Постанова № 76473562, 12.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5003/18Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Довгополова О.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року (суддя - Чуприна О.В., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не вказана),

в адміністративній справі №340/687/17 за позовом ОСОБА_2 до Косівського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області,

про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій,

встановив:

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Косівського ОУПФУ Івано-Франківської області, в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просив: 1) визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області щодо обмеження позивачу виплати пенсії 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність з 20.12.2016 року; 2) зобов`язати Косівське ОУПФУ Івано-Франківської області виплатити позивачу нараховані суми пенсії без обмеження 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність з 20.12.2016 року з врахуванням проведених виплат пенсії та в подальшому проводити виплату пенсії по інвалідності без обмеження її 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, а також нарахувати компенсацію втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії з 20.12.2016 року.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив, просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 року визнано не поважними підстави поновлення строку звернення до суду, вказані ОСОБА_2 у заяві від 07.02.2018 р., та залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до Косівського ОУПФ України в Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, в частині позовних вимог з приводу визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі щодо обмеження виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність з 20.12.2016 року по 20.06.2017 року, та зобов'язання Косівське ОУПФ України Івано-Франківської області виплатити нараховані суми пенсії без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність за період з 20.12.2016 року по 20.06.2017 року та нарахування компенсації втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії за період з 20.12.2016 року по 20.06.2017 року.

Рішенням цього ж Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 року відмовлено у задоволенні решти позовних вимог, тобто про визнання неправомірними дій та зобов'язання до вчинення дій за період з 21.06.2017 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 р. скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 р. та прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_2 з 21.06.2017 р.. Зобов'язано Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області виплатити ОСОБА_2 нараховані суми пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 21.06.2017 р., з врахуванням проведених виплат пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Іншою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 р. скасовано ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 р. про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог, в адміністративній справі №340/687/17, та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У період продовження судом першої інстанції розгляду справи в частині позовних про визнання неправомірними дій та зобов'язання до вчинення дій за період з 20.12.2016 року по 20.06.2017 року, позивачем ОСОБА_2 подано заяву про уточнення позовних вимог, де позивач просив: 1) визнати неправомірними дії Косівського ОУПФУ Івано-Франківської області щодо обмеження позивачу виплати пенсії 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність та сумою 10740 грн. з 20.12.2016 року; 2) зобов`язати Косівське ОУПФУ Івано-Франківської області виплатити позивачу нараховані суми пенсії без обмеження 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність та сумою 10740 грн. з 20.12.2016 року з врахуванням проведених виплат пенсії та в подальшому, до внесення змін в законодавство, проводити виплату пенсії по інвалідності без обмеження її 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність та сумою 10740 грн., а також нарахувати компенсацію втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії з 20.12.2016 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо обмеження ОСОБА_2 виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 20.12.2016 року по 20.06.2017 року. Зобов'язано Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області виплатити ОСОБА_2 нараховані суми пенсії без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, за період з 20.12.2016 року по 20.06.2017 року, з врахуванням проведених виплат пенсії. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

З цим рішенням суду першої інстанції від 08.06.2018 року не погодився відповідач Косівське ОУПФУ Івано-Франківської області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що пенсія по інвалідності ІІ групи призначена позивачу з 01.11.2012 р. відповідно до розпорядження від 25.01.2013 р. за №115438, тобто після набрання чинності статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ, якою обмежено виплату пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. У зв`язку з чим, відсутні підстави для виплати пенсії без обмеження її десятьма прожитковими мінімумами. Також апелянт зазначає, що у позивача відсутнє право на виплату компенсації втрати частини доходів при одноразовій виплаті пенсії за рішенням суду, з врахуванням вимог статті 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 04.02.2016 року у справі №К/800/43911/15. Крім того, апелянт вважає, що позивач частково пропустив встановлені КАС України строки звернення до суду щодо заявлених позовних вимог.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 08.06.2018 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу ОСОБА_2 з 03.02.1993 року призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 01.11.2012 року позивачу на підставі статті 27 Закону №2262-XII призначено пенсію по інвалідності ІІ групи, відповідно до розпорядження №115438 від 25.01.2013 р..

Із 01.01.2016 року по час звернення до суду виплата пенсії позивачу проводиться із встановленим частиною 7 статті 43 Закону №2262-XII обмеженням, відповідно до якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Виплату пенсії обмежено розміром 10740 грн..

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 (справа 1-38/2016) визнано такими що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII.

22.03.2017 року позивач звернувся до Верховинського відділу обслуговування громадян Косівського ОУПФУ у Івано-Франківській області із письмовою заявою про виплату позивачу із 20.12.2016 року пенсії по інвалідності, призначену на підставі Закону №2262-XII, без обмеження сумою 10740 грн. (а.с. 6).

Не отримавши відповідь на вказану заяву, позивач повторно 07.08.2017 року та 15.11.2017 року звернувся до Верховинського відділу обслуговування громадян Косівського ОУПФУ Івано-Франківської області із аналогічними письмовими заявами (а.с. 7, 8).

Листом Косівського ОУПФ України Івано-Франківської області від 15.12.2017 р. за №122/Т-15 позивачу надано відповідь на останнє звернення, яким повідомлено, що норми, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року обмежені періодом застосування з 01 січня по 31 грудня 2016 року, а частиною 7 статті 43 Закону №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції чинній із 01.01.2017 року передбачено обмеження до 31.12.2017 року максимального розміру пенсії до 10740 грн. (а.с. 30-31).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Судом першої інстанції вірно враховано, що Закон України №3668-VI від 08.07.2011р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» викладає частину 5 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Однак, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Законом України №911-VIII від 24.12.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Однак, відповідно до п.2 Прикінцевих положень цього Закону, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини 7 статті 43, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII зі змінами, зокрема: частини 7 статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Положення частини 7 статті 43, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення, тобто з 20.12.2016 р..

У подальшому, відповідно до Закону України №1774-VIII від 06.12.2016 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017 р., у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Тобто, з аналізу наведених вище норм законодавства зумовлюється висновок про те, що у даному випадку із моменту запровадження спірного обмеження пенсій величиною 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», такі обмеження не поширювалися на пенсію позивача, яка була призначена до прийняття Закону України №3668-VI від 08.07.2011 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подальші законодавчі обмеження пенсії позивача фіксованим розміром 10740 грн. не можуть бути застосовані, оскільки норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнані неконституційними з 20.12.2016 р.. При цьому, Законом України №1774-VIII від 06.12.2016 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017 р., норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не відновлені, хоча й були фактично внесені зміни стосовно продовження періоду тимчасового обмеження максимального розміру пенсії розміром 10740 грн..

Окрім того, Законом України №911-VIII від 24.12.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладено норми абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3668-VI від 08.07.2011 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в наступній редакції: «Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам встановлюється законодавством незалежно від дати призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання)».

На час вступу в дію вказаного Закону позивач не був працюючим пенсіонером, оскільки звільнився з посади судді 25.11.2013 р. (постанова Верховної Ради України №604-VII від 19.09.2013 р. «Про звільнення суддів»).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачу з 01.11.2012 р. проведено перерахунок пенсії по-інвалідності II групи відповідно до розпорядження №115438 від 25.01.2013 р.. Підставою для такого переведення слугували приписи статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких із зміною групи інвалідності, що настала після призначення пенсії, відповідно змінюється і розмір пенсії. Якщо при цьому у особи з інвалідністю внаслідок війни здоров'я погіршується у зв'язку із загальним захворюванням, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, пенсія перераховується за новою групою інвалідності із збереженням її причини.

Отже, перерахунок пенсії при зміні групи інвалідності не є призначенням пенсії, через що обмеження у виплаті такої не могли застосовуватися до позивача.

Тому, дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача, з 20.12.2016 р. по 20.06.2017 р. (у межах розглядуваних позовних вимог), не ґрунтуються на вимогах закону, як і вказано судом першої інстанції.

З врахуванням наведеного, являються безпідставними доводи апелянта про те, що пенсію позивачу було призначено 01.11.2012 р. і виплата такої пенсії до 31.12.2017 року законодавчо обмежена розміром 10740 грн..

Відносно позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати та про виплату пенсії в подальшому, то судом першої інстанції відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.

Колегія суддів враховує, що позивачем не оскаржено в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 08.06.2018 року в цій частині, тобто щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено вище, позивач неодноразово (22.03.2017 р. та 07.08.2017 р.) звертався до Пенсійного органу із заявами щодо перерахунку пенсії, однак відповіді на дані звернення не отримував.

Позивачем отримано лише відповідь від 15.12.2017 р. за №122/Т-15 про відмову у виплаті пенсії без обмеження її максимального розміру 10740 грн..

До адміністративного суду із даним позовом позивач звернувся 18.12.2017 року, що підтверджується відтиском штампу на поштовому конверті.

Отже, як правильно вказано судом першої інстанції, позивачем не пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання неправомірними дій та зобов'язання до вчинення дій за розглядуваний період з 20.12.2016 р. по 20.06.2017 р..

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Колегія суддів також зазначає, що оскільки оскаржене рішення суду першої інстанції від 08.06.2018 року ухвалено за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження, згідно п.2 ч.1 ст.263 КАС України, тому, відповідно до ч.2 ст.328 КАС України, дана постанова суду апеляційної інстанції є остаточною і не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року в адміністративній справі №340/687/17 за позовом ОСОБА_2 до Косівського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

О.М. Довгополов

Повний текст постанови складено 14.09.2018 року