Рішення № 76479581, 10.09.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/10356/18

Провадження № 2/127/1785/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 вересня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

секретар судового засідання: Гилик А.О.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, його представника: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №127/10356/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 Національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Вінницьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, про поновлення оплати згідно рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 Національного медичного університету імені ОСОБА_5 про поновлення оплати згідно рішення суду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що під час роботи асистентом кафедри фтизіатрії ОСОБА_4 медичного інституту імені ОСОБА_5 ОСОБА_1 захворів на інфільтративний туберкульоз легенів в фазі розпаду з БК+. Обласною МСЕК було встановлено йому ІІ групу інвалідності, при втраті працездатності на 70%.

На думку позивача, адміністрацією даного вузу було зроблено все, аби не платити йому за цей випадок. Проте, нарсудом Ленінського району міста Вінниці було зобов’язано адміністрацію медінституту оплачувати завдану ОСОБА_1 шкоду у розмірі 70% середньомісячної зарплати по життєво. Через деякий час у адміністрації медінституту з’явилась ідея передати справу ОСОБА_1 до фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві, що сталось 04.09.2004 року. З цих пір, позивачу перестали платити 70% від середньомісячної зарплати, що закінчилось тільки в 2013 році, коли відбулось поновлення його виплати. Виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просив зобов’язати адміністрацію ОСОБА_4 Національного медичного університету ім. М.І. Пирогова відновити йому виплату в розмірі 70% середньомісячного заробітку з 01.10.2004 до 31.12.2012 року включно, з урахуванням отриманих за цей період сум від фонду, що подані помісячно адміністрацією фонду за цей період і подані ним головному бухгалтеру ОСОБА_4 Національного медичного університету ім. М.І. Пирогова та знаходяться в головного бухгалтера ОСОБА_6

На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачем було подано відзив на позовну заяву (а.с. 23). Зі змісту даного відзиву вбачається, що ОСОБА_4 національний медичний університет ім. М.І. Пирогова не визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі, з наступних підстав. На виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 січня 1996 року у справі №2-7/96 відповідач виплачував ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 70% середньомісячної заробітної плати, як компенсацію зв’язку з профзахворюванням, починаючи з 1 січня 1996 року. З введенням в дію з 1 квітня 2001 року Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності», відповідач продовжував здійснювати щомісячні страхові виплати позивачу до передачі його особової справи 15 вересня 2014 року до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків для продовження страхових виплат. Відповідач не погоджується з твердженням позивача відносно того, що він зобов’язаний відновити виплату позивачу 70% середньомісячного заробітку з 01.10.2004 року до 31.12.2013 року, з урахуванням отриманих в цей період сум від фонду, оскільки воно не відповідає дійсності і не підтверджене жодним доказом. Щодо листа Секретаріату Конституційного суду України, доданого до позовної заяви, то він носить рекомендаційний характер і не може бути належним доказом. На думку відповідача, доводи і обґрунтування позовної заяви не відповідають фактичним обставинам справи і підлягають відмові в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В результаті подання відзиву, позивачем подано суду заперечення на відзив (а.с. 47). У запереченні зазначено, що відзив ВНМУ має ряд помилок, а саме: невірно вказана дата передачі його особової справи – 15.09.2004р.; в пункті третьому відзиву вказано 31.12.2013р. замість 31.12.2012, тобто приписано один рік до його стажу по вимозі сплати. Також в пункті 3 стверджується, що виплачені йому адміністрацією ВД ФСС суми подані головному бухгалтеру ВНМУ ОСОБА_7 Насправді, ці дані не подані, а переслані поштою, що підтверджено квитанціями. Крім того, позивачем ставиться під сумнів підпис ректора на документах.

Ухвалу суду від 2 липня 2018 року заяву представника позивача задоволено та залучено до участі у справі №127/10356/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Вінницьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (а.с. 62).

Представником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області подано суду письмові пояснення (а.с. 69). Представник вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, з наступних підстав. Згідно листа ОСОБА_4 Національного медичного університету ім. М.І. Пирогова від 27.08.2004р. та акту №485 прийняття-передачі особових справ потерпілих на виробництві від 15.09.2004р. особова справа ОСОБА_1 була передана до відділення Фонду. Беручи до уваги акт №485, Відділенням Фонду була винесена постанова №935 від 15.09.2004р. "Про продовження раніше призначеної страхової виплати", в якій зазначено, що починаючи з 01.09.2004 проводити щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК довічно. Таким чином, виплата коштів, пов’язаних з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням покладається на Фонд соціального страхування України, про що позивачу було повідомлено. Представник повідомляє, що ОСОБА_1 отримує щомісячні страхові виплати, в зв’язку з професійними захворюваннями від Фонду відповідно до чинного законодавства України в повному обсязі по сьогоднішній день. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судовому засідання також позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Додав, що ним неодноразово роз'яснювалось позивачу про необхідність заміни відповідача, оскільки ОСОБА_4 Національний медичного університет імені ОСОБА_5 є неналежним відповідачем, проте позивач категорично не бажає замінювати відповідача та наполягає на задоволенні заявлених ним позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_4 Національного медичного університету імені ОСОБА_5 - ОСОБА_3 позов не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вінницьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином.

Вислухавши пояснення позивача, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини п'ятої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 січня 1996 року, справа №2-7/96, позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 державного медичного університету ім. Пирогова на користь ОСОБА_1 2.676.660.000 крб. – одноразової допомоги, 481.798.000 крб. – виплати 70% з/плати за період з 1 липня 1994 року по 1 січня 1996 року, всього 3.158.458.800 крб. Стягнуто з ОСОБА_4 медичного університету ім. Пирогова на користь ОСОБА_1, щомісячно, починаючи з січня 1996 року, безстроково 70% середньомісячної заробітної плати, як компенсацію в зв'язку з профзахворюванням (а.с. 2-4). Рішення суду набрало законної сили 16.07.1996 року.

Зі змісту рішення суду вбачається, що під час роботи ОСОБА_1 у ОСОБА_4 медичному інституті імені ОСОБА_5 він захворів на інфільтративний туберкульоз легенів, в результаті чого йому було встановлено ІІ групу інвалідності.

За вищевказаним судовим рішенням Ленінським районним судом м. Вінниці 05.10.2009 року видано виконачий лист №2-7/96 про стягнення з ОСОБА_4 державного медичного університету ім. Пирогова на користь ОСОБА_1, щомісячно, починаючи з 01 січня 1996 року, безстроково 70% середньомісячної заробітної плати, як компенсацію в зв'язку з профзахворюванням (а.с. 54).

Встановлено судом і те, що виконавче провадження за виконавчим листом №2-7/96, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці, відкрито старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ОСОБА_4 МУЮ 29.12.2009 року, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження (а.с. 54).

Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби ОСОБА_4 міського управління юстиції від 26.08.2011 року при примусовому виконанні виконавчого листа №2-7/96 ухвалено проводити відрахування 70% середньомісячної заробітної плати, як компенсації, в зв'язку з профзахворюванням. Стягнуті кошти в рахунок погашення боргу перераховувати на почтову адресу стягувача (а.с. 55).

Отже, компенсацію в розмірі 70% середньомісячної заробітної плати спочатку виплачував університет. Проте, з 1 квітня 2001 року було введено в дію Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинило втрату працездатності». Відповідно до Перехідних положень даного Закону, відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація проводиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_4 медичному університету ім. Пирогова необхідно було до 01.09.2004 року передати особову справу на продовження страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 до відділення ВД ФССНВ України у м. Вінниці (а.с. 33).

Як вбачається з акту №485 прийняття-передачі особових справ потерпілих на виробництві, складеного 15 вересня 2004 року, відповідач передав особову справу потерпілого ОСОБА_8 Відділенню виконавчої дирекції Фонду (а.с. 35).

Постановою Відділення виконавчої дирекції ФССНВ у м. Вінниці №932 від 15 вересня 2004 року визначено продовжувати раніше призначену ОСОБА_1 щомісячну грошову суму в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 638,43 грн. Платежі проводити з 1 вересня 2004 року довічно (а.с. 72).

Таким чином, саме Відділення виконавчої дирекції ФССНВ у м. Вінниці, починаючи з 01 вересня 2004 року по даний час проводить виплати позивачу, згідно рішення суду.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 звертався з заявою про передачу особової справи страхувальнику, проте йому було відмовлено, так як це не передбачено законодавством (а.с. 73).

Щодо виплати страхового відшкодування в період передачі справи, то слід зазначити наступне. За серпень 2004 року виплата була здійснена ВНМУ ім. М.І. Пирогова (виплачена у вересні 2004 року), а відділення фонду проводило страхові виплати починаючи з 1 вересня 2004 року (а.с. 37, 38, 53). Таким чином, права позивача на отримання щомісячних виплат, під час передачі особової справи, не були порушені. ОСОБА_1 отримав виплати і в серпні, і у вересні 2004 року.

З приводу нарахованих та виплачених сум позивачу за період з 01.10.2004 до 31.12.2012 р.р., то відповідач не здійснював дані виплати, а відтак йому не може бути відомо, чи отримував ОСОБА_1 70% середньомісячного заробітку щомісячно. Дані відомості наявні у третьої особи (Вінницьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області), яка безпосередньо займалася виконанням рішення суду, проте враховуючи свій правовий статус третя особа не зобов’язана спростовувати позовні вимоги. З огляду на те, що до ОСОБА_4 відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області не заявлено позовних вимог, останнє і не надавало доказів (відомості) про порядок виконання рішення суду.

ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що після передачі його особової справи до Фонду, йому припинили виплачувати 70% середньомісячного заробітку, проте жодних доказів на підтвердження даного факту суду надано не було.

Разом з тим, в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 зазначає «… відновити мені виплату в розмірі 70% середньомісячного заробітку з 01.10.2004 до 31.12.2012 року включно, з урахуванням отриманих за цей період сум від фонду…». Отже, позивач все ж таки отримував певну суму коштів від Фонду, проте ним не надано доказів на підтвердження цього. В результаті чого, суд позбавлений можливості дослідити, чи виконувалося рішення суду в повному обсязі.

Суд звертє увагу, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Частиною першою ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1, 3 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

В матеріалах справи містяться копія довідки про розмір отриманих позивачем страхових виплат за період з березня 2005 року по грудень 2012 року, однак, зі вказаної довідки н можливо встановити чи здійснювався перерахунок суми, в зв'язку із збільшенням заробітної плати викладачам з 01.09.2004 року та чи отримував позивач 70% середньомісячного заробітку. (а.с. 43-46)

ОСОБА_4 національного медичного університету ім. М.І. Пирогова №19/148 від 31.01.2005 повідомляється відділення виконавчої дирекції ФССНВ м. Вінниці про збільшення заробітної плати викладачів з 01.09.2004 року на 15,6%, згідно наказу МОН № 712 від 08.09.04р. (а.с. 107). Однак, даний лист не є доказом здійснення перерахунку виплат позивача з врахуванням даного наказу МОН. Також з нього не вбачається хто має виконувати даний перерахунок. Жодних інших доказів, суду надано не було.

Разом з тим, звертає увагу на те, що позивач звертався до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці про перерахунок страхової виплати та її стягнення. Предметом спору були вимоги позивача про стягнення страхової виплати та зобов'язання відділення фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці щомісячно доплачувати позивачу 99,39 грн. Однак, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 лютого 2005 року, яким відмовлено в задоволенні позову, залишено без змін (а.с. 74).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи положення вищевказаної статті, суд приходить до висновку, що суд розглядає справу лише в межах заявлених позивачем позовних вимог.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є відновлення виплати 70% середньомісячного заробітку позивача з 01.10.2004 до 31.12.2012 року включно. У якості відповідача позивачем визначено ОСОБА_4 Національний медичний університет імені ОСОБА_5. Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що 1 вересня 2004 року особова справа ОСОБА_1 була передана до Відділення виконавчої дирекції ФССНВ України у м. Вінниці. Таким чином, з 01.09.2004 року виплатою коштів за рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 січня 1996 року, справа № 2-7/96, займається управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.

Враховуючи період, за який ОСОБА_1 просить здійснити виплату коштів (з 01.10.2004 до 31.12.2012 року), суд приходить до переконання, що саме третя особа на той час здійснювала виплати позивачу, а тому всі спори відносно їх виплати мають пред’являтися до третьої особи – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області. Суд звертає увагу, що відповідачем востаннє було здійснено виплату коштів позивачу за рішеням суду за серпень 2004р., тобто в період, який наразі не є предметом спору.

Суд звертає увагу, що Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинило втрату працездатності» від 1 квітня 2001 року обов’язок по відшкодування шкоди за профзахворювання було перекладено з роботодавців на Фонд.

Статтею 51 ЦПК України визначено, що саме за клопотання позивача суд має право замінити первісного відповідача належним відповідачем. Тобто, виключно позивач наділений правом клопотати перед судом про заміну відповідача на належного. Суд чи відповідач не вправі ініціювати питання щодо заміни відповідача

З наданих в судовому засіданні пояснень представником позивача вбачається, що він роз’яснював позивачу про необхідність заміни відповідача, проте ОСОБА_1 категоричний проти цього та бажає, щоб саме ОСОБА_4 Національний медичний університет імені ОСОБА_5 здійснив йому виплати, заявлені в позовній заяві.

Сприяючи у реалізації сторонами своїх процесуальних прав, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України, судом неодноразово роз’яснювалось позивачу про можливість заявлення клопотання про заміну відповідача на належного, однак ОСОБА_1 самостійно розпорядився своїми процесуальними правами, звернувшись до суду з даним позовом та наполягав саме на позовних вимогах визначених ним у позовній заяві.

Вимога ж позивача не може бути заявлена до відповідача у даній справі, оскільки він не є повноважною особою, яка здійснювала виплати оспорюваних сум.

Отже, ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Оскільки до участі у справі належного відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області - не залучено, вимога про поновлення оплати згідно рішення суду до відповідача суперечить нормам закону, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_4 Національного медичного університету імені ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Вінницьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, про поновлення оплати згідно рішення суду не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення судових витрат відповідачем, відсутні підстави для їх відшкодуванні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 51, 81, 89, 141, 178, 181, 191, 223, 247, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 21010.

Відповідач: ОСОБА_4 Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова – код ЄДРПОУ 02010669, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Пирогова, 56.

Третя особа: Вінницьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області - код ЄДРПОУ НОМЕР_3, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Стрілецька, 16а.

Повний текст рішення складено 17.09.2018р.

Суддя: