні права третіх осіб на неї (а.с.50).

20 травня 2008 року укладено Договір про внесення змін та доповнень, відповідно до якого зазначено, що предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_7 (України) в м. Миколаєві, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_5 на праві власності, право власності зареєстровано в КП ММБТІ 8 травня 2008 року.

З наданих сторонами доказів та встановлених обставин, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов помилкового висновку, що в період з січня по 31 травня 2008 року сторони проживали однією сім'єю та саме в цей час придбали спірну квартиру, а тому ця квартира є спільною сумісною власністю сторін.

На підтвердження факту проживання однією сім'єю позивачкою надано Акт про проживання, виданий ОСББ «Весняний» 15 квітня 2018 року, за яким згідно свідчень сусідів, - ОСОБА_5 спільно проживав з ОСОБА_3 з 30 січня 2008 року по 1 березня 2009 року у квартирі її батьків у АДРЕСА_4. Цей факт підтвердили й свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17

Даючи оцінку показам свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім'єю у вказаний період, суд першої інстанції помилково взяв їх до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін.

Отже, покази допитаних свідків щодо відносин сторін до встановленого судом факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на думку колегії суддів, не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю.

Також, заперечуючи факт постійного поживання, зазначений в наданому позивачем акті ОСББ «Весняний», відповідач надав довідку ОСББ «Корабел-2» № 50 від 20 лютого 2018 року, що підтверджує проживання ОСОБА_5 з березня 2005 року по травень 2008 року у АДРЕСА_15 (а.с.113).

Дані цієї довідки також підтверджуються показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та змістом п. 11 Анкети індивідуального позичальника, яка заповнювалась відповідачем 21 квітня 2008 року з метою укладення кредитного договору для придбання спірної квартири. У зазначеній анкеті також зазначено строк проживання за вказаною адресою - 3 роки. В інших кредитних документах зазначена адреса реєстрації місця проживання без зазначення адреси фактичного проживання. Не приймаючи до уваги надану відповідачем довідку ОСББ про факт його проживання, районний суд зазначив, що відповідач не надав доказів, що він є членом цього ОСББ та підстави свого проживання за цією адресою. Між тим, з таким обґрунтуванням суду погодитися не можна з огляду на те, що для проживання особи у відповідній квартирі, обслуговуванням якою займається ОСББ, не обов'язково бути членом цього об'єднання та доводити підстави свого проживання.

Більш того, у зазначеній Анкеті індивідуального позичальника щодо сімейного стану відповідач зазначив, що він є розлученим, а у заяві на ім'я нотаріуса від 5 травня 2008 року стверджував, що у фактичних шлюбних відносинах на момент придбання квартири не перебував.

Крім того, сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечував й сам відповідач. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (з 31 січня по 31 травня 2008 року) однією сім'єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

На підтвердження таких фактів позивач надала розписку про отримування у своєї матері у борг 2 500 дол. США, які за твердженнями ОСОБА_3 були витрачені на внесення авансу при укладенні ОСОБА_5 зазначеного кредитного договору, а також квитанцію від 25 травня 2008 року на внесення авансового платежу за виготовлення та монтаж вікон АДРЕСА_9 у розмірі 4 913 грн. та копію товарного чека від 21 лютого 2008 року на придбання шпалерів на суму 5 800 грн., де замовником зазначено ОСОБА_18, що за твердженнями позивача були витрачені на ремонт спірної квартири.

Колегія суддів погоджується з районним судом щодо не визнання вказаної розписки достеменним доказом на підтвердження сплати авансу за придбану ОСОБА_5 квартиру, оскільки у тексті розписки не зазначена мета використання позичальником отриманих коштів.

Щодо виготовлення та монтажу вікон у спірній квартирі, відповідач такий факт заперечує, а тому тільки квитанція про внесення авансового платежу від імені позивачки, не доводить, що остання за згодою ОСОБА_5 проводила ремонтні роботи у спірній квартирі.

Копія чеку на покупку шпалерів датована 21 лютого 2008 року, що не може бути підтвердженням придбання цього майна для ремонту квартири, яка придбана тільки 5 травня 2008 року та замовником якого є не сторони у справі.

Відповідач на підтвердження своїх заперечень надав докази, які свідчать про те, що він протягом 2007 року укладав трудові контракти моряка, мав валютний рахунок, за яким з 31 травня 2007 року по 25 квітня 2008 року за яким простежується рух коштів у загальній сумі 11 332,04 євро (а.с.107-111) і протягом лютого - квітня 2008 року були отримані та зняті кошти більше 3000 євро, що за курсом НБУ на той час становило близько 25 000 грн.

Між тим, доказів на підтвердження доходів отриманих позивачкою ОСОБА_3 у вказаний період, останньою не надано. Твердження ОСОБА_3 про те, що відповідач взагалі міг витратити усі кошти, які знаходилися на його рахунку ще до внесення першого внеску за кредитним договором у зв'язку з тим, що до укладання договору купівлі-продажу останній кожного дня знімав по декілька сотень євро, а тому на момент сплати авансового платежу у нього взагалі могли бути відсутні кошти, - є лише припущеннями ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_5 знімаючи кошти міг накопичувати їх таким способом для того, щоб мати на руках готівку на момент укладення договору купівлі-продажу.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки платежі на погашення кредиту до грудня 2014 року переважно складені від імені платника ОСОБА_3, то вони підтверджують факт погашення ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором за свої особисті кошти, оскільки по-перше, з 31 травня 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та самі визначали витрати сімейного бюджету, по-друге, у разі якщо позивач витрачала на погашення кредиту свої особисті кошти, вона може ставити питання про їх відшкодування відповідачем, так як правове значення має підтвердження факту внесення спільних коштів сторін на оплату саме авансового платежу при укладенні договору кредиту, а не виплата кредиту після реєстрації шлюбу.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається ОСОБА_3, та які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому рішення суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 900 грн.

Керуючись ст. ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2018 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю у період з січня по 31 травня 2008 року, визнання квартири АДРЕСА_16 спільною сумісною власністю подружжя та поділу цієї квартири, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 3 900 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді О.В. Локтіонова

Н.В. Самчишина

Повний текст постанови складено 17 вересня 2018 року.