Ухвала суду № 76477139, 11.09.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Вінниця

11 вересня 2018 р. Справа № 802/1725/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вільчинського О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренка І.В.,

представника позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третьої особи: ОСОБА_3,

представника третьої особи: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі

за позовом: Кинашівської сільської ради

до: Вінницької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа підприємець ОСОБА_3

про: скасування розпоряджень,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Кинашівської сільської ради до Вінницької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа підприємець ОСОБА_3 про скасування розпоряджень.

06.09.2018 від представника третьої особи на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування клопотання зазначено, що оскаржувані рішення є правовими актами індивідуальної дії, які породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким вони адресовані. На переконання представника третьої особи, відсутність у позивача прав чи обов'язків відповідно до таких рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

З огляду на вказане третя особа вважає, що поданий до Вінницького окружного адміністративного суду позов про скасування розпоряджень Вінницької обласної державної адміністрації № 234 від 23.03.2018 та № 341 від 25.04.2018 є таким, що не має спору, передчасним та безпідставним.

У судовому засіданні 11.09.2018 третя особа та її представник клопотання про закриття провадження підтримали та просили його задовольнити. Зазначили, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Представники позивача проти закриття провадження у справі заперечували, наполягали, що оскаржувані розпорядження порушують права та інтереси Кинашівської сільської ради, оскільки спірні водні об'єкти знаходяться на території Кинашівської сільської ради, надання таких водних об'єктів в оренду третій особі призвело до створення соціальної напруги в громаді с.Нестерварки. В свою чергу неправомірне використання третьою особою водних об'єктів призвело до зниження рівня води у криницях громадян.

Вказали, що зазначений спір відповідно до положень ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржуються рішення суб'єкта владних повноважень.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, в судовому засіданні суд, заслухавши пояснення учасників справи, визнав за можливе проводити розгляд клопотання про закриття провадження у справі за відсутності відповідача.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п. 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень за приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Між тим, спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Вирішуючи питання щодо предметної юрисдикції спору, суд з'ясовує чи є він приватно-правовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

За змістом позовних вимог позивач просить суд скасувати розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації № 234 від 23.03.2018 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки водного фонду" та № 341 "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 29.03.2018 № 234".

Позивач вважає ці розпорядження незаконними, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадянин ОСОБА_3 станом на 23.03.2018 припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням ще 30.12.2016, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі за № 21680060003004930. На переконання позивача, Вінницькою обласною державною адміністрацією при прийнятті оскаржуваних розпоряджень не було перевірено факт зайняття підприємницькою діяльністю громадянином ОСОБА_3. Також позивач зазначає, що використання водних об'єктів указаним орендарем упродовж 17 років призвело до створення соціальної напруги в громаді с.Нестерварки.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 5 ЗК України визначено, що земельне законодавство базується, зокрема, на таких принципах: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до ч.ч. 1, 8 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Пунктом є-1 статті 15-1 ЗК України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Це положення узгоджується з вимогами частини другої статті 16 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі", згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами першою та шостою статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, з моменту укладення між землекористувачем та органом виконавчої влади договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 465/7909/15-а.

Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №809/739/17 колегія суддів Судової палати дійшла висновку, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 (К9901/1884/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що розглядається, відповідач, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - Вінницька обласна державна адміністрація владних управлінських функцій не здійснює.

Спори, предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, не підлягають розгляду за правилами КАС України.

З доводів позивача, змісту позовних вимог та встановлених у цій справі обставин убачається, що Кинашівська сільська рада звернулася до адміністративного суду за захистом свого права та інтересу, яке, на її думку, порушене у зв'язку з передачею земельної ділянки третій особі з недотриманням вимог ЗК України. Позивач вважає, що оскаржувані розпорядження порушують права та інтереси Кинашівської сільської ради, оскільки спірні земельні ділянки з водними об'єктами знаходяться на території Кинашівської сільської ради, надання таких земельних ділянок з водними об'єктами в оренду третій особі призвело до створення соціальної напруги в громаді с.Нестерварки, зниження рівня води у криницях громадян.

Таким чином, цей спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право третьої особи на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації оскаржуваних рішень. Питання щодо порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірного використання земельної ділянки має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Крім того, суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 569/23686/13а та Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №0707/8356/12.

За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що провадження в адміністративній справі підлягає закриттю, з огляду на те, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На виконання зазначених положень суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що розгляд та вирішення цієї справи віднесено до суду цивільної юрисдикції в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

За приписами ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на вказані положення позивачеві необхідно повернути сплачений нею судовий збір за звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 5, 19, 238, 239, 248, 256 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за позовом Кинашівської сільської ради до Вінницької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа підприємець ОСОБА_3 про скасування розпоряджень закрити.

Повернути Кинашівській сільській раді (23607, Вінницька область, Тульчинський район, с. Кинашів, вул.Желюка, 2, код ЄДРПОУ 04331254) судовий збір у сумі 3524 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні), сплачений за звернення до адміністративного суду.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович