Рішення № 76478585, 04.09.2018, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/521/17

Провадження №2/148/195/18

РІШЕННЯ

Іменем України

04 вересня 2018 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд

Вінницької області в складі: судді Саламахи О.В.

за участю: секретаря Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Тульчинського районного суду Вінницької області надійшла цивільна справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 25253,24 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору від 19.06.2012 ОСОБА_1 надано кредит у сумі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач надала свою згоду на те, що ліміт встановлюється за рішенням банку і надає право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов'язаний погашати заборгованість за кредитним договором, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених договором, а у разі невиконання покладених на неї зобов'язань, за вимогою банку виконати їх, з поверненням кредиту і оплатою винагороди банку. У випадку прострочення виконання зобов'язання більше як на 12 днів, відповідач повинна сплатити штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

У зв'язку з тим, що відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором на загальну суму 25253,24 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, у позовній заяві при зверненні до суду зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку у випадку неявки відповідача.

Відповідач у судове засідання не з'явилася, однак надала заяву згідно якої просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з спливом строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом посилаючись на наявність кредитного договору з відповідачем, який укладено на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 від 19.06.2012 щодо приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), Тарифів банку (а.с. 6).

У відповідності до умов вказаного договору 19.06.2012 відповідачу надано кредитну картку за № НОМЕР_1, з терміном дії до 03/16 (а.с. 119).

Згідно розрахунку заборгованості від 28.02.2017 ОСОБА_1 свої зобов'зання за кредитним договором не виконала у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість на суму - 25253,24 грн., до якої входять: заборгованість за кредитом - 247,90 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 19036,68 грн.; заборгованість за пенею і комісією - 4289,93 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штрафи (процентна складова) - 1178,73 грн. (а.с. 4 - 7).

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов.

Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 Умов, передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. Таким чином розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах визначених в п. 1.1.3.1.9 Умов.

Відповідно до п. 1.1.2.3 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснення операцій по картрахункам.

Пунктом 2.1.1.5.6 Умов, встановлено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.1.1.12.11 Умов, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або встановленої банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.

У відповідності до п. 2.1.1.7.6 Умов, встановлено, що при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Однак, суду не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 22.03.2017 у справі № 6-2320цс16, у зв'язку з чим, суд не може вважати їх належними і допустимим доказом.

Крім того, у зв'язку тим, що у анкеті-заяві від 19.06.2012 (а.с. 6) підписаній відповідачем не зазначено тип платіжної картки, яку отримала позичальниця, у зв'язку з чим, суд позбавлений можливості встановити всі умови на яких ОСОБА_1 надано кредит згідно Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 7).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду за № 756/584/15-ц від 31.08.2018.

Таким чином, суд встановив, що відповідач звернулася до позивача з завою, згідно якої ПАТ КБ «ПриватБанк» надав останній у користування кредитну картку № НОМЕР_2 від 19.06.2012, терміном дії 03/16.

В подальшому відповідач порушила взяті на себе зобов'язання, оскільки грошові кошти з встановленого кредитного ліміту вона використала на власні потреби, що підтверджується розрахунками заборгованості, однак суму заборгованості, що виникла, позивачу не повернула.

Таким чином, враховуючи, що відповідач порушила взяті на себе зобов'язання за договором та згідно розрахунку заборгованості (а.с. 4 - 5), станом 31.08.2012 у ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість, та почався перебіг позовної давності і з цього моменту у позивача виникло право на реалізацію свого права щодо примусового повернення коштів наданих у користування відповідачу, однак зазначеним правом позивач не скористався.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України, визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відтак враховуючи, що останній платіж за договором ОСОБА_1 здійснила 14.03.2013, в той час як ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду 23.03.2017, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 11 від 18.12.2009, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

На підставі статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, суд вважає, що в ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором.

Разом з тим, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити, застосувавши строк позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 8, 10, 15, 18, 57, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, ст. 525, 526, 527, 530, 536, 538, 549, 554, 610, 611, 624, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області.

Роз'яснити, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тульчинського районного суду

Вінницької області О.В. Саламаха