Рішення № 76480966, 12.09.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. справа № 0940/1208/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Кафарського В.В.,

за участю секретаря судового засідання Федів А.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника Управління Держпраці в Івано-Франківській області Карпаш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу №810-Д від 08.06.2018, та скасування постанов №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування наказу №810-Д від 08.06.2018, та скасування постанов №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач провів позапланову перевірку позивача, на підставі якої виніс оскаржені постанови №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018, за відсутності правових підстав, які встановлені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Як наслідок, позивач вважає, що накладення штрафів на ФОП ОСОБА_1 в загальному розмірі 152 643,00 грн. згідно вказаних постанов №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018 є безпідставним та протиправним. Окрім того, позивач відмічає, що наказ №810-Д від 08.06.2018 про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 також прийнято за відсутності правових підстав, а тому перевірка контролюючого органу на підставі даного наказу не породжує правових наслідків. Так, посилається на пункт 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, згідно якого інспектор може проводити позапланові перевірки у випадках, передбачених Законом. Позапланові перевірки за зверненням фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. А такого погодження Держпраці України відповідач не пред'явив позивачу під час перевірки, а тому наказ №810-Д від 08.06.2018 про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 позивач вважає протиправним. Позивач також зазначає, що ним фактично виправлено та усунуто всі недоліки та порушення, вказані у приписі про усунення виявлених порушень від 11.06.2018, однак це жодним чином не вплинуло на результат прийняття рішень відповідачем. Враховуючи наведене, просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

16.07.2018 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та в п. 3 вказаної ухвали суд встановив відповідачу з дня вручення цієї ухвали десятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і подання всіх письмових та електронних докази (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Зобов'язано відповідача надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Зважаючи на обставини, визначені в позовній заяві та на те, що відповідачем не подано суду відзиву і жодних доказів, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 призначено судовий розгляд справи №809/344/18 із проведенням судового засідання на 12.09.2018.

06.09.2018 Управління Держпраці в Івано-Франківській області через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду подало відзив від 03.09.2018 за №17-09/15-10/6041, в якому проти заявлених позовних вимог заперечило з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 48-56). У відзиві зазначено, що Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» здійснення таких контрольних заходів як інспекційне відвідування не передбачено. Здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань регламентується виключно Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою кабінету Міністрів України від 26.04.2017 за №295 (далі - Порядок №295). Вказаним Порядком не здійснено розподіл заходів контролю на планові чи позапланові, а тільки на інспекційні відвідування чи невиїзні інспектування. Також відповідачем відмічено, що Порядок №295 не передбачає необхідності отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері на проведення інспекційних відвідувань, а посилання позивача на наказ Мінсоцполітики №390 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів» від 12.07.2012 є некоректним в силу того, що інспекційне відвідування проводилось 11.06.2018, а даний Наказ №390 втратив чинність 29.12.2017. Відповідач вказує, що інспекційне відвідування та підготовка до інспекційного відвідування у позивача проведено у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Зазначено також, що твердження позивача про те, що Управління Держпраці не забезпечило йому належного права на участь у процесі прийняття рішень є безпідставними, адже позивач брав участь у розгляді справи щодо накладення штрафу за порушення законодавства про працю, а тому повною мірою реалізував надане йому право. Таким чином, оскаржені постанови №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018 прийняті відповідачем правомірно. За таких обставин, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник Управління Держпраці в Івано-Франківській області в судовому засіданні заперечила проти позову та просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві від 03.09.2018 за №17-09/15-10/6041.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, присвоєний ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів №3401701553, місце проживання: АДРЕСА_1 що підтверджується копією виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 11).

08.06.2018 начальник Управління Держпраці в Івано-Франківській області, на підставі п.п. 3 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, видав наказ №810-Д про проведення інспекційного відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання вимог законодавства про працю (а.с. 57).

З 08.06.2018 по 11.06.2018 на виконання даного наказу від 08.06.2018 за №810-Д та на підставі направлення від 08.06.2018 за №04-13/15-10/3947 інспектором праці ОСОБА_3 проведено інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за результатами якого складений акт від 11.06.2018 за №ІФ1054/351/АВ (а.с. 59-62).

Даним актом зафіксовані наступні порушення законодавства про працю:

- ч. 1 ст. 24 КЗпП України - фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин;

- ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - у наданих для перевірки табелях обліку використання робочого часу працівників ФОП ОСОБА_1 за жовтень 2017 року та травень 2018 року не відображена кількість відпрацьованих святкових днів працівниками;

- ч. 1, 2 ст. 107 КЗпП України - в ФОП ОСОБА_1 робота у святкові дні не оплачується в подвійному розмірі;

- ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» - в ФОП ОСОБА_1 в межах прожиткового мінімуму індексація заробітної плати за вересень-грудень 2017 року адміністратору ОСОБА_9., офіціантам ОСОБА_4, ОСОБА_10 не нараховувалась та не виплачувалась;

- ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» - в ФОП ОСОБА_1 заробітна плата працівникам виплачується пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Так, заробітна плата за січень 2018 року виплачена 08.02.2018;

- ст. 116 КЗпП України - у ФОП ОСОБА_1 має місце непроведення при звільненні працівників виплати всіх сум, що належать їм від підприємства, в день звільнення. Так, при звільненні з роботи 30.11.2017 офіціантів ОСОБА_4 та ОСОБА_11, виплату всіх сум, що належали їм від підприємця, проведено не в день звільнення 30.11.2017, а 08.12.2017;

- ч. 1 ст. 117 КЗпП України - при звільненні з роботи офіціантів ОСОБА_4 та ОСОБА_11 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку їм не нараховано та не виплачено. Так, офіціантів ОСОБА_4 та ОСОБА_11 звільнено з роботи 30.11.2017, а розрахунок з ними проведено 08.12.17, однак, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку їм не нараховано та не виплачено.

На підставі вказаних порушень, встановлених під час інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1, керуючись пунктом 27 Порядку №295, 11.06.2018 інспектором праці ОСОБА_3 винесений припис №ІФ1054/351/АВ/П про усунення виявлених порушень (а.с. 63-65).

Вказаний акт інспекційного відвідування від 11.06.2018 за №ІФ1054/351/АВ та припис від 11.06.2018 за №ІФ1054/351/АВ/П вручено особисто позивачу 11.06.2018, про що останній підписався із зазначенням дати на останньому аркуші акта та припису відповідно (а.с. 62, 65).

15.06.2018 відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу та повідомлено позивача про те, що розгляд справи відбудеться 22.06.2018 (а.с. 90-93).

Розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 11.06.2018 за №ІФ1054/351/АВ, відповідачем 22.06.2018 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС, якою застосовано до ФОП ОСОБА_1 відповідальність, передбачену абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України - штраф в розмірі 3 723,00 грн. (а.с. 95) та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС, якою застосовано до ФОП ОСОБА_1 відповідальність, передбачену абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України - штраф в розмірі 148 920,00 грн. (а.с. 94)

На переконання позивача, оскаржені постанови №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018 про накладення штрафів уповноваженими посадовими є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, і, як наслідок, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із даною позовною заявою до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що заходи контролю здійснюються зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Так, згідно п. 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Питання проведення інспекційних відвідувань та організація невиїзних інспектувань регламентуються пунктом 5 Порядку №295, підпунктом 3 якого встановлено, що інспекційне відвідування проводиться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 47 цього пункту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 проведено на підставі вказаного підпункт 3 пункту 5 Порядку №295.

Як уже зазначалось, на виконання п.п. 3 п. 5 Порядку №295, 08.06.2018 начальник Управління Держпраці в Івано-Франківській області видав наказ №810-Д про проведення інспекційного відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання вимог законодавства про працю (а.с. 57).

Згідно п. 6 Порядку №295, під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об'єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.

Положеннями п. 11 Порядку №295 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, серед іншого, під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;

Так, на виконання вказаної норми, інспектор праці при підготовці до проведення інспекційного відвідування 07.06.2018 у закладі «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 виявив, що на робочому місці знаходилась офіціант ОСОБА_6, яка надала пояснення, що проходить стажування у даному закладі і трудові відносини з нею не укладено (а.с. 70). Свої пояснення 07.06.2018 надав також позивач, згідно пояснень якого також слідує, що з ОСОБА_6 позивач не уклав трудовий договір, тобто фактично допустив працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин.

Пунктом 9 Порядку 295 передбачено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Суд також звертає увагу на те, що згідно положень ч. 5 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

Положення цих норм кореспондуються зі статтею 10 зазначеного Закону, яка визначає право суб'єкта господарювання не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів нагляду, зокрема: внаслідок ненадання ними копій документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 24.12.2010 у справі №21-25а10, саме на етапі допуску до перевірки юридична особа може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні такої перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного суду від 10.05.2018 у справі №806/2127/16 (адміністративне провадження №К/9901/35465/18) та від 08.08.2018 у справі №П/811/1680/17 (адміністративне провадження №К/9901/11219/18).

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що інспектор праці вручив особисто позивачу направлення від 08.06.2018 за №04-13/15-10/3947, про що останній підписався із зазначенням дати такого підпису (зв. ст. а.с. 58).

Таким чином, враховуючи, що позивач фактично допустив посадову особу відповідача до здійснення заходу та надав документи для перевірки, суд дійшов висновку, що доводи позивача про скасування наказу №810-Д від 08.06.2018 про проведення інспекційного відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання вимог законодавства про працю є безпідставними та необґрунтованими.

Суд погоджується також із доводами відповідача про те, що здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань регламентується виключно Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою кабінету Міністрів України від 26.04.2017 за №295, яким не здійснено розподіл заходів контролю на планові чи позапланові та який не передбачає необхідності отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері на проведення інспекційних відвідувань.

При цьому, посилання позивача на наказ Мінсоцполітики №390 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів» від 12.07.2012 суд відхиляє, оскільки Наказом Міністерства соціальної політики України від 04.12.2017 за №1917 цей наказ визнано таким, що втратив чинність з 29.12.2017, а інспекційне відвідування позивача проводилось 11.06.2018. Тобто на момент здійснення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1наказ Мінсоцполітики №390 був нечинним, що виключає застосування його положень.

Щодо посилань ФОП ОСОБА_1 на те, що Управління Держпраці не забезпечило йому належного права на участь у процесі прийняття рішень щодо накладення на позивача штрафів, суд зазначає наступне.

Пунктом 27 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за №509 (далі Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 даного порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

У відповідності до пунктів 3 та 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа про накладення штрафу розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

За пунктом 6 Порядку №509, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка (пункти 7 та 8 Порядку №509).

З огляду на вищевказані положення Порядку №509, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення передбачає обов'язкове дотримання принципу прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття такого рішення.

Суд встановив, що15.06.2018 відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу та повідомлено позивача рекомендованим листом про те, що розгляд справи відбудеться 22.06.2018 (а.с. 90-93).

Таким чином, процедура повідомлення про розгляд справи відповідачем не порушена, та в судовому засіданні судом з'ясовано, що позивач був присутній при розгляді справи про накладення на нього штрафів.

Щодо застосування до позивача відповідальності, передбаченої абзацами 4 та 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, згідно оскаржених постанов №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 4, 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до положень ст. 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом встановлено, що позивач фактично допустив ОСОБА_6 до роботи офіціантом без оформлення трудових відносин, однак 08.06.2018, в день здійснення інспекційного відвідування, з нею укладено трудовий договір (а.с. 74-77).

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Частинами 1, 2 статті 107 Кодексу законів про працю України передбачено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

В порушення вимог вказаних норм закону, позивачем у табелях обліку використання робочого часу працівників за жовтень 2017 року та травень 2018 року не відображена кількість відпрацьованих святкових днів працівниками. Так, згідно табеля обліку використання робочого часу за жовтень 2017 року (а.с. 85) працівниця ОСОБА_4 працювала 14.10.2018, проте ці години не відображені у табелі обліку використання робочого часу працівниці як відпрацьовані години роботи у вихідний та святковий день та, відповідно, робота у цей святковий день в подвійному розмірі їй не оплачувалась, що підтверджується розрахунковою відомістю за жовтень 2017 року (а.с. 86).

Це саме порушення під час інспекційного відвідування виявлено і в табелі обліку використання робочого часу працівників за травень 2018 року (а.с. 83), згідно якого працівниця ОСОБА_7 працювала 09.05.2018, проте ці години роботи не відображені їй як робота у вихідні та святкові дні, та, відповідно, робота у цей святковий день в подвійному розмірі їй не оплачувалась, що підтверджується розрахунковою відомістю за травень 2017 року (а.с. 84).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Водночас, статтею 95 Кодексу законів про працю України визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Пунктом 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Відповідно до опису виявлених порушень вказаного акту та розрахунково-платіжних відомостей встановлено, що в межах прожиткового мінімуму позивач індексацію заробітної плати за вересень-грудень 2017 року адміністратору ОСОБА_9., офіціантам ОСОБА_4, ОСОБА_8 не нараховував та не виплачував (а.с. 87-88).

Як у позовній заяві, так і у судовому засіданні позивачем не заперечувався факт встановлених перевіркою порушень, зокрема непроведення індексації заробітної плати вищезазначеним працівникам за вересень-грудень 2017 року.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості (стаття 9 Закону України «Про оплату праці»).

Статтею 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України «Про оплату праці»).

Отже, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Слід зазначити, що вказана правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 12.04.2018 у справі № №816/2325/16.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Аналогічні положення передбачені і в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Суд встановив, що позивач виплачує заробітну плату працівникам з порушенням вимог вказаних норм законодавства, а саме пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Так, заробітна плата за січень 2018 року виплачена 08.02.2018, що підтверджується висновками акта інспекційного відвідування від 11.06.2018 та не заперечувалось позивачем у судовому засіданні.

Згідно положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні з роботи 30.11.2017 офіціантів ОСОБА_4 та ОСОБА_11, позивачем проведено виплату всіх сум, що належали їм не в день звільнення - 30.11.2017, а 08.12.2017. Відповідно, в порушення ч. 1 ст. 117 КЗпП, при звільненні з роботи 30.11.2017 офіціантів ОСОБА_4 та ОСОБА_11, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку їм не нараховано та не виплачено (а.с. 79-82).

Вказані порушення як і всі інші позивачем не оспорюються. Додатковим підтвердженням визнання вказаних порушень є усунення виявлених порушень позивачем в червні 2018 року.

Однак, відповідно до пункту 29 Порядку №295, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Щодо доводів позивача про усунення виявлених порушень, суд наголошує, що ні Кодекс законів про працю України, ні постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (яка регламентує механізм накладення штрафів) не передбачають можливості звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у виді штрафу внаслідок виконання ним вимог припису.

Крім того, згідно ч. 7 ст. 265 Кодексу законів про працю України, сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю, тобто, Кодексом законів про працю України передбачено, як і невідворотність відповідальності за порушення законодавства про працю, так і обов'язок усунути виявлене в порушення законодавства.

Отже, відповідачем правомірно застосовано до позивача відповідальність за порушення законодавства про працю, встановлену абзацами 4 та 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю в розумінні зазначеної норми Закону.

З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що наказ №810-Д від 08.06.2018 та постанови про накладення штрафу уповноваженими особами №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018 відповідають вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу №810-Д від 08.06.2018, та скасування постанов №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018, - слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39784625) про визнання протиправним і скасування наказу №810-Д від 08.06.2018, та скасування постанов №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 17 вересня 2018 р.