Постанова № 76473423, 10.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6055/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Шинкар Т.І., Пліша М.А.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 року (головуючий суддя Волдінер Ф.А.) ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк о 16 год. 37 хв. повний текст складено 04.06.2018 року у справі №803/535/18 за позовом ОСОБА_1 до Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26.03.2018 року звернувся в суд з позовом до Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23 жовтня 2017 року № 26/34 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення Любешівської селищної ради № 35/28 від 03 жовтня 2014 року, рішення № 41/45 від 24 липня 2015 року», в частині визнання таким, що вичерпав свою дію фактом виконання пункт 1 рішення Любешівської селищної ради № 41/45 від 24 липня 2015 року, яким вирішено «Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 КВЦПЗ-02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1450 га в АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель Любешівської селищної ради».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 року задоволено позов.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Любешівська селищна рада Любешівського району Волинської області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позову повністю. А саме вказує, що до Любешівської селищної ради 02.07.2013 надійшла заява позивача щодо надання в оренду земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка була зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції органу місцевого самоврядування та винесена на розгляд чергової сесії. Рішенням сесії органу місцевого самоврядування №35/28 надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на період будівництва громадянам згідно додатку № 1, в тому числі й позивачу, який у додатку вказаний під номером 85. Однак, з невідомих причин суд першої інстанції узяв до уваги заяву позивача від 22.09.2014, яка не надходила до органу місцевого самоврядування та на розгляд сесії не виносилась, та не дано належної правової оцінки заяві ОСОБА_1 від 02.07.2013, яка розглядалась сесією 03.10.2014, і за наслідками розгляду якої сесією було прийняте рішення №35/28 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на період будівництва громадянам згідно додатку №1». Судом першої інстанції також не надано правову оцінку рішенню сесії органу місцевого самоврядування №35/28 від 03.10.2014, яким земельні ділянки передано громадянам в оренду, в тому числі й позивачу. На виконання вищевказаного рішення сесії позивачем розроблено проект землеустрою, який 14.07.2015 подано на затвердження сесії Любешівської селищної ради. Рішенням сесії органу місцевого самоврядування №41/45 від 24.07.2015 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу. Згідно пункту 2 вищезгаданого рішення сесії позивачу надано в оренду земельну ділянку на період будівництва одного з об'єктів з дати реєстрації права власності на дану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування, встановлено розмір орендної плати та зобов'язано укласти договір оренди. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Любешівською селищною радою 26.08.2015. У зв'язку з тим, що позивач договір оренди земельної ділянки з органом місцевого самоврядування не уклав, пункт 2 рішення сесії №25/4 від 21.09.2017 ОСОБА_1 надано місячний строк для виконання п.п.2.2 п.2 та п.п.3.1 п.3 рішення сесії №41/45 від 24.07.2015 щодо укладення договору оренди земельної ділянки з органом місцевого самоврядування та виконання обов'язків землекористувача. Проте, позивачем жодних заходів для одержання земельної ділянки в оренду вжито не було, органом місцевого самоврядування після спливу місячного строку 23.10.2017 прийнято рішення №26/34 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення сесії №35/28 від 03.10.2014 та рішення №41/45 від 24.07.2015». Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 постановив, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Водночас ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, які є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, говориться в мотивувальній частині рішення КС. Таким чином, помилковими та голослівними є твердження суду першої інстанції про те, що рішенням сесії органу місцевого самоврядування №26/34 від 23.10.2017 відбулось скасування рішень сесії №35/28 від 03.10.2014 та 41/45 від 24.07.2015. Сесією Любешівської селищної ради в оскаржуваному позивачем рішенні від 23.10.2017 лише констатовано факт вичерпання своєї дії актами одноразового застосування, однак про їх скасування не йдеться. У зв'язку з тим, що рішення сесії Любешівської селищної ради №35/28 від 03.10.2014, №41/45 від 24.07.2015 є актами одноразового застосування та вичерпали свою дію фактом виконання, тому рішення сесії органу місцевого самоврядування №26/34 від 23.10.2017 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення Любешівської селищної ради №35/28 від 03.10.2014, №41/45 від 24.07.2015» є законним та обґрунтованим. Відповідно до положень ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Любешівська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, яка ніколи не належала позивачу на праві власності чи користування. Крім того, прийняття органом місцевого самоврядування рішення №26/34 від 23.10.2017 не позбавляє позивача можливості реалізувати своє право щодо набуття права власності на земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва в межах норм безоплатної приватизації. Незрозумілими та суперечливими є висновки суду першої інстанції про не доведення відповідачем правомірності рішення сесії від 23.10.2017 №26/34 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення сесії №35/28 від 03.10.2014 та №41/45 від 24.07.2015» в частині визнання таким, що вичерпав свою дію фактом виконання п. 1 рішення сесії №41/45 від 24.07.2015, яким земельну ділянку передано позивачу у власність, оскільки одночасно суд стверджує, що вищезгадані рішення №35/28 від 03.10.2014 та №41/45 від 24.07.2015 є такими, що вичерпали свою дію одночасно з їх прийняттям. Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи приймають акти у вигляді рішень. Цією самою нормою встановлено, що акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до частин 6-9 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. З огляду на викладене, рішення №35/28 від 03.10.2014, яким надано позивачу дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки під забудову та рішення №41/45 від 24.07.2015 про затвердження цього проекту, в тому числі п.1 рішення №41/45 від 24.07.2015, є такими, що вичерпали свою дію, а тому висновки суду першої інстанції щодо скасування вищезгаданих рішень рішенням сесії Любешівської селищної ради №26/34 від 23.10.2017 є не обгрунтованими.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності рішення від 23 жовтня 2017 року № 26/34 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення Любешівської селищної ради № 35/28 від 03 жовтня 2014 року, рішення № 41/45 від 24 липня 2015 року» в частині визнання таким, що вичерпав свою дію фактом виконання пункту 1 рішення Любешівської селищної ради № 41/45 від 24 липня 2015 року, яким вирішено «Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 КВЦПЗ-02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1450 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель Любешівської селищної ради», а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 22 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 1450 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1, за рахунок земель запасу Любешівської селищної ради, не переданих у власність та не наданих у користування.

Рішенням Любешівської селищної ради від 03 жовтня 2014 року №35/28 «Про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянину ОСОБА_1.» позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Любешівської селищної ради від 24 липня 2015 року №41/45 пунктом першим затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 КВЦПЗ-02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,1450 га в АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель Любешівської селищної ради. Також підпунктами 2.1, 2.2 пункту 2 даного рішення відповідачем вирішено надати в оренду дану земельну ділянку на період будівництва одного з об'єктів згідно проектно-технічної документації з дати реєстрації права власності на земельну ділянку за Любешівською селищною радою; встановити орендну плату у розмірі 3% на рік згідно нормативною грошовою оцінкою земель; громадянину ОСОБА_1 місячний термін для реєстрації права власності за Любешівською селищною радою земельної ділянки заключити та зареєструвати договір оренди на дану земельну ділянку.

На думку суду вказані рішення є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, вони не можуть бути в подальшому скасовані органом місцевого самоврядування.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано 26 серпня 2015 року за Любешівською селищною радою Любешівського району Волинської області. Тобто, дана земельна ділянка належить до комунальної власності.

01 червня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про те що він надає згоду і просить скасувати пункт 2, підпункти 2.1, 2.2 рішення Любешівської селищної ради від 24 липня 2015 року №41/45, які стосуються передачі ОСОБА_1 земельної ділянки на умовах оренди. Також в даній заяві ОСОБА_1 просить розглянути на сесії питання про передачу йому земельної ділянки, в раніше визначених розмірах та за раніше присвоєною адресою, що знаходиться в АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у власність.

Рішенням Любешівської селищної ради від 21 вересня 2017 року №25/4 у пункті 1 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування пункту 2 та підпунктів 2.1, 2.2 рішення Любешівської с/р №41/45 від 24 липня 2015 року, у зв'язку з відсутністю підстав. Крім того пунктом 2 зобов'язано ОСОБА_1 виконати умови, встановлені в пункті 2, підпунктах 2.1, 2.2 рішення Любешівської селищної ради № 41/45 від 24 липня 2015 року у місячний термін.

Суд звертає увагу, що у даному рішенні відповідач не розглянув прохання позивача, зазначене у заяві від 01 червня 2017 року, щодо розгляду на сесії селищної ради питання про передачу йому земельної ділянки, в раніше визначених розмірах та за раніше присвоєною адресою, що знаходиться в АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у власність.

Рішенням Любешівської селищної ради від 23 жовтня 2017 року №26/34 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення Любешівської селищної ради №35/28 від 03.10.2014, №41/45 від 24.07.2015» відповідач вирішив, у зв'язку з нереалізацією ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та те, що дані рішення є ненормативними правовими актами одноразового застосування, вважати такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення Любешівської селищної ради №35/28 від 03 жовтня 2014 року та рішення Любешівської селищної ради №41/45 від 24 липня 2015 року.

Отже, Любешівською селищної ради внаслідок прийняття рішення від 23 жовтня 2017 року №26/34 відбулось скасування рішень від 03 жовтня 2014 року №26/34 та від 24 липня 2015 року як ненормативних правових актів органу місцевого самоврядування, які є актами одноразового застосування.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (пункти «а», «б», «в», «к»).

Відповідно до статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Згідно частини 10 статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Так, підставами для визнання акту органу місцевого самоврядування незаконними є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта незаконними є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За положеннями статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З аналізу наведеного вище вбачається, що у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

З врахуванням вказаного нормативного регулювання спору суд вважає, що відповідач прийняв рішення №35/28 від 03 жовтня 2014 року «Про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянину ОСОБА_1.», яке є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів (констатує факт надання згоди), є виконаним в силу самого факту його прийняття, а тому є таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям. В подальшому відповідач прийняв рішення №41/45 від 24 липня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та надання в оренду на період будівництва одного з об'єктів гр. ОСОБА_1». Пунктом першим цього рішення Любешівською селищної ради визнано належним чином виконаними обов'язки ОСОБА_1, що покладені на нього рішенням № 35/28 від 03 жовтня 2014 року. Тобто, дане рішення теж встановлює факт і воно є таким, що вичерпало свою дію одночасно з його прийняттям та надало йому право на користування земельною ділянку.

Доводи апеляційної скарги щодо заяви позивача від 02.07.2013, яка надійшла щодо надання в оренду земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка була зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції органу місцевого самоврядування та винесена на розгляд чергової сесії і рішенням сесії органу місцевого самоврядування №35/28 надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на період будівництва громадянам згідно додатку № 1, в тому числі й позивачу, який у додатку вказаний під номером 85, колегія суддів вказує, що заява ОСОБА_1 від 02.07.2013 року стосується надання в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а розглянута заява позивача від 22.09.2014 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та рішенням Любешівської селищної ради від 03.10.2014 року №35/28 дано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність та відповідно рішенням від 24.07.2015 року №41/45 затверджено відповідний проект землеустрою. А оскільки в позовних вимог позивач просить скасувати рішення в частині визнання таким, що вичерпав свою дію фактом виконання пункт 1 рішення Любешівської селищної ради № 41/45 від 24 липня 2015 року, яким вирішено «Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 КВЦПЗ-02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1450 га в АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель Любешівської селищної ради», що є порушенням його права після прийняття рішень які вичерпали свою дію фактом їхнього прийняття, а щодо оренди земельної ділянки на який посилається скаржник таке позивачем не оскаржено, а тому і не підлягає аналізу та врахування судом.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Також доводи скаржника щодо власника земельної ділянки не заперечуються сторонами та підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до матеріалів справи постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року апеляційну скаргу Заступника прокурора Волинської області задоволено. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року по справі № 803/679/15-a - скасовано та прийнято нову постанову, відповідно до якої позов прокурора Любешівського району Волинської області задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області №35/27 від 03 жовтня 2014 року «Про затвердження Положення про порядок надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в смт. Любешів».

Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

01.06.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про те що він надає згоду і просить скасувати пункт 2, підпункти 2.1, 2.2 рішення Любешівської с/р від 24 липня 2015 року №41/45, які стосуються передачі ОСОБА_1 земельної ділянки на умовах оренди. Також в даній заяві ОСОБА_1 просить розглянути на сесії питання про передачу йому земельної ділянки, в раніше визначених розмірах та за раніше присвоєною адресою, що знаходиться в АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у власність.

Рішенням Любешівської с/р від 21 вересня 2017 року №25/4 у пункті 1 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування пункту 2 та підпунктів 2.1, 2.2 рішення Любешівської с/р №41/45 від 24 липня 2015 року, у зв'язку з відсутністю підстав. Крім того пунктом 2 зобов'язано ОСОБА_1 виконати умови, встановлені в пункті 2, підпунктах 2.1, 2.2 рішення Любешівської селищної ради № 41/45 від 24 липня 2015 року у місячний термін.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що рішення відповідача від 23 жовтня 2017 року № 26/34 «Про визнання такими, що вичерпали свою дію фактом виконання рішення Любешівської селищної ради № 35/28 від 03 жовтня 2014 року, рішення № 41/45 від 24 липня 2015 року», в частині визнання таким, що вичерпав свою дію фактом виконання пункт 1 рішення Любешівської селищної ради № 41/45 від 24 липня 2015 року, яким вирішено «Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 КВЦПЗ-02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1450 га в АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель Любешівської селищної ради» прийняте з порушенням Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного кодексу України, відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено правомірності прийнятого рішення, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 року у справі №803/535/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Т.І. Шинкар

М.А. Пліш

Повний текст постанови складено 13.09.2018 року