Постанова № 76482166, 11.09.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2018 р. Справа № 909/335/18

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів Г.В. Орищин

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників учасників справи:

позивача – адвоката ОСОБА_2 (довіреність від 11.12.2017 № 14-198),

відповідача – не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” від 20.07.2018 №14/4-932 (вх. суду від 06.08.2018 №01-05/2371/18)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2018

у справі №909/335/18 (суддя Ткаченко І.В.)

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Державного підприємства “Теплокомуненерго”, смт. Богородчани Івано-Франківської області

про стягнення 16 524, 97 грн

ВСТАНОВИВ:

19.04.2018 ПАТ НАК “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ДП “Теплокомуненерго” про стягнення 16 524, 97 грн, у тому числі: 6 689, 34 грн пені, 8 776, 30 грн інфляційних втрат та 1 059, 33 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору купівлі-продажу природного газу №409/14-ТЕ-15 від 20.11.2013 позивач поставив відповідачу упродовж 2014 року природний газ на загальну суму 205 814, 11 грн. За умовами договору (п.6.1) відповідач мав здійснювати остаточний розрахунок за переданий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставку газу. Однак, відповідач оплачував газ з порушенням встановлених строків та провів остаточний розрахунок за газ лише 11.03.2015. За прострочення оплати газу позивач просив стягнути з відповідача 6 689, 34 грн пені на підставі п.7.2 договору, яким передбачено сплату покупцем пені за порушення строків оплати газу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який вона стягується, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, та на підставі ст. 625 ЦК України - 8 776, 30 грн інфляційних втрат і 1 059, 33 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2018 у справі №909/335/18 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 3, 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” (далі – Закон N 1730-VIII).

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що ДП “Теплокомуненерго” є підприємством, що надає послуги з централізованого постачання гарячої води. 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, частиною третьою статті 7 якого встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню. Суд встановив, що відповідач погасив заборгованість за природний газ до набрання чинності цим Законом, останній платіж був здійснений 11.03.2015. Суд також встановив, що відповідач не включений до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, порядок ведення якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93. Однак, з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 914/123/17 та від 02.05.2018 у справі № 914/102/17, суд вказав, що застосування положень частини третьої статті 7 Закону N 1730-VIII, яка є нормою прямої дії, не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, у тому числі, обов’язкового включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності цим Законом. Відтак суд дійшов висновку про неправомірне нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та річних та відмовив у задоволенні позову.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити у повному обсязі.

Скаржник вважає неправомірним застосування Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” до спірних правовідносин, зокрема, положень частини третьої статті 7 цього Закону, оскільки вони застосовуються лише до підприємств, які включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, визначеній цим Законом (далі - Реєстр). Відповідач не включений до цього Реєстру, тому до спірних правовідносини цей Закон не може застосовуватися. Крім того, позивач посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, в якій викладена правова позиція, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи скаржника та зазначає, що позивач вирвав з контексту постанови від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, на яку він посилається, два абзаци та хибно розтлумачив їх, оскільки в цих абзацах йдеться про врегулювання заборгованості за газ. Поряд з тим, ця постанова містить висновки щодо списання неустойки (пені, штрафу), інфляційних нарахувань та процентів річних, які свідчать про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та правомірність рішення про відмову у задоволенні позову. Просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у даній справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ “НАК “Нафтогаз України” та призначено її до розгляду на 11.09.2018.

У судовому засіданні 11.09.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким позов задоволити у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку в судове засідання свого представника, хоча був повідомлений належним чином про розгляд справи судом.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

20.11.2013 ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (продавець) та ДП «Теплокомуненерго» (покупець) уклали договір №409/14-ТЕ-15 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК “Нафтогаз України” за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природній газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2 в редакції додаткової угоди № 2 від 29.04.2014).

Пунктом 2.1 договору сторони встановили, що продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 365 тис. куб. м.

Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.2 за 1000 куб.м природного газу покупець сплачує 1 118, 974 грн, крім того ПДВ - 17% - 190, 226 грн, разом з ПДВ - 1 309, 20 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 11.1 договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

В подальшому сторони внесли зміни до договору, якими змінили ціну газу та банківські реквізити, зокрема, додатковою угодою № 1 від 28.01.2014 встановлено, що з 01.01.2014 ціна за 1000 куб.м становить 1 091, 00 грн, крім того ПДВ 20% - 218, 20 грн, всього з ПДВ – 1 309, 20 грн.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу за період з січня по квітень та з липня по грудень 2014 року природний газ на загальну суму 205 814, 11 грн, що підтверджено актами приймання- передачі природного газу від 31.01.2014 на суму 43 708, 95 грн; від 28.02.2014 на суму 39 816, 70 грн; від 31.03.2014 на суму 29 542, 10 грн; від 31.04.2014 на суму 11 750, 08 грн; від 31.10.2014 на суму 11 027, 39 грн; від 30.11.2014 на суму 30 771, 44 грн; від 31.12.2014 на суму 39 197, 45 грн (а.с.23-29).

Акти підписані представниками двох сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб – сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив остаточний розрахунок за отриманий газ з порушенням строків, встановлених п. 6.1 договору. Так, остаточний розрахунок за газ, отриманий у січні-квітні 2014року, проведений відповідачем 16.06.2014; за газ, отриманий у жовтні 2014 року, - 17.12.2014; за газ, отриманий в листопаді 2014 року, – 30.12.2014; за газ, отриманий у грудні 2014 року – 11.03.2015.

Отже, фактично газ був оплачений відповідачем в період з 16.06.2014 по 11.03.2015 у повній сумі - 205 814, 11 грн.

Вказані обставини не заперечуються обома сторонами.

За порушення строків здійснення остаточного розрахунку за газ (до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу) позивачем заявлені до стягнення на підставі п. 7.2 договору та ч.2 ст. 625 ЦК України 6 689, 34 грн пені, 8 776, 30 грн інфляційних втрат та 1 059, 33 грн 3% річних. Нарахування проведені помісячно, за кожен місяць окремо, починаючи з 15-го числа наступного за місяцем поставки газу, пеня нарахована в межах 6-місяцого строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на виконання договору купівлі-продажу природного газу №409/14-ТЕ-15 від 20.11.2013 позивач поставив відповідачу в період з січня по квітень та з липня по грудень 2014 року природний газ на загальну суму 205 814, 11 грн. За умовами договору (п.6.1) відповідач мав повністю оплатити отриманий в кожному місяці газ до 14-го числа (включно) наступного місяця, проте, остаточні розрахунки за кожен місяць були проведені відповідачем з порушенням встановлених строків, фактично газ був оплачений в період з 16.06.2014 по 11.03.2015 (останній платіж).

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов'язання, визначені ст. 611 ЦК України, якою передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За порушення строків оплати газу договором (п. 7.2) передбачено сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі п. 7.2 договору та ст. 625 ЦК України позивачем заявлені до стягнення 6 689, 34 грн пені, 8 776, 30 грн інфляційних втрат та 1 059, 33 грн 3% річних, нарахованих за лютий 2014 року – грудень 2015 року.

Поряд з тим, 30.11.2016 набув чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 N 1730-VIII, який прийнято з метою забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення та яким визначено процедуру врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії перед постачальниками природного газу та електричної енергії.

Згідно із ст. 1 цього Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. До заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, належить кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу - Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірньою компанією "Газ України" теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Статтею 3 Закону N 1730-VIII визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не включений до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Водночас, частиною третьою статті 7 Закону N 1730-VIII встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону N 1730-VIII є нормою прямої дії, цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 22.03.2018 у справі № 914/123/17, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 14.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 17.04.2018 у справі № 54/298-07, від 20.04.2018 у справі № 917/2581/15, від 24.04.2018 у справі № 914/3158/16, від 26.04.2018 у справі № 911/3945/16, від 02.05.2018 у справах № 920/1060/16 і № 914/102/17, від 04.05.2018 у справі № 922/1109/15, від 11.05.2018 у справі № 15/5005/153/2012, від 15.05.2018 у справі № 908/3126/16, від 23.05.2018 у справі № 908/3125/16, від 30.05.2018 у справах № 904/11214/16, № 904/10733/16 і 908/2055/17, від 06.06.2018 у справі № 904/10292/17, від 14.06.2018 у справі № 914/4134/15, від 25.07.2018 у справах № 910/15874/13 і № 910/23017/17.

Як вказано вище, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем, що 11.03.2015 відповідач повністю погасив заборгованість за природний газ, поставлений йому позивачем у 2014 році, тобто відповідач погасив заборгованість до набрання чинності Законом N 1730-VIII. Отже, з дня набрання чинності названим Законом (з 30.11.2016) не підлягали нарахуванню пеня, інфляційні нарахування та 3% річних на заборгованість, погашену відповідачем до набрання чинності Законом N 1730-VIII, а нараховані неустойка (пеня), інфляційні нарахування та 3% річних підлягали списанню.

З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника, та погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо посилань скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, то, як вірно вказує відповідач, позивач вирвав з контексту постанови два абзаци, в яких йдеться про необхідність включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для врегулювання заборгованості (зменшення, списання та/або реструктуризація) за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів, та хибно розтлумачив їх, оскільки ці висновки стосуються суми основного боргу за газ та не стосуються неустойки (пені, штрафу), інфляційних нарахувань та процентів річних.

Поряд з тим, у цій постанові у справі № 908/3211/16 вказано, що ч. 3 ст. 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Також міститься висновок, що вказаною нормою не ставиться в залежність право ненарахування неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Отже, правова позиція Верховного Суду щодо неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних, викладена у цій постанові, також підтверджує правомірність висновків суду першої інстанції, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2018 у справі №909/335/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, встановлені ст. 288 та ст. 289 ГПК України.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 14.09.2018.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя Г.В. Орищин

Суддя Б.Д. Плотніцький