Постанова № 76473540, 13.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5785/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Запотічного І.І.,

з участю секретаря судового засідання Гнатик А.З.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Жеруха Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2018 року у справі № 461/6297/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції прийняте суддею Стрельбицьким В.В. в м. Львові Львівської області, 25.05.2018 року згідно журналу судового засідання о 10:50 год., повний текст судового рішення складено 30.05.2018), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Відповідач) в якому, з урахуванням заяв про зміну та уточнення позовних вимог, просить:

1. Визнати протиправними та скасувати акти складені посадовими особами Верхньобілківської сільської ради що стосуються ОСОБА_1:

- про відсутність на роботі від 08.06.2016р., 09.06.2016р., 10.06.2016р., 13.06.2016р., 14.06.2016р., 16.06.2016р., 17.06.2017р.;

- про відмову у наданні письмового пояснення від 21.06.2016р.;

- про відмову від ознайомлення з розпорядженням сільського голови від 21.06.2016р. №45 від 21.06.2017р.;

- про відсутність на роботі від 15.08.2016р., 16.08.2016р., 17.08.2016р., 18.08.2016р., 19.08.2016р., 22.08.2016р.;

- про відмову у наданні письмового пояснення від 22.08.2016р., складений у 11.00 год.;

2. Визнати протиправними та скасувати розпорядження сільського голови Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.06.2016р. №45 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності спеціаліста юриста Климишина Миколи Дмитровича» та від 22.08.2016р. №85 «Про звільнення ОСОБА_1 спеціаліста юриста сільської ради»;

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста юриста Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області починаючи з 22.08.2016р.;

4. Стягнути з Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на користь позивача 2535 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік;

5. Стягнути з Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на користь позивача премію за відпрацьовані дні червня-серпня 2016 року; допомогу на оздоровлення за 2016 рік і середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі;

6. «Стягнути з Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати встановленої законом у відповідний період за кожен місяць починаючи з 01 листопада 2016 року до дня ухвалення судом рішення про поновлення мене на посаді спеціаліста юриста».;

7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив Позивач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що суд першої інстанції не прийняв жодних заперечень Позивача щодо оскаржених актів, а саме те, що вони не складалися у вказані дні; не вручалися Позивачу для ознайомлення та надання пояснень; доказів належного вручення Позивачу оскаржуваних актів суду першої інстанції не надавалися.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Розпорядженням голови Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 45 від 21.06.2016р. притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану.

Підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності послужили акти про відсутність на роботі від 08.06.2016р., 09.06.2016р., 10.06.2016р., 13.06.2016р., 14.06.2016р., 16.06.2016р., 17.06.2017р., згідно яких Позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 09.00 год. до 18.00 год. робочого дня та акт про відмову у наданні письмового пояснення від 21.06.2016р., згідно якого ОСОБА_1 відмовився від надання пояснення щодо його відсутності на робочому місці 08.06.2016р., 09.06.2016р., 10.06.2016р., 13.06.2016р., 14.06.2016р., 16.06.2016р., 17.06.2017р.

Вказані акти підписані головою сільської ради Б. Свистовичем, секретарем Н. Дявіл, головним бухгалтером Т. Гамрацей.

Розпорядженням голови Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 85 від 22.08.2016р. звільнено ОСОБА_1, спеціаліста-юриста сільської ради з 22.08.2016 року, згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Підставою для звільнення ОСОБА_1 послужили акти про відсутність на роботі від 15.08.2016р., 16.08.2016р., 17.08.2016р., 18.08.2016р., 19.08.2016р., 22.08.2016р., згідно яких Позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 09.00 год. до 18.00 год. робочого дня та акт про відмову у наданні письмового пояснення від 22.08.2016р., згідно якого Позивач відмовився від надання пояснення щодо його відсутності на робочому місці 15.08.2016р., 16.08.2016р., 17.08.2016р., 18.08.2016р., 19.08.2016р., 22.08.2016р.

Вказані акти були підписані головою сільської ради Б. Свистовичем, діловодом ОСОБА_5, касиром ОСОБА_6.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані Позивачем акти та розпорядження винесені з дотриманням трудового законодавства, а тому про вимоги про їх скасування та поновлення на роботі є безпідставними.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

З матеріалів справи встановлено, що факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) належним чином зафіксований, а саме акти про відсутність на роботі від 08.06.2016р., 09.06.2016р., 10.06.2016р., 13.06.2016р., 14.06.2016р., 16.06.2016р., 17.06.2017р., згідно яких Позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 09.00 год. до 18.00 год. робочого дня та акт про відмову у наданні письмового пояснення від 21.06.2016р., згідно якого ОСОБА_1 відмовився від надання пояснення щодо його відсутності на робочому місці 08.06.2016р., 09.06.2016р., 10.06.2016р., 13.06.2016р., 14.06.2016р., 16.06.2016р., 17.06.2017р., а також акти про відсутність на роботі від 15.08.2016р., 16.08.2016р., 17.08.2016р., 18.08.2016р., 19.08.2016р., 22.08.2016р., згідно яких Позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 09.00 год. до 18.00 год. робочого дня та акт про відмову у наданні письмового пояснення від 22.08.2016р., згідно якого Позивач відмовився від надання пояснення щодо його відсутності на робочому місці 15.08.2016р., 16.08.2016р., 17.08.2016р., 18.08.2016р., 19.08.2016р., 22.08.2016р.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (ст. 147 КЗпП України).

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України).

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП України).

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст.149 КЗпП України).

Апеляційним судом встановлено, що Відповідачем було дотримано встановленого порядку притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності, а саме: факт відсутності на роботі був зафіксований належним чином; позивачу було запропоновано надати письмові пояснення щодо своєї відсутності на роботі, однак він відмовився від таких, про що було складено акт; дисциплінарне стягнення було накладене в межах встановлених строків та уповноваженою на те посадовою особою.

Крім того, при винесенні розпорядженням № 45 від 21.06.2016р. про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності, так і при винесенні розпорядження № 85 від 22.08.2016р. про звільнення ОСОБА_1 з 22.08.2016 року, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, сільським головою було надано об'єктивну оцінку тяжкості вчиненого проступку та обставинам, за яких вчинено проступок, зокрема неповідомлення про причини не виходу на роботу, повторне протягом року вчинення дисциплінарного проступку, відмова від надання пояснень щодо допущеного проступку.

Про звільнення та необхідність отримання трудової книжники позивача було повідомлено належним чином /а.с.123, 124/.

Суд відхиляє доводи Позивача про незаконність звільнення з посиланням на те, що 03.06.2016 року ним було подано сільському голові заяву про надання чергової відпустки з 08.06.2016 року на 15 календарних днів.

Сам Позивач не заперечує факти невиходу на роботу у дні, кваліфіковані Відповідачем, як прогули, але вважає, що мав право на відпустку і скористався ним.

Як встановлено в ході розгляду справи, наказ про надання Позивачу відпустки не видавався, а лише факт подання заяви про відпустку не є підставою для невиходу на роботу.

Колегія суддів також зазначає, що акти про невихід Позивача на роботу, про відмову його від підпису актів та наказів не породжують самі по собі будь-яких правових наслідків для Позивача, а є лише доказами вчинення Позивачем дисциплінарного проступку та дотримання Відповідачем визначеного законодавством порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Твердження апелянта про недостовірність складених актів про його невихід на роботу у зв'язку із їх складенням після завершення робочого дня безпідставні, оскільки зазначення у даних актах 18.00 год. Не свідчить про те, що в них відображена неправдива інформація, а навпаки свідчить про відсутність Позивача до кінця робочого дня.

Позивач в апеляційній скарзі також зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано його доводів про несвоєчасність розрахунку після звільнення та невидачі трудової книжки.

Однак позовні вимоги не ґрунтуються на цих доводах і суд першої інстанції був позбавлений можливості дати їм будь-яку оцінку.

Окрім того, матеріали справи містять докази направлення Відповідачем Позивачу трудової книжки поштою на його прохання.

Також слід врахувати, що у зв'язку зі звільненням Позивача через прогули і його відсутність на робочому місці Відповідач письмово повідомив його про звільнення та можливість отримання трудової книжки, що належним чином оцінив суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання апелянта на те, що ним поштою направлялась Відповідачу заява про його звільнення з роботи на підставі абзацу 3 статті 38 КЗпП України, оскільки вони не дають підстав для звільнення його від дисциплінарної відповідальності за вчинене порушення трудової дисципліни.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані Позивачем акти та розпорядження винесені з дотриманням трудового законодавства, а тому про вимоги про їх скасування та поновлення на роботі є безпідставними.

Щодо інших позовних вимог, які не були задоволені судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що рішенням Верхньобілківської сільської ради від 30.01.2015 року № 409 «Про преміювання сільського голови та оплату праці працівників апарату сільської ради у 2015 році» вирішено, зокрема: надавати посадовим особам і працівникам сільської ради допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у розмірі трьох мінімальних заробітних плат; преміювання працівників сільської ради проводиться за розпорядженням сільського голови; видатки на виплату премій, надбавок і допомог здійснювати в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисі сільської ради на 2015 рік.

Тому є вірним висновок суду першої інстанції, що виплата допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а також преміювання працівників сільської ради здійснюється за розпорядженням сільського голови за наявності підстав для цього і лише в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисі сільської ради за 2015 рік, а відтак підстави для задоволення вимог про стягнення недоплаченої допомоги за 2015 рік та премії за відпрацьовані дні червня-серпня 2016 року відсутні.

До того ж надані Відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 спростовують наявність перед ним заборгованості.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 241, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2018 року у справі № 461/6297/16-а без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний Повний текст судового рішення складено 14.09.2018