Рішення № 76481430, 12.09.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2240/2387/18

РІШЕННЯ

іменем України

12 вересня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

за участю:секретаря судового засідання Бачка А.М. позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Файчука А.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання виплатити средньомісячний заробіток,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - відповідач) в якому просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, за підписом начальника ГУНП України в Хмельницькій області полковника Віконського В.В., від 08 травня 2018 року №131 о/с "По особовому складу", яким ОСОБА_1, капітана поліції (0015886) 02.11.1986 року оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам'янець-Подільського відділу поліції ГУНП відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) з 08 травня 2018 року; - поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам'янець-Подільського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області з 09 травня 2018 року та внести виправлення щодо його звільнення в трудовій книжці; - допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам'янець-Подільського відділу ГУНП України в Хмельницькій області з 09 травня 2018 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць; - зобов'язати ГУНП України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 09.05.2018 і до моменту фактичного поновлення на службі в поліції, а на час подання позову 18.07.2018 року - 7831 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу в органах внутрішніх справ з 2010 року. Вказує, що на підставі рапорту про звільнення ОСОБА_1 написаного ним власноруч під час перебування під вартою у ізоляторі тимчасового тримання під тиском представника ГУНП України в Хмельницькій області, наказом про звільнення №131 о/с від 08.05.2018 "По особовому складу" позивача капітана поліції звільнено з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам'янець-Подільського відділу поліції ГУНП відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 08.05.2018.

Позивач, вважає, що під час його звільнення відповідачем допущено ряд порушень його трудових прав, а тому оскаржуваний наказ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки виданий відповідачем за відсутності належних на те правових підстав та з порушенням встановленого порядку.

В зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного позову від 03.08.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

На адресу суду 21.08.2018 від представника Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області надійшов відзив, в якому відповідач зазначає, що не погоджується з твердженнями позивача зазначеними у позовній заяві, оскільки, наказ про звільнення позивача було винесено на підставі рапорту позивача написаного ним власноручно та згідно норм чинного законодавства. Відповідач зазначає, що вказаний рапорт ОСОБА_1 було погоджено як з безпосереднім керівництвом Кам'янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області, так і прямим керівництвом ГУНП в Хмельницькій області. Позивач у своєму рапорті від 07.05.2018 року зазначив, що просить звільнити його за власним бажанням саме з 08.05.2018 року.

Додатково відповідач зазначає, що у своєму адміністративному позові ОСОБА_1 вказує, що під час написання рапорту про звільнення, а також в день видання оскаржуваного наказу, він перебував на лікуванні в Кам'янець-Подільській центральній районній лікарні, з 26.04.2018 року по 17.05.2018 року, на підтвердження чого додав листок непрацездатності серії АДО №400902, проте такі доводи позивача не містять порушень, які б ГУНП в Хмельницькій області допустило при звільненні позивача зі служби. Так, ст. 40 КзпП України вказує на те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Однак, позивач був звільнений за власним бажанням та чітко встановив термін з якого просив його звільнити, а тому його звільнення відбувалося не з ініціативи власника та дану обставину щодо перебування позивача на лікуванні не могло бути взято до уваги працівниками ГУНП в Хмельницькій області.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Від представника відповідача 21.08.2018 надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, в обґрунтування якого останній зазначає, що оскільки позивач отримав повідомлення про його звільнення 14.05.2018, а отже останнім днем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом було 14.06.2018, однак з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 18.07.2018, тобто після закінчення місячного строку звернення до суду.

На вказане клопотання позивач подав заперечення 12.09.2018, в якому не погоджується з такими твердженнями відповідача щодо залишення його адміністративного позову без розгляду, оскільки з 07.05.2018 по 23.05.2018 утримувався під вартою, а отже отримати оскаржуваний наказ 14.05.2018 не міг.

При цьому, позивач вказує, що ознайомлення з наказом про його звільнення та отримання ним копії відповідного наказу та трудової книжки мало місце 03.07.2018, а оскільки до суду звернувся 01.08.2018, тобто в передбачений ч.1 ст.233 КзпП України строк, а тому клопотання відповідача є безпідставним, в зв'язку із чим просить відмовити в його задоволенні.

Дослідивши заявлене клопотання та матеріали адміністративної справи, суд протокольною ухвалою в судовому засіданні 12.09.2018 відмовив в його задоволенні, оскільки вважає, що позивач отримав копію оскаржуваного наказу 03.07.2018 та при цьому до суду звернувся 18.07.2018 тобто з дотриманням місячного терміну, як це встановлено ч.5 ст.122 КАС України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечив просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні допитано свідка Лобача В.В., який пояснив, що будь- якого тиску з його боку відносно позивача за для написання ним рапорту про звільнення не здійснював, при цьому зазначив, що відвідав позивача у ізоляторі тимчасового тримання лише з підстави виявлення бажання позивачем звільнитись зі служби в поліції за власним бажанням.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, а також заслухавши пояснення свідка в судовому засіданні, оцінивши належні та допустимі докази, які містяться в матеріалах справи суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 2010 року.

Відповідно до наказу УМВС України в Хмельницькій області від №5 о/с "По особовому складу" від 14.01.2010 позивач прийнятий на службу в ОВС.

За наказом УМВС України в Хмельницькій області №289 о/с від 06.07.2015 позивач звільнений з органів внутрішніх справ.

Наказом від 07.11.2015 №36 о/с т.в.о. начальника Головного Управління Національної поліції України в Хмельницькій області генерала поліції третього рангу Семенишина М.О. призначений на оперуповноваженим Дунаєвецького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області та присвоєно спеціальне звання капітан поліції.

Наказом №111 о/с начальник ГУНП України в Хмельницькій області, від 23.03.2017 "По особовому складу" позивача відповідно до п.2 ч.1 ст.65 Закону України "Про Національну поліцію" призначено на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам'янець-Подільського ГУНП.

Наказом Головного управління Національної поліції від 08.05.2018 №131 о/с "По особовому складу", капітана поліції ОСОБА_1 (0015886), оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам'янець-Подільського відділу поліції ГУНП відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 08.05.2018, з відрахуванням з грошового забезпечення надмірної нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року тривалістю 22 доби.

Не погодившись з вказаним наказом про звільнення, позивач вважає його протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, а тому просить його скасувати та поновити ОСОБА_1 на посаді, яку займав до звільнення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ст.1 Закон № 580-VIII, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно ст.6, 7 Закону № 580-VIII, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Частиною 1 статті 17 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Згідно частин 2, 3 цієї статті Закону №580-VIII , днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Суд встановив, що позивач власноруч, що він не заперечує , написав рапорт про звільнення його з органів Національної поліції за власним бажанням з 08.05.2018, при цьому вказаний рапорт було погоджено як з безпосереднім керівництвом Кам'янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області, так і прямим керівництвом ГУНП в Хмельницькій області, що підтверджується копіює вказаного рапорту, який міститься в матеріалах справи.

На твердження позивача про те, що начальник ГУНП в Хмельницькій області перед тим як видавати наказ про його звільнення за власним бажанням з органів поліції зобов'язаний був з'ясувати причини такого звільнення, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу позивача, що начальник ГУНП в Хмельницькій області під час проходження позивачем служби в органах поліції був для нього старшим прямим керівником і жодним нормативно-правовим актом на керівника такої ланки вказаного обов'язку не покладено, натомість як вбачається з рапорту написаного позивачем власноруч, він просив, звільнити його за власним бажанням.

При цьому, під час розгляду рапорту позивача, який був наданий начальнику ГУНП в Хмельницькій області, останній при прийнятті рішення про задоволення прохання позивача звільнити його з органів поліції за власним бажанням, врахував думку безпосереднього начальника.

А тому, твердження позивача не приймаються судом.

Крім Закону №580-VIII, права і обов'язки поліцейських визначені у Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, яким визначено порядок та умови звільнення поліцейського за власним бажанням в разі зазначення в рапорті дати з якої він бажає звільнитися.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніше, як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Суд зазначає, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема можливе зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Суд встановив, що позивач у своєму рапорті від 07.05.2018, та даний факт не заперечував сам позивачем у судовому засіданні, що ним визначено конкретну дату звільнення, а саме: 08.05.2018.

ГУНП в Хмельницькій області за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1, видано наказ №131 о/с від 08.05.2018, яким звільнено позивача зі служби в поліції за власним бажанням з 08.05.2018, як просив позивач.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки у поданому рапорті позивач самостійно визначив дату звільнення з поліції, до відповідача позивач з будь-якими іншими заявами про відкликання поданої заяви про звільнення не звертався, а тому дату звільнення відповідачем визначено правомірно.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14.

Позивач у позовній заяві стверджує, що до вказаних правовідносин необхідно було застосовувати статтю 38 КЗпП, згідно якого визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Однак на спростування вказаного факту суд зазначає, що оскільки позивач проходив службу в органах поліції, тому порядок, умови проходження та звільнення регулюються Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 №3460 - IV, як спеціальним нормативно правовим актом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2018 року у справі № 819/1145/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, позивач стверджує, що йому вчасно не видано копію наказу про його звільнення зі служби в поліції та трудової книжки, однак таке твердження не знаходить свого відображення з огляду на наступне, при цьому посилаючись на ч.8 ст.14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Згідно частини 8 статті 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

При цьому, позивачем не надано на підтвердження власного твердження жодних доказів, однак як встановлено, судом, що відносно ОСОБА_1 будь-яких службових розслідувань з даного факту не призначалося та не проводилося, до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби з органів Національної поліції, останній не притягувався, а тому посилання позивача на ч.8 ст.14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" є безпідставними.

Також, позивач вказує, що вказаний рапорт ним було написано під примусом старшого інспектора СКЗ Кам'янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області майора поліції Лобача В.В., при цьому останній зазначив позивачу, що у разі відмови у написанні рапорту, ОСОБА_1 залишиться на довгий термін під вартою.

На вказане твердження позивача, суд зазначає, що під час судового засідання було здійснено допит свідка Лобача В.В. старшого інспектора СКЗ Кам'янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області майора поліції, який пояснив, що лише надав допомогу позивачу у написанні відповідного рапорту, будь-яких інших дій щодо примусу у написанні такого рапорту не вчиняв. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував написання такого рапорту проти власної волі, сам позивач зазначив в судовому засідані по справі, що написав даний рапорт власноруч.

А тому, суд вважає таке твердження позивача безпідставним з огляду на зазначене вище.

При цьому, ОСОБА_1, вказує, що під час написання рапорту про звільнення, а також в день видання оскаржуваного наказу, він перебував на лікуванні в Кам'янець-Подільській центральній районній лікарні, з 26.04.2018 по 17.05.2018, на підтвердження чого додав листок непрацездатності серії АДО №400902, проте такі доводи позивача не містять порушень, які б ГУНП в Хмельницькій області допустило при звільненні позивача зі служби.

Відповідно до статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Суд критично оцінює твердження позивача з цього приводу, оскільки останній був звільнений за власним бажанням та чітко встановив термін з якого просив його звільнити, а тому його звільнення відбувалося не з ініціативи власника та дану обставину щодо перебування позивача на лікуванні не могло бути взято до уваги працівниками ГУНП в Хмельницькій області.

Також, необхідно зазначити про конституційний принцип заборони використання примусової праці, який передбачений у частині 3 статті 43 Конституції України, а тому відповідач вчинив правомірно та звільнив позивача з посади у день який позивач визначив у рапорті.

Отже, вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду справи, підтверджені належними письмовими доказами, які були досліджені та долучені до матеріалів справи, свідчать про те, що відповідачем було правомірно звільнено позивача з посади відповідно до поданого ним рапорту.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд враховує ч.2. ст.2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів по справі, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, оскільки наказ про звільнення від 08.05.2018 №131 о/с визнано судом таким, що прийнятий в межах норм чинного законодавства України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення в повному обсязі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 08.05.2018 №131 о/с, поновлення на посаді та зобов'язання виплатити средньомісячний заробіток.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні були проголошені вступна та резолютивна частини рішення суду, - з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 17 вересня 2018 року

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7,Хмельницький,Хмельницька область,29017 , ідентифікаційний код - 40108824)

Головуючий суддя О.П. Шевчук