Рішення № 76477897, 20.08.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м.Житомир справа № 806/2303/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

секретар судового засідання Біляченко Д.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Петренко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області про визнання бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що пов'язана з порушенням розгляду заяви ОСОБА_3 від 18.12.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, зареєстрованої відповідачем 22.12.2017 №Є-17200/0/5-17 та, як наслідок визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 18.12.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, зареєстрованої відповідачем 22.12.2017 за № Є-17200/0/5-17 і прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка згідно поданої заяви від 18.12.2017 (зареєстрована в Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області 22.12.2017 за № Є-17200/0/5-17).

В обґрунтування позову зазначав, що 30.01.2018 отримав лист відповідача від 19.01.2018 №Є-17200/0-84/0/22-18 з інформацією про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність, який був оформлений без дотримання форми наказу. На думку позивача, не прийняття відповідачем рішення у встановлений законом строк у формі наказу, та відмова у задоволенні його клопотання, з посиланням на те, що до Головного управління не надходило відповіді від сільської ради, є протиправними та перешкоджають йому в реалізації його законного права на отримання дозволу у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою суду від 29 травня 2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 806/2303/18. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання 18 червня 2018 р.

18.06.2018 справа знята з розгляду, у зв'язку з відрядженням судді. Нове підготовче засідання в справі призначено на 20.07.2018.

20 липня 2018 р., за результатами підготовчого засідання, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Розгляд справи по суді розпочато 20.07.2018.

У зв'язку з неможливістю вирішення справи в судовому засіданні 20 липня 2018 р., судом оголошено перерву до 20 серпня 2018 р.

20 червня 2018 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, з проханням у задоволенні позову відмовити. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вказує, що у випадку розгляду заяви позивача додана схема розташування земельної ділянки не дає змоги визначити місце розташування конкретної та бажаної земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив суд позов задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві. Також представник просив задовольнити заяви про розрахунок та компенсацію витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі в судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на міркування, викладені у відзиві.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, хоча про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом з'ясовано, що ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 18.12.2017, в якій, відповідно до ст.ст. 15-1, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, просив видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту.

До заяви додано: копія паспорта заявника, копія РНОКПП, копія посвідчення учасника бойових дій, схема розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка відводиться у власність гр. ОСОБА_3 з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту.

Заява зареєстрована у ГУ Держгеокадастру у Житомирській області 22.12.2017 за № Є-17200/0/5-17.

Листом від 19 січня 2018 року за вих. № Є-17200/0-84/0/22-18 відповідач повідомив ОСОБА_3 про те, що його заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розглянуто. Зважаючи на те, що графічні матеріали, додані до клопотання, не дають можливості встановити відповідність місцерозташування земельної ділянки вимогам законів та відсутня позиція сільської ради стосовно надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовляє у задоволенні його клопотання. При цьому вказано, що відповідно до доданих графічних матеріалів неможливо визначити відповідність місцерозташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів та містобудівної документації, в тому числі неможливо точно визначити місцерозташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив'язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту.

Вважаючи, що дії і бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області перешкоджають в реалізації законного права на отримання дозволу у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З'ясовуючи при вирішенні даної справи характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд ураховує наступне.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Земельний кодекс України), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі абз. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Згідно зі пп. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, частиною шостою вказаної статті Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно зі абз. 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із графічними матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації уповноваженим органом для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення такого органу про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому підставою відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас слід наголосити, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як було зазначено вище, відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_3, у листі від 19.01.2018 вказує, що відповідно до доданих графічних матеріалів неможливо визначити відповідність місцерозташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів та містобудівної документації, в тому числі неможливо точно визначити місцерозташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив'язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту. Також відповідач посилається на відсутність позиції сільської ради.

Матеріали справи підтверджено, що позивачем разом із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області було подано схему, яка роздрукована із публічної кадастрової карти України.

Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень ч.ч. 1, 8 ст. 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що додана позивачем до заяви від 18.12.2017 схема розташування бажаної земельної ділянки, роздрукована із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб'єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив'язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту (с.Видумка), площу бажаної земельної ділянки.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у роздруківці з Публічної кадастрової карти України, доданій до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на вказане, суд вважає, що до поданої заяви позивачем було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області.

Посилання відповідача в листі від 19.01.2018 на відсутність позиції сільської ради як на одну з підстав неможливості надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, на думку суду, є безпідставним, оскільки такої підстави для відмови не передбачено ч.7 ст.118 ЗК України.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, відмовляючи позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, з підстав викладених у листі від 19.01.2018 № Є-17200/0-84/0/22-18, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України.

Разом з цим, суд не погоджується із твердженням позивача, що не прийнявши за результатами розгляду його заяви рішення в формі наказу відповідач допустив протиправну бездіяльність, позаяк ані положеннями Земельного кодексу України, ані нормами інших нормативно-правових актів у галузі земельних відносин не встановлено вимог до форми висновків (рішень) уповноважених органів за результатами розгляду клопотань осіб, зацікавлених в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, зокрема відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Єдина вимога до такої відмови, передбачена Земельним кодексом України, - це її належна мотивація.

Слід відмітити, що Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, не встановлено, що мотивована відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформлюється наказом.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у цій частині вказує, що вимога щодо зобов'язання прийняти конкретно визначені рішення і фактично надання дозволу є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно зі ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому суд ураховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим завданням адміністративної юстиції є здійснення правосуддя та контроль легальності.

В контексті наведеного суд відмічає, що за змістом приписів ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

У зв'язку із цим, суд вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмови відповідача протиправною, скасування його рішення та зобов'язання розглянути клопотання позивача повторно.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14 серпня 2018 року в справі №806/1045/17.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, викладену в листі від 19.01.2018 № Є-17200/0-84/0/22-18, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 18.12.2017 та прийняти рішення, відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково.

Стосовно розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 вказаного Кодексу, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Згідно зі ч. 1 ст. 135 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 135 КАС України).

У відповідності до Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Із поданих представником позивача заяв видно, що ОСОБА_1 просить відшкодувати понесені витрати на переїзд до іншого населеного пункту та повернення в пункт реєстрації для участі в судових засіданнях 20.07.2018 та 20.08.2018: м.Київ - м. Житомир - м.Київ.

На підтвердження здійснених витрат представник позивача ОСОБА_1 надав квитанції щодо оплати пального та навів розрахунок витрат пального з урахуванням відстані 282 км (м.Київ - м. Житомир - м.Київ), витрат пального на 100 км шляху (7,5л/100 км) 21.15 л та вартості пального згідно наданих чеків.

Загальна сума витрат на переїзд 20.07.2018 та 20.08.2018 становить 1067,86 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь представника позивача ОСОБА_1 слід стягнути документально підтверджені судові витрати пов'язані із прибуттям до суду у сумі 533,93 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 132, 135, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, вулиця Довженка, будинок 45, місто Житомир, код юридичної особи в ЄДРПОУ 39765513) у наданні ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,04116, РНОКПП НОМЕР_1) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, викладену в листі від 19.01.2018 № Є-17200/0-84/0/22-18.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, вулиця Довженка, будинок 45, місто Житомир, код юридичної особи в ЄДРПОУ 39765513) повторно розглянути заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,04116, РНОКПП НОМЕР_1) від 18.12.2017 та прийняти рішення, відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (представник позивача) (04116, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) документально підтверджені судові витрати пов'язані із прибуттям до суду за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, вулиця Довженка, будинок 45, місто Житомир, код юридичної особи в ЄДРПОУ 39765513) у сумі 533,93 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.Ю. Романченко

Повне судове рішення складене 05 вересня 2018 року